Традицiï, обряди й побут на Русi
У поемi Некрасова Кому на Русi жити добре помiщик Оболт Оболдуев зрозчуленням згадує своє багате й привiльне життя при
крiпосному правi: Перед кожним шанованим Двунадесятим святом У моïх
парадних свiтлицях Пiп всенощну служив.
Дiйсно, улаштувати в себе в будинку дороге багатогодинне богослужiння
— ВСЕНОШНУ, що тривала з вечора до напiвночi, а те й пiзнiше, мiг
собi дозволити далеко не кожний помiщик. Роз'яснимо (у календарному
порядку) основнi свята й пости, що широко вiдзначалися й дотримувалися в
дореволюцiйнiй Росiï й вiдбитi в росiйськiй класичнiй лiтературi.
Головним зимовим багатоденним святом були СВЯТКИ, що тривали вiд Рiздва
Христова (25 грудня / 7 сiчня) до Водохрещення (6/19 сiчня). Цей час
було коротким перепочинком у сiльських роботах, короткочасним перiодом
вiдносного статку в бiльшостi сiмей i супроводжувалося масовими
народними звеселяннями. Настали святки! Те те радiсть! — писав
Пушкiн в Євгенiю Онєгiнi.
У древнiх слов'ян язичникiв те була пора очищення вiд скверни, днi
збирання й миття, а потiм святкових бенкетiв з жертвоприносинами богам.
Напередоднi РIЗДВА, тобто дня народження Iсуса Христа, у СВЯТВЕЧIР,
молодь ходила по вулицях, розспiвувала особливi пiснi — КОЛЯДКИ,
танцювала перед хатами, випрошуючи в хазяïв частування й дрiбнi
грошi. Цей звичай барвисто описаний у повiстi Гоголя Нiч перед Рiздвом.
На святках молодi люди облачалися в шкiри рiзних тварин, надягали маски,
зображуючи собою безглуздих чудовиськ i виродкiв. Ходiння по будинках
ряжених показано в комедiï Бiднiсть не порок А.Н. Островського.
Святочное веселощi з ряженими в маєтку Ростових, а потiм Мелюкових
колоритно намальовано Л. Толстим в Вiйнi й свiтi (Т. 2. Ч. 4 я. Гл. X).
Святом ВОДОХРЕЩЕННЯ, або БОГОЯВЛЕННЯ, поминається обряд хрещення
Iсуса Христа, тобто занурення його у священну рiку Йордан; при цьому,
вiдповiдно до Євангелiя вiд Матфея, Iсу з'явився Дух Божий у
виглядi голублячи — звiдси Богоявлення.
На Водохрещення дiвчини збиралися окремо вiд хлопцiв, щоб ворожити про
майбутнє , насамперед про нареченого — безвiсному ще
нареченому. Тут iснував цiлий ритуал, багато в чому успадкований з
найдавнiших часiв, рiзнi магiчнi дiï з розгадками тоï або
iншоï прикмети: ворожить вiтряна младость (Пушкiн). Наприклад, у
першого перехожого запитували iм'я — так саме й повинен був
зватися майбутнiй наречений. Цi наïвнi й зворушливi водохреснi
гадання, якими захоплювалася й росiйська душою Тетяна, описанi в п'ятому
роздiлi Євгенiя Онєгiна.
Ще повнiше рiзновиду водохресних гадань перерахованi в романтичнiй
баладi В.А. Жуковського Свiтлана, перша строфа якоï широко вiдома:
Раз у водохресний вечорок / Дiвчини ворожили…
Хрещення звичайно пов'язане iз сильними холодами, прозваними народом
водохресними морозами. Зустрiвши колишню повiтову панянку через кiлька
рокiв на столичному балi важливою дамою, дружиною генерала, Онєгiн
зауважує: В! як тепер оточена / Водохресним холодом вона!
За старих часiв святкували не день народження людини, а день його
IМЕНИН, тобто день, присвячений святому, iм'ям якого його охрестили.
