Змiст у прозi думи Рилєєва Iван Сусанiн

Наприкiнцi 1612 року юний Михайло Федорович Романов, остання галузь
Рюриковской династiï, ховався в Костромськiй областi. У той час
Москву займали поляки: цi прибульцi хотiли затвердити на росiйському
престолi царевича Владислава, сина короля Сигiзмунда III. Один загiн
проникнул у костромськi межi й вирiшив захопити Михайла. Поблизу вiд
його притулку вороги схопили Iвана Сусанiна, жителя села Домнина, i
вимагали, щоб вiн таємно провiв ïх до житла майбутнього
вiнценосця Росiï. Як вiрний син батькiвщини, Сусанiн захотiв краще
загинути, нiж зрадництвом урятувати життя. Вiн повiв полякiв у
протилежну сторону й сповiстив Михайла про небезпеку: колишнi з ним
встигли повести його. Роздратованi поляки вбили Iвана Сусанiна.
По сходженнi на престол Михайла Федоровича (в 1613 роцi) потомству
Сусанiна дана була жалувана грамота на дiлянку землi при селi Домнине;
ïï пiдтвердили й наступнi государi. За цим даними в тисяча
вiсiмсот двадцять другому року Кiндратiй Федорович Рилєєв i
написав думу Iван Сусанiн. У думi показується безстрашнiсть народу
й передсмертне сповiдання Сусанiна, вiдкрита виклик вороговi, гордий
завiт потомству
Зрадника, думали, у менi ви знайшли:
Ïх немає й не буде на Росiйськiй землi!
У нiй кожний вiтчизну з дитинства любить
И душу зрадою своєï не погубить
Хто росiянин по серцю, той бадьоро й смiло
И радiсно гине за праву справу!
Як правило, образи героïв визначаються яким-небудь однiєю
якiстю, що особливо видiляється. Такi героï багатьох дум
Кiндратiя Федоровича Рилєєва. Так, наприклад, Сусанiн
має таку якiсть, як любов до батькiвщини. Дума Iван Сусанiн
— один iз самих чудових створень поета. Всi тут конкретно й багато
в чому iсторично. Дiя починається живим i колоритним дiалогом мiж
утомленими й змерзлими польськими шляхтичами й росiйським селянином
Сусанiним:
Такий я проклятоï не видивал ночi,
Злiпилися вiд снiгу соколий очi …
Жупан мiй — хоч вичав, немає нитки сухий!
Вошед, проворчал так сармат молодоï.
Провина нам, хазяïн! Ми смокли, змерзнули! Скорiше!
не змусь нас прийнятися за шаблi!
Цiлком реалистично й подальший опис простого оздоблення сiльськоï
хати, i розмова Сусанiна iз сином, i стислий опис свiтанку. Ранковий
пейзаж, намальований Рилєєвим, по своïй простотi й
конкретностi ставиться до числа самих чудових у росiйськоï
поезiï 20-х рокiв
Сусанiн веде ïх … От ранок настав,
И сонце крiзь галузi в лiсi засяяло:
Те зникне швидко, те яскраво блисне,
Те тускло засвiтить, то знову пропаде
Коштують, не шелохнется й дуб i береза;
Лише снiг пiд ногами скрипить вiд морозу,
Лише тимчасово ворон, спурхнувши, прошумить,
И дятел дупласту вербу довбає
Один за одним iдуть у мовчаннi сармати;
Всi далевi й далевi сивий ïх вожатий
Уж сонце високо сiяє з небес:
Всi глуше й диче стає лiс!
Немає в цiй Думi нi слiпучих блискавок, що нi безперервно гримить
грому, нi iнших атрибутiв пейзажноï бутафорiï.
Рилєєву, безсумнiвно, допомагає в його оповiданнi
вибраний ïм неквапливий i плавний, нiде бiльше в нього не розмiр,
що зустрiчається, чотиристопного амфiбрахiя
Найбiльшого успiху Рилєєв домiгся тут у створеннi
центрального образа, тобто в тiй областi, що для нього завжди була
труднейшей. Образ Сусанiна й зараз потрясає простотою свого
героïзму. Задушевнi й позбавленi зовнiшнiх ефектiв його слова перед
загибеллю:
Нi страти, нi смертi я не боюся:
Не здригнувшись, умру за царя й за Русь!
У цьому мовленнi яскраво передана психологiя простого росiйського
селянина 17 в. з його вiрою в доброго царя, з його ненавистю до
загарбникiв, з його спокiйною, глибокою й твердою любов'ю до
своєï землi
Знаменно, що Пушкiн , що доводив, що в Думах нацiонального, росiйського
немає… нiчого, крiм iмен, обмовляв: виключаю Iвана Сусанiна,
першу думу, по якоï початкiв я пiдозрювати в тобi щирий талант. Ця
Дума мiцно полюбилася М.И. Глинцi й надихнула його на створення
гениальнейшей росiянцi опери Iван Сусанiн.