Героïчнi казки
Вiдображення культу тварин у народних казках доповнюється багатьманегативними образами представникiв свiту природи, що чинять людинi зло.
У творi Про сiм братiв-гайворонiв та ïх сестру вбита братами коза
виявляється дочкою Баби-Яги, яка шукає помсти за
ïï смерть; у Казцi про Кощiя Безсмертного Кощiй володiє
стадами худоби, якi пасуться на його полях.
Але найвищого вияву негативна сила сягає в образi змiя. Про
зв´язок цього персонажа з давнiм культом говорить його магiчна
природа: як i чарiвний кiнь, вiн причетний до всiх стихiй: живе в землi,
бiля гори або на нiй (змiй-горинич), пов´язаний з водою (змiй
морський), iз повiтрям (має крила i може лiтати), iз вогняною
стихiєю (живе бiля вогняноï рiки, дихає полум´ям,
з нiздрiв дим iде). Його подоба поєднання частин тiл рiзних тварин
рiзноманiт них природних середовищ: хвiст (як у плазунiв), кiгтi та
крила (вiд птахiв), покритий лускою (як риби, ящiрки) тощо. Частим
елементом є його багатоголовiсть, а вiдтак здатнiсть пожирати,
живучiсть, оскiльки голова тiлесне уособлення душi. Щоб перемогти його,
треба вiдрубати всi голови, якi при битвi можуть вiдростати знову.
Ця iстота постає як повелитель природних стихiй: в морi хвилi
пiднiмає, лiси корчує, рiки пiдпалює; коли летить,
грiм гримить i трясеться земля, креше блискавки в небi. Безумовно, змiй
надiлений магiчною владою, тому простiй людинi перемогти його не пiд
силу: тут потрiбнi надприроднi вмiння, знання чарiв, незвичайнi
помiчники тощо. Змiй завжди виступає противником головного героя
казки , обов´язковим елементом якоï повинен бути ïх
смертельний двобiй. В. Пропп вказує на те, що генетично змiй
пов´язаний з уявленнями про смерть. Тому змiй часто знаходиться на
межi мiж двома свiтами, виконує роль воротаря. Мiсце перебування
цiєï iстоти є уособленням царства смертi: доходячи до
житла змiя, герой бачить багато розкиданих людських кiсток, на огорожi
розвiшанi людськi черепи, у його домi може бути потаємна кiмната з
людськими головами, в котлi варяться руки та ноги. Цi елементи є
натяками на канiбалiзм давнiх часiв. Такий висновок
пiдтверджується ще одним надзвичайно поширеним мотивом змiй
викрадає людей i вмить переносить в iнше, дуже далеке царство:
Коли нам повiдомляють, що тварини викрадають душi живих, то завжди може
бути поставлене питання, чи не розвинулась ця тварина iз зооморфного
мерця270. Як правило, змiй викрадає молодих дiвчат (або ïх
дають йому на ïжу як данину), але iнодi вiн залишає одну з
них собi за дружину. Про те, що в украïнського народу збереглося
уявлення про шлюб померлоï дiвчини з потойбiчним божеством,
свiдчить давнiй звичай, який дiйшов до нашого часу, ховати ïï
у весiльному вiнку, iнодi у фатi.
Такий елемент є не лише можливим вiдголоском обряду одруження
дiвчини з представником природи, духом води з метою накликання родючостi
(як зазначає Дж. Фрезер, цей ритуал донедавна зберiгався у
низькорозвинених племенах), а й пiдтвердженням людиноподiбноï
природи змiя. Його людську сутнiсть видає i той факт, що iнодi
герой, бажаючи одружитися з прекрасною дiвчиною, довiдується, що
вона дочка змiя, i, щоб побратися з нею, необхiдно вбити ïï
батька.
Часто у казках роль змiя виконує Кощiй, морський цар, чарiвник Ох
та iн. Головна характеристична прикмета цих образiв володiння
магiєю; щоб ïх здолати необхiдно вбити, що зробити нелегко.
Героєвi в цьому iнколи допомагає дочка змiя чи полонянка,
яка володiє чарами. Вказанi здатностi казкового змiя, Кощiя та
подiбних персонажiв дають пiдставу припускати, що цi образи можуть бути
уособленням жерцiв, якi мали верховну владу (можливо, магiв чужого
племенi), володiли сакральними знаннями i вороже ставились до чужинцiв.