Так, кульмiнацiйна сцена роману Євгенiй Онєгiн
вiдбувається в день iменин героïнi — ТАТЬЯНИН ДЕНЬ, 12
сiчня по старому стилi, 25 го по новому. На наступний ранок Онєгiн
i Ленский зустрiчаються на фатальнiй дуелi.
Самим веселим святом провесни була МАСНИЦЯ, що тривала целую тиждень.
Джерела масницi — у далекiй давнинi. У язичникiв це був час
проводiв зими й зустрiчi весни. Пристосувати масницю до певного часу не
можна, щороку воно мiняється. Чому? Масниця пов'язана з головним
православним святом ВЕЛИКОДНЯ, що не має постiйноï дати. Це
— пересувне свято, воно залежить не тiльки вiд стояння Сонця, але
й вiд мiсцезнаходження Мiсяця. Паска святкується неодмiнно в
недiлю, перше пiсля весняного рiвнодення й повнi. Тому дата Великодня
щорiчно блукає в межах 35 днiв — вiд 22 березня до 25 квiтня
по старому стилi (5 квiтня — 8 травня по новому).
Масниця ж починається за вiсiм тижнiв до Великодня, тобто в лютому— березнi нового стилю. У цей тиждень заборонялося ïсти
м'ясо, iншу ж ïжу дозволялося вкушати досхочу, тому що вiдразу ж за
олiïстими веселощами випливав тривалий i строгий Великий пост, що
тягся майже сiм тижнiв. Не все котовi масниця, прийде й Великий пост
— попереджає прислiв'я, першу частину якоï взяв
Островський для назви однiєï зi своïх комедiй.
ШИРОКОÏ, тобто самоï розгульноï, МАСНИЦЕЮ називаються
останнi чотири днi олiïстого тижня, вiд четверга до недiлi.
Останнiй день олiïстого тижня називається ПРОЩЕНиМ НЕДIЛЕЮ
або ПРОЩЕНиМ УДЕНЬ. У цей день — переддень Великого поста —
домочадцi кланялися один одному, взаємно просячи простити всi
образи й прикростi, нанесенi вiльно або мимоволi. У нас у будинку,
пiзнiм вечором, усе раптом робилися тодi лагiдними, смиренно кланялися
один одному, просячи друг у друга прощенья , — пише И.А. Бунiн в
автобiографiчному романi Життя Арсеньєва.
У прощеное недiля iнодi вiдбувався цiлком язичеський обряд —
проводи масницi й спалення ïï самоï у виглядi солом'яного
опудала, одягненого в жiноче плаття, що супроводжувалося пiснями й
танцями. Такий обряд показаний у п'єсi казцi А. Островського
Снiгурка i в однойменнiй оперi Н.А. Римського Корсакова.
Наступного дня наступав ЧИСТИЙ ПОНЕДIЛОК — початок Великого поста.
У Бунiна є оповiдання Чистий понедiлок, головна подiя якого
вiдбувається саме в цей день.
Треба вiдзначити, що в церковному календарi багато тижнiв мають
своï найменування. Так, масниця називається МЯСОПУСТНОЙ
ТИЖНЕМ (порожня м'ясом), тиждень до ïï — СТРОКАТОÏ
(у нiй чергуються пiснi й непiснi днi), що передує —
СУЦIЛЬНИЙ (суцiльно цiлiснi днi) i т.д.
У комедiï Островського Грiх так лихо на кого не живе Жмигулина,
дiвиця лiтнього рокiв, говорить молодому помiщиковi Бабаеву: Я дуже
добре пам'ятаю: зi строкатого тижня третiй рiк пiшов, як ви
виïхали. Строкатий тиждень — нiчим не видатний лютневий або
березневий час, зовсiм не свято; пам'ятливiсть Жмигулиной видає
ïï невгасаючий iнтерес до парубка.
Перш нiж перейти до Великого поста, варто розповiсти про пости взагалi.
