Виклад роману Дафнис i Хлоя

Лонг — автор знаменитого давньогрецького роману Дафнис i Хлоя.
Справжнiх вiдомостей про Лонге не збереглося. Бiльш того, iснують
гiпотези про те, що нi такого автора, нi такого iм'я не iснувало, а
виникло воно як результат помилки переписувача, що подвоïв лiтеру г
у заголовку рукопису, де вiдзначалося: Повести вiвчарськоï про
Дафнисе й Хлое… пролог, И книга й т.д. (грецькоï слово
повести звучить як балцi, а при подвоєннi г як лонгу, що нiбито
було сприйнято як родовий вiдмiнок вiд iменi Лонгос). Однак потрiбно
помiтити, що сохранилас один запис iз острова Лесбосу (а саме в цьому
мiсцi розвертається дiя роману), у якому згадується iм'я
якогось жерця Лонга; цей запис пiдсилив традицiю авторства Лонга.
Iм'я Лонг сприймається як iм'я латинське, тодi як роман написаний
грецький. Однак ця очевидна розбiжнiсть согласовивается з обставинами
епохи, коли римляне здобували утворення в Грецiï, добре знали
грецьку мову й писали на ньому. Разом з тим потрiбно помiтити, що
нерiдко сiмейнi латинськi iмена одержували вiльновiдпущенi кожноï
нацiональностi
Бiльша невизначенiсть iснує й щодо часу написання роману.
Версiï коливаються вiд кiнця II ст. н. е. до початку VI ст. н. е.
Як правило, автори гiпотез опираються на соцiально-iсторичне тло
оповiдання. Як звичайно характеризується система землекористування
в Лонга: у його описi в бiльших маєтках використовується
рабська робота, однак, поруч iз латифундiями, iснують невеликi земельнi
дiлянки, якi обробляють або колони латифундистiв, або вiльнi селяни.
Примiтно при цьому прагнення iдилiчно описати сiльське життя. Остання
обставина вiдмiнюється до того, щоб вiднести текст до II ст. н.
е., перiоду вiдносноï стабiльностi Римськоï iмперiï пiд
час правлiння Антонионов. У цей перiод закрiпилася традицiя прославляння
золотого вiку миру, а також тихоï сiльськоï радостi,
патрiархальноï простоти, чистоти й суворостi звичаïв
Роман Лонга своïм буколiчним характером вiдрiзняється з iнших
давньогрецьких романiв. Вiн бiльше близький до iдилiй Феокрита, поета
елинистичной епохи (III ст. до н. е.), що вперше оспiвав пастухiв,
пастушок i описав у вiршованих iдилiях поетичний спосiб ïхнього
життя. Однак добуток Лонга написаний не вiршами, а прозою, щоправда,
особливою, благозвучною, ритмiчною прозою. Жанр iдилiï збагачений у
Лонга також авантюрним елементом. Оповiдальна фабула роману
включає мотиви покинутоï й знайденоï дитини, сцени
нападу, викрадення й дiзнавання, розроблювальнi елинистичной побутовою
драмою. Роман, таким чином, як жанр пiзнiй, синтезував i розвив
попереднi досягнення давньогрецькоï лiтератури. Зберiгаючи певнi
риси жанрового канону (умовнiсть тла, авантюрнiсть фабули, любовну
iнтригу й т.п.), роман Лонга разом з тим досить своєрiдний,
поетичний на тлi iнших давньогрецьких романiв
Насамперед потрiбно вiдзначити помiрну кiлькiсть авантюрних ситуацiй,
iнакше роман би йшла в розбiжнiсть iз iдилiчною обстановкою. Крiм того,
у порiвняннi з iншими романами, звужений географiчний обрiй. Мiсце
дiï майже не змiнюється, за винятком поïздки героïв
до Митилени. У романi спостерiгається певний зсув iз
зовнiшньоï дiï на оповiдання про внутрiшнiй свiт героïв.