Звiдси атрибути смертi, адже жерцi були причетнi до жертвоприношень,
використовували у ритуалах людськi кiстки, черепи тощо. Слушною з цього
приводу є думка Дж. Фрезера про закони передачi влади чужинцевi
через його одруження з дочкою жерця-царя. Обов´язковим тут було
випробування сили першого та вбивство другого (нерiдко у двобоï мiж
ними, як претендентами на престол; у казках двобiй вiдбувається на
калиновiм мостi або на тоцi). Дослiдження прадавнiх язичницьких
звичаïв дає можливiсть пояснити частий казковий мотив
перетворення людини в тварину чи пташку i навпаки. За свiдченням дослiдникiв-
етнографiв, жерцi (члени ïх родини та прибiчники) жили за
своïми законами, один з яких забороняв ïм показувати
своє обличчя. Тому iснувала спецiальна верства людей, якi
виготовляли для жерцiв маски тварин, одяг зi шкiр. За допомогою цих
речей вони перевтiлювались у вiдповiдних iстот (згодом маски збереглися
як елементи ритуальних дiйств з нагоди окремих свят чи, зовсiм втративши
магiчну функцiю, стали атрибутами маскарадного костюма). Такi ж
перевтiлення вiдбувались i в середовищi звiриних союзiв, члени яких
повиннi були ходити зодягненi лише у шкiру тварини-тотема (не маючи
права ïï знiмати) i повнiстю наслiдувати ïï
поведiнку, повадки. Тому часто в образах диво-тварин (таких як залiзний
вовк чи собака-охоронець) можна вбачати перевтiлених представникiв
звiриних союзiв.
Прихильники мiфологiчноï школи вказують на тiсний зв´язок цихмотивiв з прадавньою мiфологiєю. Зокрема М. Чумарна
зазначає: Образ Дани богинi земних вод i всiх земних стихiй
доносить нам казка Царiвна-жаба. Як вона вмивається росою дощик
накрапає, як одягає золоте вбрання блискавицi крешуть, а як
У золоту бричку сiдає могутнi громи б´ють. Хто ще може мати
таку силу, як не земноводна володарка?.
В украïнському народному епосi поширеними є казки про дiвчину-
тварину чи пташку (Царiвна-жаба, Бiла льошка, Дiвчина-пташка, Про жiнку,
що уткою зробилась, Кривенька качечка та iн.); та про хлопця-тварину
(Жених жаба, Про дивовижного чоловiка-гору, Про вужа-царевича та вiрну
жону). Головнi персонажi цих творiв вважаються тваринами, але мають
здатнiсть на деякий час ставати людьми. Наприклад, Царiвна-жаба,
виконуючи завдання тестя, поки спить ïï чоловiк, випiкає
коровай, тче рушник, вишиває сорочку. При цьому обов´язково
акцентується на магiчнiй силi героïнi. Усе, що вона робить,
свiдчить про ïï надприроднi можливостi: на рушнику, який
вишила, сяє сонце, мiсяць i зорi, на короваï випеченi мiста з
палацами i птахами на них; танцюючи на бенкетi, вона вино, вилляте з
рукава, обертає на озеро, а кiстки на живих лебедiв.
Такий образ непоодинокий: дочка морського чуда Варвара-краса iз
однойменноï казки вмiє ткати очима, перетворюватись у тварин;
царiвна при втечi вiд змiя перетворює себе i нареченого у пшеничне
поле з дiдом, у старий замок з вартовим, у море з рибою тощо (Яйце-
райце); дiвчина-пташка робить кросна, що самi тчуть чудо-покрiвцi.
Магiчна сила головноï героïнi пiдтверджується тим, що
вона постає повелителькою свiту природи: свистом скликає
змiй, якi ïй виконують всю роботу, знається з мешканцями
лiсу, повiтря, моря тощо. Незвичайними є й тi героïнi, якi
живуть у лiсi в домi молодцiв, мисливцiв, розбiйникiв чи братiв
(чоловiчих вiйськових чи звiриних громад). В. Балушок висловлює
думку, що дiвчата, якi жили в будинках вовчих союзiв, вважалися жрицями
жiночоï богинi… що в багатьох народiв була особлива дiва-
войовниця, якою може бути давньослов´янська Мокош.