Усякий пост накладає на вiруючого чимало важких вимог: частi
молитви, утримання вiд рiзних видiв ïжi, повна вiдмова вiд мирських
захоплень i плотських задоволень — словом, вiдмова вiд всiх
життєвих радостей. Усього в роцi чотири багатоденних пости й три
одноденних — по другорядних святах, не вважаючи двох пiсних днiв у
тиждень — середовища й п'ятницi. Загальна кiлькiсть пiсних днiв у
роцi становить 178 199.
ВЕЛИКИЙ ПОСТ напередоднi Великодня — самий головний i строгий з
усiх. Вiн вiдрiзнявся особливо суворим говiнням, тобто утриманням вiд
СКОРОМНОÏ — м'ясноï й молочноï ïжi. Прийняття
ïжi iнодi обмежувалося до межi. Удома, з нагоди поста, нiчого не
варили й не ставили самовара , — говориться в оповiданнi Чехова
Убивство. Театральнi й цирковi подання, усякого роду публiчнi звеселяння
заборонялися повнiстю.
Як i в iншi пости, не допускалися одруження. Тепер Великий пост i
вiнчати не стануть , — говорить Алеша в романi Ф.М.
Достоєвського Приниженi й ображенi.
Останнiй тиждень Великого поста, перед Великоднем, називається
ЖАГУЧИЙ, на згадку страстей, тобто страждань, розп'ятого на хрестi Iсуса
Христа. Щодня цього тижня, наповненоï частими богослужiннями й
особливо строгим говiнням, iменувався
ЖАГУЧИМ або ВЕЛИКИМ.
У лiцейському вiршi Городок Пушкiн писав:
- Не вiдав я спокою,
- На жаль! нi на годинку,
- Начебто в аналоя
- У великий четверток
- Змучений дячок
Великодня нiч iз заутренею багаторазово вiдбита в художнiй лiтературi.
Найбiльш сильний опис — у романi Л. Н. Толстого Воскресiння , коли
це свято пофарбоване спаленiлим сильним i глибоким почуттям Нехлюдова до
Катюшi.
Головний у роцi православне свято — ВЕЛИКДЕНЬ, або СВIТЛЕ ХРИСТОВО
ВОСКРЕСIННЯ. Вiн узятий християнами в iудеïв, якими був
установлений на згадку про рятування єврейського народу вiд
єгипетського рабства. У християн свято придбало зовсiм iнший
змiст. Ïм вiдзначається чудесне воскресiння Iсуса Христа
пiсля його страти й зняття iз хреста.
Саме свято Великодня часто називався в народi СВЯТИМ ТИЖНЕМ або просто
СВЯТОÏ. Слово тиждень тут варто розумiти в застарiлому значеннi
— недiля; тиждень — вiд не робити, не працювати. Згодом це
слово стало позначати всю семиденку, або по церковнославянски седмицю, а
неробочий день назвали недiлею — на честь Воскресiння Христова.
В епiлозi роману Достоєвського Злочин i покарання говориться, що
Розкольникiв пролежав у лiкарнi весь кiнець поста й святу , тобто свято
Великодня.
Придя додому iз церкви, що вiрують розговляються, вiдзначають свято й
закiнчення Великого поста рясною й смачною ïжею й питвом. Цi
святковi застiлля яскраво описанi в гумористичних оповiданнях молодого
Чехова.
Тиждень пiсля свята Великодня називається СВIТЛОÏ. За свiтлим
тижнем треба ФОМIН ПОНЕДIЛОК i ФОМIНА ТИЖДЕНЬ, або, по народному,
ЧЕРВОНА ГIРКА, — час довгоочiкуваних весiль, заборонених у Великий
пост. Тому весiлля на Фомiнiй тижню були особливо численнi.
Покоïвка Таня в комедiï Л. Толстого Плоди освiти просить бар,
щоб вiдпустили ïï в село , тому що в неï з нареченим
Семеном справа тепер зладилася… А на Червону гiрку й весiлля .
