Критики про перекази класичних добуткiв для дiтей

Бєлiнський у рядi рецензiй, присвячених виданням Робинзона Крузо
Дефо, висловлював своє вiдношення до переказiв класичних добуткiв
для дiтей. Вiн уважав, що для дiтей потрiбно або видавати добуток у тiм
видi, у якому воно написано автором, або давати з невеликими
скороченнями, але в жодному разi не пристосовувати до дитячого
сприйняття, або, як писав Бєлiнський , …опошливать для дiтей
великi добутки, пристосовуючи ïх до дитячого вiку,- нi на що не
схоже: великi добутки робляться нiсенiтними казками, i дiтям вiд них
немає нiякоï користi.
У статтi Н. Г. Чернишевського, присвяченiй книзi американського
письменника Н. Готорна Збори чудес, повiстi, запозиченi з
мiфологiï, ми знаходимо ту ж думку: видання для дiтей не мають
потреби в iстотних змiнах, перекручування iдеï або сюжету на догоду
розумi_ ложно моральностi зовсiм неприпустимi. Розбираючи книгу Готорна,
написану за мотивами грецьких мiфiв, Чернишевський звертає увагу й
на форму викладу. Вiн обвинувачує письменника в помилковому
розумiннi художностi: В оригiналi мiф розказаний на двох сторiнках, вiн
(Готорн) розтягує його на п'ятдесят сторiнок. Якщо в мiфi сказане
поле, вiн розрiзнює, що на цьому полi росте трава, i яка трава, i
як приємно дивитися на траву; отут для краси пiдкрутиться йому й
корова…1.
Пам'ятники середньовiчноï лiтератури представленi також зводом
iсландських епiчних пiсень, вiдомих за назвою Старша едда
Старша едда — це збiрник мiфологiчних i героïчних пiсень,
якi дiйшли до нас у древнеисландской рукопису другоï половини XIII
столiття. Цi пiснi досить рiзноманiтнi по жанрi. Серед пiсень про богiв
розрiзняють звичайно гномiчнi пiснi (Мовлення Високого), що мiстять ряд
заповiдей i виречень, що мають величезне культурно-iсторичне значення;
менш архаïчнi драматичнi пiснi, iз усiлякими вiдомостями по
мiфологiï, по пристроï миру, а також про життя богiв (Мовлення
Альвиса); пiснi оповiдальнi про подвиги бога грому й блискавки Тора
(Пiсня про Хюмире); пiснi побутова, сатиричнi (Лайка Локи) i, нарештi,
пiснi-пророцтва, серед яких знамените Прорiкання вельви.
Героïчнi пiснi едди дуже архаïчнi й менш самобутнi, нiж
мiфологiчнi. Вони вiдбивають iсторичнi подiï епохи переселення
народiв ( IV-VI вв.) i оповiдають про древнiх героïв Сигурде,
Брунхильде й Гудруне, тобто й у скандинавському епосi ми
зустрiчаємося зi сказаннями про богiв i героïв. Першою
спробою популяризацiï скандинавськоï мiфологiï для дiтей
у РОСIÏ є книга Ю. Свєтланова Скандинавськi сказання,
що складається iз двох частин: Сказання про богiв i Сказання про
героïв. Ю. Свєтланов переказує в прозаïчнiй формi
бiльшiсть Пiсень про богiв з Старшоï едди, доповнюючи ïх
окремими, дуже важливими матерiалами з Молодшоï едди ( 1222-1225) 3
(Бесiди Одина). Молодша едда представляє трактат про поетику
середньовiчних поетiв-спiвакiв скальдiв. У цьому трактатi дається
прозаïчний переказ скандинавськоï мiфологiï й
утримується опис образних висловiв i вiршованих розмiрiв, що
вживалися в пiснях скальдiв. В Молодшоï едде приводяться в систему
численнi мiфи, що iснували в скандинавських народiв. У такий спосiб, у
книзi Ю. Свєтланова Скандинавськi сказання представленi в переказi
обоє названих пам'ятника — Старша едда i Молодша едда. З
Пiсень про героïв Ю. Свєтланов залучає сказання про
Вёлунде, Сигурде, а також Сагу про Вольсунгах i т.д. Вiдмовившись вiд
форми питань i вiдповiдей, характерних для ряду мiфологiчних пiсень
Старшоï едди, Ю. Свєтланов дає зв'язне оповiдання,
роздiлене на окремi глави й обрамлене своєрiдною мiфологiчною
новелою Подорож короля Гюльфи в Асгард. Оповiдання, нiбито почутi Гюльфи
в Асгарде вiд богiв, i лягли в основу книги Ю. Свєтланова.
У захоплюючiй формi повiдомляються вiдомостi про походження, пристрiй
i долi миру по поданнях древнiх скандинавiв, питавшихся по-своєму
пояснити незрозумiлi ïм явища природи. По древнiх скандинавських
сказаннях боги створили землю з тулуба велетня Имира, з його черепа
— небесний звiд, вони змiцнили на небi зiрки, заселили надра землi
чорними ельфами, а пророчиця вельва пророчила загибель богiв.
Богiв очолює одноокий Один, бог вiйни, мудростi й поезiï,
батько роду богiв, образ якого надзвичайно суперечливий. Вiн
захищає героям, але вiн же й убиває своïх улюбленцiв, а
найчастiше сiяє звади й розбрати. Бог грому й блискавки
простодушний Тор — заступник землепашцев. Самий негативний
персонаж — бог вогню Локи, причина багатьох нещасть. Богиня Фригг,
дружина Одина, як i ïï чоловiк, часто спускається на
землю й захищає людям. Є богиня любовi й краси Фрейя й
безлiч iнших богiв i богинь.
У книзi надзвичайно сильна тема долi, прокльону. Але до неï
приєднується й тема влади золота. Скарб карлика Андвари й
особливо золоте кiльце приносять, загибель усiм, хто до нього
доторкається. У цьому сказаннi багато народних повiр'ïв,
чарiвних перетворень, чаклунства, хоча багато й реалiстичних рис,
особливо в описi звичаïв — весiль, похорону й т.д.
Дослiдник iсландських саг М. И. Стеблин-Каменський переконливо
розкриває характер мифотворчества скандинавських народiв. Автор
книги затверджує, що саги не вважалися сучасниками вигадкою;
передбачалося, що все розказане — правда (особливо в
героïчних сагах). Вiн розглядає правду художню й правду
синкретичну як явища, породженi певними епохами. Сприйманi нами саги як
рiд чарiвноï казки насправдi мiстять у собi риси древнього побуту й
вдач. Звiдси й конфлiкти, пов'язанi зi звадою, кривавою помстою,
боротьбою за землi й багатство. Звiдси й рiзнi поняття про моральнiсть у
сучасного читача й у слухача саги в середнi столiття; поняття добра й
зла, любовi й боргу й т.д.- не збiгаються з нашими поданнями. Iз цього
погляду розбираються деякi сюжети Саги про Вольсунгах, де зiставляються
моральнi поняття древнiх народiв iз сучасними й робиться висновок про
те, що читати пам'ятники древньоï лiтератури потрiбно, добре
представляючи свiторозумiння людини того часу.