Винятковiсть героïнi пiдтверджується не лише ïï
надприродними здiбностями, а й замкненим способом життя. Вона часто
посаджена у темницю чи високу вежу, палац на скелi чи островi посеред
моря, що, як вказує Дж. Фрезер, є ознакою царськоï
спадкоємицi, яка утримувалась в ув´язненнi з метою опiки та
охорони. Так, змiєва дочка у казцi Яйце-райце замурована у стовпi,
але за те, що головний герой одружився з нею, допомогла йому магiчною
силою витримати всi випробування.
Цiкавий той факт, що у казцi Царiвна-жаба та ïй подiбних пiсля
перетворення жаби у людину залишається ïï шкiра,
втративши яку, героïня вимушена повертатись у володiння змiя за
тридев´ять земель i героєвi нелегко повернути ïï
назад. Кривенька качечка, обертаючись у дiвчину, скидає своє
пiр´я, втративши яке, вимушена залишити своє людське житло i
летiти з качками у вирiй. Герой казки Про вужа-царевича та вiрну жону
скидає дванадцять шкiр i стає людиною. Вiн залишається
зi своєю дружиною навiть тодi, коли вона спалила його дванадцять
вужевих вбрань, але забороняє ïй говорити про свою людську
зовнiшнiсть. Коли вона розповiдає таємницю його батькам, вiн
переноситься в iнше царство. Наречений-красень з Казки про герумiю,
втративши свою шкiру, вирушає у потойбiччя, пояснюючи: Я мушу
сеï ж хвилини тiкати, бо мене можуть умертвити. Дотепер мене
хоронила тота кожа, а вiд сеï хвилини я беззахисний.
У мотивi перетворення виявляється здатнiсть героя в разi
необхiдностi перевтiлюватись у тварину. Для того, щоб стати ведмедем,
птахом, рибою, комахою вiн по черзi пiдпалює шерстинку ведмедя,
перо орла, луску щуки, крило комара. Л. Дунаєвська розвиває
думку О. Фрейденберг про те, що кожний помiчник це персонiфiкацiя певних
властивостей головного персонажа або його стану. Такими помiчниками
можуть бути не тiльки мешканцi лiсу, води чи повiтря, а й всiлякi
чаклуни, вiщуни чи баби, яких герой зустрiчає на своєму
шляху. Так, Вернидуб та Вернигора в праслов´янськiй мiфологiï
вважались помiчниками Перуна, подiбними були образи Морозка, Батька
вiтрiв тощо. Казковi чарiвники, маги мiфiчнi управителi стихiй, пише Л.
Дунаєвська, ґенетично спорiдненi з жерцями, жрицями, якi
виконували колись культовi обряди… Помiч ïхню можна одержати
просто згадавши про них пiсля зустрiчi з ними… у бiльшостi казок
вiщуни i тварини допомагають герою тричi: на землi, на водi i на небi. У
цiй традицiйнiй казковiй трикратностi свiтiв… вiдображена давня
традицiя змалювання дерева життя з його трияруснiстю по вертикалi та
чотирикратнiстю по горизонталi. В цьому чiтко виявляється
споконвiчне прагнення людини пiзнати суть всесвiту, пiдкорити своïй
волi не лише землю, а й небо, свiтовий океан.
Часто диво-iстоти, чарiвнi помiчники з потойбiччя є втiленням
культу померлих предкiв, що з iншого свiту допомагають живим, сприяють
ïх щастю. Такими, зокрема, є мешканцi природи, яким герой
рятує життя, вбачаючи в них своïх родичiв, братiв (Будеш менi
братом).
У чарiвних казках представленi й iншi культи. З поклонiнням землi
пов´язанi такi найпоширенiшi мотиви: меч чи iншi речi, що
виростають з-пiд землi, або ж пiдземнi скарби виявляються чарiвними; з-
пiд землi з´являються диво-чарiвники, а противники провалюються
крiзь землю. Iнодi змальовується й пiдземне царство От як повiв
його Ох та й повiв, аж на той свiт, пiд землю, та привiв до зеленоï
хатки, очеретом обтиканоï; а в тiй хатцi усе зелене: i стiни
зеленi, i лавки зеленi, i Охова жiнка зелена, i дiти, сказано все,
все… А за наймичок у Оха мавки такi зеленi, як рута… Мавки
подають йому страву i страва зелена (Ох). Ох володар пiдземного царства
виступає водночас володарем лiсу.
