Король i гетьман

Залунали козацькi сурми, гаркнули шведськi барабани, вiйськова музика
заграла вiтальний марш. Гетьман зiйшов iз коня.
Король Карл чекав його на ґанку. Був без шапки, вiтер розвiвав
неслухняне волосся. Гетьман теж скинув соболеву шапку. Зустрiлися на
сходах i привiталися по-латинi. Король Карл, як звичайно при зустрiчi з
людьми, навiть зi знайомими, був нiби збентежений. Кланявся й запрошував
у дiм. Вiн був одягнений у кафтан, застебнутий на всi ґудзики,
гетьман у темно-синiй кунтуш iз жовтими оздобами. Барви були тi ж самi,
як i державнi кольори. I шведи, i козаки зауважили це.
Король, начитавшись i наслухавшись чимало неприхильних оповiдань про
козакiв, уявляв собi козацького гетьмана людиною напiвдикою, грiзною,
малоосвiченою. Але перед ним стояв чоловiк, кожен крок i рух котрого
свiдчили про високу культуру. Та ще бiльше здивувався король, коли
гетьман став виголошувати промову гарною, а разом iз тим живою й
несилуваною латинською мовою. Вiн iз цiкавiстю, а потiм iз захопленням
слухав красномовне слово украïнського гетьмана. Той радiсно вiтав
короля хороброго шведського народу на багатiй украïнськiй землi.
Просив, щоб Його милiсть, продовжуючи традицiï свого славного дiда,
допомiг Украïнi здобути волю та не виливав свого гнiву на цей
безталанний край i на його мешканцiв. Гетьман Украïни прийшов до
Його королiвськоï милостi з проханням вiрноï дружби.
Усмiшка на королiвських устах кудись зникла, а натомiсть на високому
чолi з'явилися зморшки глибокоï задуми. Старий гетьман справив
враження на молодого короля.
Карл, вислухавши промову, хвилину мовчав.
Дякую Вашiй милостi, сказав збентежено. Сподiваюсь, що будемо добрими
товаришами. Король натякав на давнi шведсько-украïнськi
традицiï. Поважне обличчя гетьмана прояснилося, ожило, його очi
потеплiли, на устах з'явилася приязна усмiшка. Цим вiн притягував
Усiх до себе, навiть канцлера Пiпера. Усi були як не захопленi, то радi
такому гостевi й союзниковi. Король також.
Гетьман знав усi секрети європейськоï полiтики не гiрше вiд
шведського канцлера, i ïхня розмова була навiть для короля
справжньою насолодою. Мазепа вiв далi:
Моменту, що бажав собi великий гетьман Богдан Хмельницький , якого Бог
не дозволив йому дiждатися, ласка Божа дозволила дiждатися менi.
Украïна дружила зi своïми сусiдами, але та дружба не виходила
ïй на добре. Може, шведський i украïнський народи дотримають
цiєï дружби вiрнiше, чого я собi щиро бажаю.
А король запевняв, що i вiн нiчого iншого не хоче, лише щоб у
Європi запанував мир, щоб вона позбулася гнiту й тиранства, котрi
спричиняють так багато лиха та зупиняють розвиток народiв. Анi
Украïни, нi Росiï, нi Польщi вiн не хоче приєднувати до
шведськоï держави, але бажає, щоб скрiзь сидiли на престолах
володарi, якi мудро, справедливо й людяно володiли б своïми
народами та не кривдили й не катували людей.
415 слiв За Б. Лепким