Змiст у прозi думи Рилєєва Iван Сусанiн

Наприкiнцi 1612 року юний Михайло Федорович Романов, остання галузь Рюриковской династiï, ховався в Костромськiй областi. У той час Москву займали поляки: цi прибульцi хотiли затвердити на росiйському престолi царевича Владислава, сина короля Сигiзмунда III. Один загiн проникнул у костромськi межi й вирiшив захопити Михайла. Поблизу вiд його притулку вороги схопили Iвана Сусанiна, жителя села Домнина, i вимагали, щоб вiн таємно провiв ïх до житла майбутнього вiнценосця Росiï. Як вiрний син батькiвщини, Сусанiн захотiв краще загинути, нiж зрадництвом урятувати життя. Вiн повiв полякiв у протилежну сторону й сповiстив Михайла про небезпеку: колишнi з ним встигли повести його. Роздратованi поляки вбили Iвана Сусанiна.
По сходженнi на престол Михайла Федоровича (в 1613 роцi) потомству Сусанiна дана була жалувана грамота на дiлянку землi при селi Домнине; ïï пiдтвердили й наступнi государi. За цим даними в тисяча вiсiмсот двадцять другому року Кiндратiй Федорович Рилєєв i написав думу Iван Сусанiн. У думi показується безстрашнiсть народу й передсмертне сповiдання Сусанiна, вiдкрита виклик вороговi, гордий завiт потомству
Зрадника, думали, у менi ви знайшли:
Ïх немає й не буде на Росiйськiй землi!
У нiй кожний вiтчизну з дитинства любить
И душу зрадою своєï не погубить
Хто росiянин по серцю, той бадьоро й смiло
И радiсно гине за праву справу!
Як правило, образи героïв визначаються яким-небудь однiєю якiстю, що особливо видiляється. Такi героï багатьох дум Кiндратiя Федоровича Рилєєва. Так, наприклад, Сусанiн має таку якiсть, як любов до батькiвщини. Дума Iван Сусанiн — один iз самих чудових створень поета. Всi тут конкретно й багато в чому iсторично. Дiя починається живим i колоритним дiалогом мiж утомленими й змерзлими польськими шляхтичами й росiйським селянином Сусанiним:
Такий я проклятоï не видивал ночi,
Злiпилися вiд снiгу соколий очi …
Жупан мiй — хоч вичав, немає нитки сухий!
Вошед, проворчал так сармат молодоï.
Провина нам, хазяïн! Ми смокли, змерзнули! Скорiше!
не змусь нас прийнятися за шаблi!
Цiлком реалистично й подальший опис простого оздоблення сiльськоï хати, i розмова Сусанiна iз сином, i стислий опис свiтанку. Ранковий пейзаж, намальований Рилєєвим, по своïй простотi й конкретностi ставиться до числа самих чудових у росiйськоï поезiï 20-х рокiв
Сусанiн веде ïх … От ранок настав,
И сонце крiзь галузi в лiсi засяяло:
Те зникне швидко, те яскраво блисне,
Те тускло засвiтить, то знову пропаде
Коштують, не шелохнется й дуб i береза;
Лише снiг пiд ногами скрипить вiд морозу,
Лише тимчасово ворон, спурхнувши, прошумить,
И дятел дупласту вербу довбає
Один за одним iдуть у мовчаннi сармати;
Всi далевi й далевi сивий ïх вожатий
Уж сонце високо сiяє з небес:
Всi глуше й диче стає лiс!
Немає в цiй Думi нi слiпучих блискавок, що нi безперервно гримить грому, нi iнших атрибутiв пейзажноï бутафорiï. Рилєєву, безсумнiвно, допомагає в його оповiданнi вибраний ïм неквапливий i плавний, нiде бiльше в нього не розмiр, що зустрiчається, чотиристопного амфiбрахiя
Найбiльшого успiху Рилєєв домiгся тут у створеннi центрального образа, тобто в тiй областi, що для нього завжди була труднейшей. Образ Сусанiна й зараз потрясає простотою свого героïзму. Задушевнi й позбавленi зовнiшнiх ефектiв його слова перед загибеллю:
Нi страти, нi смертi я не боюся:
Не здригнувшись, умру за царя й за Русь!
У цьому мовленнi яскраво передана психологiя простого росiйського селянина 17 в. з його вiрою в доброго царя, з його ненавистю до загарбникiв, з його спокiйною, глибокою й твердою любов'ю до своєï землi
Знаменно, що Пушкiн , що доводив, що в Думах нацiонального, росiйського немає… нiчого, крiм iмен, обмовляв: виключаю Iвана Сусанiна, першу думу, по якоï початкiв я пiдозрювати в тобi щирий талант. Ця Дума мiцно полюбилася М.И. Глинцi й надихнула його на створення гениальнейшей росiянцi опери Iван Сусанiн.