Земля у казках додає сили. Iлля з Казки про Iллю Муромця та Солов´я-
розбiйника в час смертельного поєдинку згадує слова: Скiльки
на землi лежатимеш, стiльки сили набиратимешся. От цар Калiн його до
землi притискає, а Iлля лежить собi й думає: Гай-гай,
притискай, притискай! Та все стає сильнiшим та сильнiшим.
Чарiвна не лише земля, а й урожай, який вона родить: поля золотоï
чи бiлояроï пшеницi є мiсцями, де гуляє вiтер,
прилiтає Жар-птиця ïсти зерно чи випасається
золотогривий кiнь (Про двох братiв i пшеницю, що двiчi на рiк родила).
Земля теж постає межею мiж свiтом живих та мертвих: герой iде
дорогою, …коли дивиться, аж земля завалилась нiкуди далi йти. От
цар звелiв зробити собi ланцюг, та такий довгий, щоб на той свiт
дiстав… (Про того царя, що був пiд землею). У потойбiччi вiн
бачить свiт пiдземного змiя, подiбний до наземного там теж є
дерева, тварини та птахи, падає дощ, але звiдти неможливо
повернутись. Межею у казках постає також мiсце, де сходиться небо
з землею. У чарiвних казках карпатського регiону поширенi елементи
культу гiр. Тут зустрiчаються незвичайнi мiднi, срiбнi, золотi, склянi
чи кришталевi гори, що розмежовують царства одне вiд одного
(Таємниця скляноï гори). Так, у казцi оповiдається, що
за скляною горою знаходиться держава, де вiтер не довiває, де
сонце не догрiває, де птахи не долiтають (Про двох братiв i
пшеницю, що двiчi на рiк родила). Вершина, якоï нiхто не бачив, теж
виявляється потойбiчним свiтом. Такими мотивами цi гори дуже
нагадують похороннi кургани. Герой казки Про гору, що верхом сягала неба
пiсля важких випробувань, думав, що помер i вже попав на другий свiт, а
виявилось, що вiн опинився на таємничiй горi, на вершинi якоï
рiс дивний сад з птахами, чарiвним колодязем та деревами, на яких росли
плоди в сто разiв добрiшi, смачнiшi тих, що на землi. Ця гора була
настiльки високою i далекою вiд свiту людей, що з неï землi навiть
видно не було.
Риси культу води постають у мотивах мертвоï, живоï та
цiлющоï води (перша вмертвляє; друга оживлює, навiть,
коли покропити нею, зрощує куски порубаного тiла; третя
зцiляє рани). Безногий суху паличку в воду встромив, а вона враз
розпускатися стала, зазеленiла вся. Тодi безрукий у воду вскочив i
вискочив з руками, а безногий ускочив i вискочив з ногами (Iван Голик i
його брат). Поширений образ молодильноï води: В одному краï
царював ста-рий-престарий цар. А йому приснилося, що там i там, у дворi
одноï осиротiлоï принцеси, є такий колодязь, що хто з
нього нап´ється i ще помиється водою, стане таким
молодим, якби йому було лиш двадцять рокiв (Колодязь iз молодильною
водою). Головний персонаж казки Про гору, що верхом сягала неба,
напившись води з криницi у гiрському саду, почав розумiти мову звiрiв,
птахiв, комах усього живого; а герой Казки про Iллю Муромця, напившись
води вiд старцiв, вiдчув таку силу, що коли б у сиру землю встромити
кiльце, то взявся б за те кiльце та всю землю й перекинув би. У народних
казках часто зустрiчаються образи чарiвного джерела, напившись з якого,
герой стає твариною; та чарiвноï криницi, стрибнувши в яку,
можна потрапити в царство морського царя.