У центрi роману — любовнi переживання Дафниса й Хлои. При цьому
автор також вiдходить вiд жанрового стандарту й розповiдає не про
любов, що спалахнула зненацька й вiдразу, а про поступове наростання,
розвиток i усвiдомлення почуття
Героï роману — найди. На о. Лесбос два пастухи знаходять
грудних дiтей: один — хлопчика, другий — через два роки
— дiвчинку. Вони беруть ïх на виховання, сподiваючись, проте,
згодом знайти теперiшнiх батькiв по тимi примiтними ознакам, якi були
бiля покинутих дiтей i свiдчили про ïхню заможнiсть i шляхетне
походження. Знаменно, що iз самого початку в долi дiтей беруть участь
боги, насамперед сiльськi — Пан i нiмфи, якi послали ïм на
допомогу: хлопчиковi — козу, а дiвчинцi — вiвцю, якi
годували ïх кiлька днiв, поки дiтей не знайшли люди. Згаданi боги й
надалi опiкують героïв. Так, Пан рятує Хлою, викрадену
метимнийскими воïнами, тим, що зупиняє корабель i лякає
метимнийцев страшними знаменнями: вiвцi починають вити по волчи, якорi
не пiднiмаються iз дна моря, ламаються весла й т.п. Нiмфи також
виручають Дафниса в скрутному станi, коли в нього немає засобiв
для сватання: вони вказують йому мiсце, де захованi необхiднi три тисячi
драхм. Героï дороги богам своєю чистотою, простодушнiстю,
любов'ю до сiльськоï роботи, взаємною вiрнiстю
Проте, головним богом у ïхньому життi виявляється Ерот, що,
по його власним словами, пасе героïв. Вiн нагороджує ïх
даром любовi, коли вони ще зовсiм юнi: Дафнису здiйснилося п'ятнадцять,
а Хлое — тринадцять. Героï дуже наïвнi, простодушнi,
ïх тягне одне до iншому, i разом з тим вони лякаються цього потяга.
Дафнис i Хлоя знемагають, поки ïм не дає теоретичного уроку
старий пастух Филет, що розповiдає, що таке любов i як його можна
використовувати. Героï насолоджуються поцiлунками й обiймами на тлi
прекрасноï природи. З кожним днем сонце ставало теплiше: весна
закiнчувалася, лiто починало. I знову в них почалася нова радiсть.
Вiн плавав у рiках, вона в струмках купалася, вiн грав на сопiлцi,
змагаючись iз пiсень сосни. Вона ж змагалася iз солов'ями. Ганялися вони
за балакучими цикадами, ловили ковзанiв, збирали квiти, дерева трясли,
ïли плоди; бувало, оголеними разом лежали, накрившись однiєю
козячою шкiрою…. Автор постiйно пiдкреслює нерозривний
зв'язок героïв iз природою: вони насолоджуються нею, наслiдують
ïй, учаться в неï. З надзвичайною нiжнiстю ставляться вони до
кожноï тварини, комасi, квiтцi
Разом зi змiнами природного ходу справ змiнюється й настрiй
героïв: узимку вони нудьгують i знемагають, зачиненi в будинках,
позбавленi звичайноï волi спiлкування, позбавленi краси. Навеснi
ïхньоï душi воскреють, переповняються почуттями, надiями.
Героï трiумфують разом iз пробудженою природою, прагнуть любити, як
i все живе навколо.
Особливо хвилюють ïхнi любовнi iгри тварин. Та й не дивно,
зауважує автор: Навiть старих людей, якщо ïм трапиться це
побачити, до справ любовi спонукувало б таке видовище. Слiдом за
Гесиодом i Вергiлiєм Лонг показав картини пiр року, безсумнiвно,
бiльше мальовничi й iдилiчнi. От, наприклад, характерний опис
осiнньоï пори: Дерева в плодах, рiвнини в хлiбах, нiжне повсюдно
цикад стрекотiння, плодiв солодкi пахощi, овечих черiд веселе бекання.
Можна було подумати, що самi рiки солодко спiвали, повiльно води котячи,
а вiтру начебто на флейтi грали, галузями сосон качаючи, i яблука,
начебто в любовнiй знемозi, падали з галузей на землю; i сонце —
люблячи красу, усiх примушувало знiмати одяг. Лонг також яскраво
вiдтворить ландшафт мiсцевостi з ïï пагорбами, скелями,
струмками, мальовничими деревами
Мир сiльського Лесбосу представлений як мир iдилiчний. Проте, i в нього
уриваються лиха й смуток. Знаменно, що, як правило, вони пов'язанi iз
вторгненням прибульцiв з мiста. Якщо селяни безпосереднi, добрi,
працьовитi, то люди з мiста часто сварливi, агресивнi, жорстокi.
Достаточо зрiвняти прийомних батькiв Дафниса й Хлои, якi, незважаючи на
бiднiсть, пiклувалися про дiтей, i ïхнiх теперiшнiх батькiв, якi
пiдкинули грудних дiтей лише тому, що випробували тимчасовi труднощi.