В оповiданнi А.И. Куприна Бонза читаем: …ïï наречений
— морський офiцер, гостював у Москвi чекаючи Фомiноï тижня,
на якiй призначений був день весiлля .
В оповiданнi Л. Толстого Диявол: На Червону гiрку Євгенiй
обвiнчався в мiстi й негайно ж з молодою дружиною виïхав у село .
У повiстi Чехова Моє життя Михайло й Маша повiнчалися незабаром
пiсля Фомiноï тижня. Як би не коливалося iз за мiсячного циклу час
Великодня й Червоноï гiрки, але це завжди весна. Не випадково в
Ганнi Карениной говориться: …на другий день святий, понесло теплим
вiтром… i на саму Червону гiрку… вiдкрилася теперiшня весна.
24 червня (7 липня) святкується день IВАНА КУПАЛи. Хоча церква
поминає в цей день Iоанна Хрестителя (Предтечу), насправдi Iван
Купала — дохристиянське слов'янське свято, присвячений боротьбi зi
злими парфумами за допомогою вогню й рiзного роду рослин . У нiч на
Iвана Купалу палили багаття, улаштовували iгри й танцi. Гоголь присвятив
цьому таємничому святу своє чудесне оповiдання минуле Вечiр
напередоднi Iвана Купали.
Свято ТРIЙЦI — пересувний, воно вiдзначається на 50 й день
пiсля Великодня. (У вiдлiк включається й саме свято Великодня.)
Звiдси й iнша його назва — П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ, тому що вiн доводиться
на сьому недiлю пiсля Великодня. Сьомий вiд Великодня четвер
iменується СЕМИК.
Свято Трiйцi издревле був пов'язаний з культом рослинного миру, велике
мiсце в ньому завжди придiлялося поклонiнню деревам i iншим рослинам,
звiдси й звичай прикрашати будинку березовими галузями. Один з обрядiв
описаний у другому роздiлi Євгенiя Онєгiна (строфа XXXV), де
про Ларiних говориться:
- …У день Троицин, коли народ
- Позiхаючи, слухає молебень,
- Розчулено на пучок зорi
- Вони роняли слезки три…
Гоголь, що завжди цiкавився народними звичаями, записав у своïй
кишеньковiй книжцi: Троицин день i семик — не працюють три днi:
заплiтають вiнки, спiвають пiснi; хороводне свято, що кiнчається
киданням вiнкiв у рiку .
Святковi гуляння вiдбувалися в семик як у селах, так i в мiстах. На
Ярилином поле по семикам мiське мiщанство влаштовувало гулянку , —
пише А. М. Горький в Життi Матвiя Кожемякина. У Москвi подiбнi гулянки
вiдбувалися в Марьиной Гаю. Найближча пiсля семика субота вважалася
БАТЬКIВСЬКОЮ — день поминовения близьких родичiв. Вiдразу пiсля
Трiйцi починався ПЕТРОВ ПОСТ, що тривав до дня Петра й Павла (29 червня
/ 12 липня). Тому що початок цього поста визначалося мiсячним календарем
— по Трiйцi, а кiнець доводився завжди на той самий день, те
тривалiсть поста була рiзною — вiд 5 до 42 доби.
ПЕТРОВ ДЕНЬ — улюбленi народом ПЕТРIВКИ, середина лiта, час
косовицi: Петрiвки. Час печеня. У розпалi косовиця (Некрасов). Гарасим в
Муму Тургенєва про Петров день так нищiвно дiяв косою, що хоч би
молодий березовий лiсочок змахувати з корiнь геть…
Оверкiй злiг, розговiвшись на Петров день , — так
починається оповiдання Бунiна Худа трава; саме з Петрова дня можна
було ïсти скоромну ïжу. Костянтин Левин (Ганна Каренина)
приступає у своєму маєтку до косовицi, не чекаючи
Петрова дня, тому що бачить не спонукуване вiтром величезне сiре зелене
море лугу . Зустрiнутий старий Хомич говорить йому: По нашому, до
Петрова дня почекати. А ви ранiше завжди косите. Що ж, Бог дасть трави
добрi. Худобинi простiр буде .