Iнодi водна стихiя поєднується з вогненною, зокрема в
образах вогняноï води (вогняного озера чи вогняноï рiчки, бiля
якоï живе змiй), чи мертвоï води: …я встромлю в криницю
суху паличку, тодi побачимо, яка це вода! Тiльки встромив, а паличка так
i спалахнула полум´ям (Iван Голик i його брат). Деколи цi
стихiï як втiлення антагонiстичних образiв протидiють одна однiй:
герой перетворюється у дощ, а супротивник у вогонь, i так ведуть
двобiй: Раптом загорiвся великий вогонь i пiшла густа злива. Вогонь
горить, а дощ його гасить. Дощ тече, вогонь пече. Дощ цебенить, а вогонь
шипить… Потiм вогонь почав згасати, а дощ лляв ще дужче, нiби
десять хмар урвалося. Нарештi вогонь погас, пара розвiялася геть, i
лишилася на мiсцi лише купа попелу. (Про легiня, що повернув людям
сонце, мiсяць i зорi).
Але зустрiчаються й випадки, коли цi стихiï не протидiють, а
доповнюють одна одну: Ох звелiв наносити дров, положив на дрова
зв´язаного наймита, пiдпалив дрова… Згорiв наймит! Ох тодi
взяв попiлець, по вiтру розвiяв, а одна углина i випала з того попелу.
Ох тодi i сприснув живущою водою, наймит знов став живий. Ох зробив так
тричi, пiсля чого з ледачого парубка став такий моторний та гарний
козак, що нi задумать, нi згадать, хiба в казцi сказать (Ох!).
Вогонь в народному епосi, як i в системi обрядiв, постає очищаючою
силою. Герой казки Шовкова держава вбив бабу-лиходiйку, ïï
кросна порубав i спалив, а як вогонь розгорiвся, кинув бабу в
полум´я, але невдовзi з вогню вискочила кiстка i стала тою ж самою
бабою, що ткала. Володимир ухопив шаблю й хотiв стару зарубати знову,
але вона почала просити: Не вбивай мене, легiню. Я знаю, хто ти за один
i чого сюди прийшов. Як мене тепер уб´єш, я бiльше не
воскресну. А я вже не та, що була. Пiсля вогню я чиста душа. Отже,
вогонь, як i вода, має в казках очищаючу силу; вiн теж служить
межею мiж свiтами, i героєвi у своïх випробуваннях не раз
доводиться проходити через полум´я. Чарiвним виступає й
образ кузнi та диво-коваля, що своïми вмiннями здатний перемогти
Кощiя чи Бабу-Ягу.
З цiєю стихiєю пов´язаний широко вiдображений в
чарiвних казках культ печi. Найчастiше вiн представлений образом Баби-
Яги, що постає берегинею вогнища (сидить на печi, згрiбає
попiл та сажу, лiтає на кочерзi, лопатi чи вiниковi, якi є
атрибутикою домашнього вогню, асоцiюється з богинею потойбiччя
Мокош). Рiдше зустрiчається образ чарiвноï печi. Так, у казцi
Про дiдову та бабину дочку у рiзних ïï варiантах головнiй
героïнi по дорозi в лiсi чи пiдземному царствi, в яке вона
потрапляє, стрибнувши у колодязь, зустрiчається стара пiч,
що людським голосом просить ïï почистити, обмазати та
розпалити; або ж диво-пiч, що сама пече хлiб чи пирiжки, якi просить
витягти. За хорошу роботу (пошану до вогнища, духiв предкiв) позитивна
героïня винагороджується, а негативна за зневагу печi
карається.
Образ печi часто поєднується з образами диво-хлiба,
чарiвного зерна, що є вiдголоском поклонiння хлiбовi. Царiвна-жаба
з однойменноï казки випiкає незвичайний коровай iз
зображенням звiрiв, птахiв та небесних палацiв. А двобiй героя й
антигероя нерiдко вiдбувається на тоцi з золотим зерном.
У чарiвних казках велика увага придiляється небесним свiтилам та
природним стихiям. М. Костомаров вказував на дуже древнiй мiфологiчно-
казковий мотив, за яким Iван йде шукати сонце, щоб розпитатись, чому
воно мiниться три рази на день. Прийшовши у Сонцеву хату, вiн вiд
Сонцевоï матерi отримує вiдповiдь: Є в морi прекрасна
Анастасiя: коли я зiйду, вона на мене бризне водою, я засоромлюсь i
почервонiю; коли ж я зiйду на висоту i погляну на весь свiт, менi стане
весело; а коли заходжу, Анастасiя знову бризне на мене морською водою, i
я знову почервонiю. Дослiдник стверджував, що образи Сонцевоï
матерi та Сонцевоï коханоï наближають цей твiр до
мiфiчноï оповiдi.