Показовий також епiзод пересування на островi групи богатих, знатних
юнакiв з мiста Метимни. Самi виннi у втратi судна, метимнийци накинулися
з докорами на Дафниса, побили його й хотiли забрати. Коли ж селяни
вiдбили Дафниса, метимнийци органiзували вiйськову експедицiю:
Воєначальник зробив набiг на прибережнi поля митиленцев. I багато
худоби, багато зерна й провина вiн награбував, оскiльки тiльки що
скiнчився збiр винограду: чимало забрал людей, якi там бiля всього цього
працювали. Воïни погнали череди й Хлою iз собою забрали,
пiдстьобуючи, начебто козу або вiвцю, лозиною (20). Хоча пiзнiше цi
конфлiкти одержують вiдносно сприятливу розв'язку, образ мiста й
пов'язана з ним моральна тональнiсть принципово не змiнюються. Тому
досить багатозначним виглядає фiнал роману, коли героï
знаходять своïх теперiшнiх батькiв i одержують можливiсть жити в
багатих мiських будинках, залишивши своï вiвчарськi заняття, але
вiдмовляються зробити це.
Як звичайно в лiтературi iсторiя пiдкинутоï дитини, вихованого в
невiдповiдноï щодо ïï походження середовищу,
закiнчувалася тим, що найда, до своєï й загальноï
радостi, знаходив мiсце, що належало йому по походженню. Як бачимо, Лонг
випадає iз традицiï. Його героï вiддають перевагу
поверненню до села, до своïх вiвчарських занять, до своïх
вiвчарських богiв i до кiнця залишаються вiрними ïм: …бiльшу
частину свого життя вони прожили як пастухи: поважали богiв —
нiмф, Пана й Ерота; придбали бiльшi череди овець i кiз i наивкуснейшей
ïжею вважали плоди з молоком. Коли син народився в них, вони дали
його вигодувати козi, а коли народилася друга дитина, дочка, вони
пiдклали ïï до сосок вiвцi… Так вони й прожили як
пастухи до старостi, печеру прикрасили, картини поставили там i
вибудували вiвтар на честь Ерота-Пастиря, а для Пана облаштували
примiщення не пiд сосною, а в храмi й назвали той храм храмом Пана-
Войовника. У романi помiтно пiдкреслене серйозне вiдношення Лонга до
релiгiï. Безсумнiвна його вiра в iснування богiв, ïхня
могутнiсть i доброта. Показовий також його пiєтет до
культовоï, обрядовоï сторони релiгiï. Це
вiдчувається через щиру вiру його героïв, ïхню турботу
про виправлення необхiдних ритуалiв. Однак вершать вони ритуальнi
дiйства завжди вiльно, у цiлковитiй згодi iз внутрiшнiм поривом,
натхненно, любовно. Боги для Дафниса й Хлои — органiчна частина
природного миру, ними улюбленого, для них дорогого.
Так, про Ерота Лонг пише: Панує вiн над стихiями, панує над
свiтилами, панує над такими ж, як сам вiн, богами… Квiти цi
— справа рук Ерота; дерева цi — його утвору. По його велiнню
й рiки пливуть, i вiтру шумлять. Лонг у романi начебто прагне воскресити
образ свiтового Ерота, що втiлює унiверсальну силу створення,
намiчену колись Гесиодом (VII ст. до н. е.). Вся iсторiя героïв
виступає пiдтвердженням всевладноï й плiдноï сили цього
бога. У романi також виразнi вставленi новели про Пана й Сирингу, про
любов Ехо й iн. Таким чином, Лонг у романi дуже органiчно з'єднав
проблеми соцiального, морального, релiгiйного звучання, запропонувавши
свiй варiант утопiï. Бiльша популярнiсть роману
ґрунтується не тiльки на привабливостi iдей автора, але й
також мовою роману. Фрази Л. як звичайно невеликi, дiляться на рiвнi
частини, якi створюють певний ритм, благозвучному, музичний, кiнцi фраз
iнодi римуються. Ритм, як правило, вiдповiдає настрою героïв
або ж пiдготовляє характер оповiдання. Наприклад, Чудовим був
маєток: звiр у горах, лоза на пагорбах, череди на лугах, i море,
що набiгало на берег, плескалося на м'якому пiску. Або ж: До Хлои Дафнис
помчався, не пив, не ев, швидше, нiж думка летить. Застав вiн
ïï за роботою: доïла овець вона й робила сир.
Ïï повiдомив вiн звiстка про весiлля й пiсля, уже не
ховаючись, цiлував ïï як дружину.