Далi — знаменитий, класичний опис косовицi, що належить до кращих
сторiнок росiйськоï лiтератури.
Наступний пiсля Петрова великий пост — УСПЕНСЬКИЙ. Вiн
триває з 1/14 по 15/28 серпня й закiнчується у свято УСПЕНИЯ
(кончини) Богородицi. Успенський пост у народi називався СПОЖИНКАМИ (або
ГОСПОЖИНКАМИ), тому що свято Успения знаменував собою завершення
збирання врожаю — спожинать означало дожинати. Слово спожинки
перетворилося в госпожинки по спiвзвуччю зi словом госпоженка, як iнодi
називали Богоматiр. Якщо Бог був господь, тобто пан, те Богоматiр
— панi.
В Злочинi й покараннi Достоєвського мати Раскольникова пише, що
Лужин , наречений дочки, хоче зiграти весiлля в нинiшнiй мясоед (тобто
час мiж Петровим i Успенським постом. — Ю.Ф.), а якщо не вдасться,
по крайностi строку, те негайно пiсля госпожинок .
- В Колишньому й думах А.И. Герцен передає таку розмову:
- - Так ти що це, Ганна Якимiвна, хвора, чи що, нiчого не ïси?
- …
- - …так так з, по стародавньому з, ха, ха, ха, тепер спажинки.
Головне осiннє свято — ПОКРИВ (1/14 жовтня). Iсторiя його
сходить до 910 року, коли в одному iз храмiв Константинополя пiд час
богослужiння юродивий Андрiй i його учень Епифаний побачили ширяючу в
повiтрi Богородицю, що розпростерла над молящимися своє широке
бiле покривало — покрив — i вимовила молитву про порятунок
миру вiд негод i страждань. У дохристиянський час свято знаменувало
закiнчення всiх робiт зi збирання врожаю й настання холодiв.
Народ коротко сформулював значення Покрова в прислiв'ï: До Покрова
— осiнь, за Покривом зима йде . До Покриву селяни отходники
верталися в рiднi села. У поемi Некрасова Коробейники свято цей
вiдiграє чималу роль для визначення часу дiï. Спорожниться
коробушка, / На Покрив додому пiду , — говорить хлопець
коробейник, тобто мандрiвний торговець галантерейним товаром. Так,
трудненько Катеринушке / Хлопця чекати до Покрова… Чуючи
близькiсть холодiв, Катя пущi розпалюється… От i праздничек
Покрив!
Покрив був не тiльки веселим днем закiнчення всiх польових робiт, але й
сумним днем рекрутчини. У наказi сказано, до Покрова потрiбно звезти
рекрут у мiсто , — говорить прикажчик баринi в оповiданнi Л.
Толстого Поликушка.
РIЗДВЯНИЙ, або ФIЛIППОВ, ПОСТ починався пiсля дня святого Пилипа, тобто
15/28 листопада й закiнчувався в рiздвяний святвечiр 24 грудня / 6
сiчня, триваючи, таким чином, сорок днiв. Це був другий за значенням
(пiсля Великого) пост.
У характеристицi патрiархальноï пари Ларiних (Євгенiй
Онєгiн) є рядок, iронiчний змiст якоï вислизає
вiд уваги не тiльки читачiв, але й коментаторiв роману: …Два рази
в рiк вони говiли… (глава друга, строфа XXXV). А ГОВIТИ треба було
не два, а чотири рази в рiк — по числу постiв! Тим самим Пушкiн
показує (i це було ясним його сучасникам), що зберiгаючи у життi
мирноï / Звички милоï старовини , чоловiки Ларiни аж нiяк не
були ревними постниками. Треба думати, що говiли вони тiльки в головнi
пости — Великий i Рождественський.