У багатьох творах сонце, мiсяць та зорi постають як священнi, за них
ведеться боротьба мiж рiзними силами (як у казцi Про легiня, що повернув
людям сонце, мiсяць i зорi). Героï казок, опинившись у безвихiдному
становищi, звертаються за порадою до природних стихiй, iдуть шукати
ïх житло, гостюють у них. Дiвчина iз казки Про сiмох братiв-
гайворонiв та ïх сестру заходить по черзi у доми Мiсяця, Сонця та
Вiтру, де з господарями ïй допомагають зустрiтись Мiсяцева мати,
Сонцева мати та Вiтрова мати. Мiсяць, Сонце та Вiтер дають дiвчинi
поради i допомагають знайти братiв.
Цi образи не просто персонiфiкуються, а постають у людськiй подобi: вони
розмовляють, живуть у домах, мають матерiв, ходять на роботу,
втомлюються. На запитання своєï матерi про братiв-гайворонiв
Вiтер вiдповiдає: Як змочив мене дощ, то я роззувся й повiсив
сушити онучi бiля комина у тих братiв, а сам оце прийшов додому
спочивати. Дiвчина ховається вiд Сонця, Мiсяця, Вiтру, бо
знає, що, розiзлившись на те, що вона прийшла зi свiту живих, вони
можуть завдати ïй шкоди. Такими цi образи постають й у казках Про
вужа-царевича, Красносвiт та iн. Головнiй героïнi з казки про
Красносвiта у розмовi з Морозом, Мiсяцем та Вiтром допомагають ïхнi
дружини Морозиха, Мiсячиха та Вiтриха; третiй ґаздiвський син iз
казки Про трьох братiв i пшеницю, що двiчi на рiк родила ловить
Вiтрового коня; а в iншому творi парубок з Батьком дерев iде до Батька
вiтрiв та Матерi вiтрiв сватати у них Вiтрову доньку, i, побравшись,
живе з нею як з дружиною (Вiтрова донька).
Вiдлунням культу небесних свiтил є мотив астральних знакiв на тiлi
людини як свiдчення ïï надзвичайностi. Такими є сини-трiйня-
та царя, в одного з яких на чолi горить сонце, у другого мiсяць, у
третього зiрка (Хлопець iз зiркою на чолi). У царськоï дочки iз
казки Цар дикого лiсу пiд правим плечем сонце, пiд лiвим плечем мiсяць,
на чолi золота звiзда, на головi золоте волосся, i одружитись з нею може
тiльки той, хто вiдгадає цi таємнi знаки. Лише
героєвi, навченому Царем дикого лiсу, за допомогою чарiвних дарiв
вдається побачити царiвну оголеною i розкрити таємницю.
Такi ж вiдзнаки можуть бути i в чудо-тварин (в коня зiрка на чолi або
зiрки по тiлi, в корови роги, як мiсяць).
Персонiфiкацiя сил природи, небесних тiл та iнших елементiв свiту тiсно
пов´язана з анiмiстичними уявленнями праслов´ян. У чарiвних
казках душею надiляються також дерева, камiння, рiчки, трави i т. iн., а
нерiдко й нематерiальнi речi. У казцi Дванадцять мiсяцiв i бiдна дiвчина
одухотворюються мiсяцi року; а у Калан-дарiï дiючими персонажами
постають днi тижня П´ятниця, Субота i Недiля.
Давнi вiрування стали основою виникнення та поширення мотиву iснування
душi поза межами тiла. Часто у казцi для того, щоб вбити негативного
персонажа, необхiдно знайти предмет, у якому схована його душа (життя чи
безсмертя). Життя Кощiя чи Змiя найчастiше сховане у яйцi (трьох яйцях)
або на кiнцi голки, що в ньому знаходиться. Хоча iснують й iншi варiанти
душа супротивника виявляється у пташцi чи й кiлькох iстотах шести
жуках, дванадцяти шершнях, яких треба убити, щоб отримати перемогу
(Казка про Лугая). Iз поступовим знищенням цих iстот Змiй втрачає
свою силу. Останню iстоту вбивають у нього на очах (в iнших казках так
чинять iз яйцем чи предметом, що втiлює життя негативного
персонажа). Iнколи перед очима смертi Кощiй або Змiй пропонує
викуп за предмет, в якому криється його життя. У цих мотивах
простежується чiткий зв´язок iз фетишизмом, оскiльки
предмети як втiлення душi розглядаються як надзвичайно важливi та
дорогi. Тому вони знаходяться у потаємних мiсцях, надiйно схованi
(голка в яйцi, яйце у качцi, качка у зайцi, заєць у скриньцi,
скринька пiдвiшена на ланцюгах на старому дубi, дуб на далекому островi
серед моря). Фетишами у народних казках постають предмети-помiчники скатерть-
самобранка; гуслi-самогуди; чоботи-скороходи; млинок, що сам пече
млинцi; сокира, що сама рубає; палиця, що сама б´є,
тощо. Погляди та уява праслов´ян витворили в народних казках
безлiч незвичайних образiв чудо-предметiв зачарованих або здатних
зачаровувати, надiлених надприродними властивостями. Це можуть бути
прикраси, елементи одягу, зброя, знаряддя працi, музичнi iнструменти,
посуд та iнше. Багато речей, що герой отримує у потойбiччi,
приносять добробут та допомагають у рiзноманiтних життєвих
ситуацiях. Нерiдко вони теж одухотворюються: можуть розмовляти,
проявляти емоцiï, мислити.
Окрiм елементiв культiв, вiрувань та уявлень, незважаючи на пiзнiшi
нашарування, народний казковий епос фiксує вiдголоски давнього
життєвого укладу. З найпоширенiших сюди можна вiднести погляди на
шлюб (зокрема, одруження як нагорода за перехiд iнiцiацiï; перемогу
в битвi, змаганнi), сiмейне життя, виховання та вiддання на науку дiтей,
ïх стосунки з батьками, отримання спадку, передача влади, Уклади
братств, стосунки мiж побратимами, соцiальний розподiл ролей, полювання,
сiльськогосподарський обробiток землi, розвиток ремесел, використання
природних ресурсiв, види оплати та багато iншого.
Про перiод виникнення народноï казки може свiдчити давнiсть
поглядiв та звичаïв, зафiксованих у нiй. Такими, зокрема, є
мотиви рiзноманiтних заборон, пов´язанi iз давньою язичницькою
системою табу. Це можуть бути накази не заходити у певне примiщення чи
кiмнату, оминати певну територiю (у казцi Про гору, що верхом сягала
неба батько дає синам наказ, за яким вони мають право полювати в
усiх хащах, окрiм Страшного лiсу, бо коли б хтось насмiлився туди зайти,
то живим звiдти не повернеться). У казцi Красний Iванко i закляте мiсто
Дiдо-всевiдо дає наказ головному героєвi мовчати, що б з ним
не вiдбувалося; i це допомагає йому отримати перемогу над ворогом.
Порушення табу у казцi завжди призводить до негативних наслiдкiв. Якщо
головна героïня нехтує забороною виходити за межi дому
(палацу, саду), та ïï викрадає Змiй (Кощiй, Вихор);
герой, порушуючи наказ нiкого не цiлувати, забуває все, що з ним
трапилось, тощо. У головного героя виникають проблеми, коли вiн
нехтує наказами не спати, не дивитись, не огладятись назад, не
торкатись чи не продавати якоïсь речi, не брати якогось предмета.
У багатьох казках цього жанрового рiзновиду збереглися вказiвки на закон
кровноï помсти. Майже у всiх випадках пiсля поєдинку героя з
супротивником зображено картину втечi головного персонажа з царiвною чи
викраденим предметом та погоню за ним родичiв убитого
(Змiєвоï матерi, сестер, братiв). Часто, вбивши триголового
змiя, герой змушений шукати його братiв (шестиголового та
дванадцятиголового), щоб вони не метились йому.