Скорочено в побутi Фiлiппов пост називався ФИЛИППОВКОЙ: Листопад вуж
приходив до кiнця, почалася Филипповка, — читаємо в
оповiданнi Лєскова Житiє однiєï баби. Але
Филипповкой називався не тiльки самий пост, але i його переддень —
Филиппово заговини. ЗАГОВИНИ, або ЗАГОВЕНи, — останнiй день перед
постом, коли дозволялося ïсти скоромну ïжу.
У мене до Фiлiппова посту будуть i пташине пiр'я , — говорить
господарська Коробочка Чичикову. Домашнiй птаха забивали на зиму в
бiльшому, нiж звичайно, кiлькостi.
Як i в iншi пости, весiлля у Фiлiппов пост заборонялися. Звiдси й фраза
в Пошехонской старовинi М.Е. Салтикова Щедрiна: И тому що наближалися
Филипповки, те вирiшено було грати весiлля в рiздвяний мясоед.
МЯСОЕД — час, у яке дозволялося ïсти м'ясо й вiдмiнялися всi
iншi заборони, пов'язанi з постами. РIЗДВЯНИЙ МЯСОЕД — перiод вiд
Рiздва Христова до Великого поста. Закоренiлий холостяк Подколесин в
Одруженнi Гоголя, придя до висновку, що нарештi точно потрiбно женитися
, картається: От знову пропустив мясоед. Але ж, здається,
усе готово, i сваха от вуж три мiсяцi ходить .
СВЯТВЕЧIР (24 грудня / 6 сiчня), або ГОЛОДНА КУТЯ, був останнiм пiсним
днем, звiдси й думка гоголiвського коваля Вакули (Нiч перед Рiздвом)
побачивши Пасюка, що пожирає вареники: Адже сьогоднi голодна кутя,
а вiн є вареники, вареники скоромнi!
РIЗДВО ХРИСТОВО було другим пiсля Великодня найважливiшим святом
християнського календаря. Його не треба плутати з РIЗДВОМ БОГОРОДИЦI
(удень народження матерi Христа), вiдмiчуваним набагато бiльш скромно
8/21 вересня.
Пiсля Рiздва Христова починалися СВЯТКИ, описом яких ми й почали перелiк
основних свят i постiв. Iншi дати й термiни народного календаря, не
згаданi в основному текстi, але часто зустрiчаються в росiйськiй
класичнiй лiтературi, приводяться за абеткою (для зручностi
користування).
ВВЕДЕНЬЕ В ХРАМ ПРЕСВЯТОÏ БОГОРОДИЦI (по народному —
ВВЕДЕНЬЕ) — 21 листопада / 4 грудня. У трирiчному вiцi батьки
врочисто ввели (звiдси й введення) в iєрусалимський храм Марiю,
майбутню Богоматiр, залишивши ïï виховуватися при храмi аж до
повнолiття, тобто до 15 лiтнього вiку, пiсля чого вона була видана замiж
за лiтнього вдiвця теслi Йосипа. Введення знаменує настання
стiйких зимних погод. Наклало Введенье на воду товсте леденье , —
говорили в народi.
ВЕРБНА НЕДIЛЯ, або ВХIД ГОСПОДЕНЬ У ЄРУСАЛИМ, святкується за
тиждень до Великодня, до нього — ВЕРБНА СУБОТА, весь же попереднiй
тиждень iменується ВЕРБНОÏ. У древньому Єрусалимi
Христа зустрiчали пальмовими галузями. У Росiï пальмовi галузi
замiнили вербою — рослиною, якiй ще древнi приписували магiчнi
властивостi. У вербну недiлю, вiдповiдно до євангельського
переказу, Iсус Христос урочисто в'ïхав у Єрусалим на ослицi
(символ лагiдностi й смиренностi на вiдмiну вiд бойового коня), де
здiйснив своï останнi подвижнические дiяння, що затвердили його в
думцi народному як сина Божого й рятiвника людства.