Зустрiчаються в чарiвних казках успадкованi з глибокого минулого мотиви
жертвоприношень (у тому числi й людських). У казцi Хлопець iз зiркою на
чолi на запитання, чому в морi лише велика риба, а не народжується
нова, старий дiд на краю свiту вiдповiдає: Мало б море i малу
рибу, коли б воно втопило хоч одну людину. У Казцi про Кощiя
безсмертного, Iвана-царевича та Булата-молодця Iван питає Булата,
оберненого в камiнь, що зробити, аби його оживити, а той
вiдповiдає: Iди зарiж своïх дiтей i кров´ю мене помаж,
я враз оживу герой так i робить. Змiя iз казки Телесик запрошує
гостей ïсти печеного Iвасика, але замiсть нього з´ïдають
ïï дочку Оленку. У багатьох казках Змiєвi в жертву щодня
чи щомiсяця приносять хлопця чи дiвчину (а часом багато людей з
поселення), яких вiн з´ïдає. Є й iншi вказiвки на
канiбалiзм (в котлi у Кощея варяться людськi руки чи ноги).
Багато текстiв зберегли описи чи згадки про устрiй лiсового братства,
його закони та розподiл ролей (хто ïде на полювання, хто
охороняє лiсовий дiм, хто готує ïжу для побратимiв;
часто в цьому встановлений почерговий порядок). До такоï общини
можуть належати 7, 12, 25, 40, iнодi 100 чи бiльше побратимiв або
розбiйникiв. Iснують також розгорнутi картини iнiцiацiй (наприклад, у
казцi Ох), натяки на них, окремi елементи (наприклад, вiдсилання героя в
далеку дорогу; вивiдування таємниць майстерностi у магiï та
чаклунствi, ремеслi). Широко побутує думка, що казки взагалi
становили частину iнiцiацiйних обрядiв.
З часом оповiдi, якi в минулому становили частину культу як елемент
обряду, а вiдтак знаходились пiд забороною, набули нових функцiй. Сюжети
чарiвних казок поступово стають художнiми, втрачають свою езотеричнiсть
(вiд гр. esoterikos внутрiшнiй, таємничий, призначений лише для
посвячених).
У структурi чарiвних казок спостерiгаються й пiзнiшi нашарування.
Християнство на цей пласт народного епосу мало невеликий вплив. Це,
очевидно, зумовлено тим, що до його поширення на слов´янських
землях чарiвна казка була вiдносно сформованим жанровим рiзновидом. Тому
християнськi образи та елементи увiйшли в цi тексти лише у формi окремих
вкраплень. Наприклад, замiсть змiя противниками героя постають Люцифер
iз Люциферкою, Поганин, цар Iрод, хоч зовнi вони нiчим не вiдрiзняються
вiд традицiйних образiв (з багатьма головами, вогняною природою тощо). В
окремих варiантах на свист героïнi замiсть змiй та гадюк приходять
чорти або всяка нечисть, якi виконують всi ïï накази. Такi
змiни, безумовно, внесенi пiзнiше. Хоча в чарiвних казках християнськi
погляди часто з´являються на рiвнi морально-етичних оцiнок, як
перемога добра над злом, справедливостi над несправедливiстю. Тому
бiльшiсть з них, у тому виглядi, в якому дiйшли до наших днiв,
утверджують найкращi людськi риси та чесноти: вiрнiсть, вiдданiсть,
чеснiсть, справедливiсть, людянiсть, працелюбство та iн. Пiзнiшими
нашаруваннями є також поява в структурi чарiвних казок образiв
мiнiстрiв, генералiв, полковникiв, купцiв, графiв, князiв та iн.,
пов´язаних iз суспiльно-iсторичним розвитком.
Впливи на розвиток чарiвноï казки рiзних iсторичних обставин та
умов розвитку суспiльства, народноï свiдомостi цiкава проблема, ще
вичерпно не вивчена. Вона потребує дослiджень фахiвцiв
етнографiï, етнологiï, етнопсихологiï та iн. Безумовно, з
текстiв казок неможливо вiдтворити суспiльного та життєвого укладу
наших далеких предкiв, але без знання цих елементiв важко знайти
пояснення багатьох казкових компонентiв на рiвнi тематики, мотивiв, художньо-
образноï структури. Зводити такi пояснення лише до сфери
людськоï уяви та фантазiï неправомiрно i безпiдставно.
