Лопе де Вега

Лопе де Вега, пiд час свого мимовiльного видалення вiд двору, жив у
Валенсiï, де, перебуваючи в постiйному зв'язку з ïï
сценiчними письменниками, багато чого сприймав i засвоював вiд них, чим
значно вдосконалював свiй природний талант. Безсумнiвно, що саме це-той
вплив i сприяло його швидкому успiху, тоï голосноï
популярностi, який вiн вiдразу досяг пiсля вдалого конкурсу на премiю,
запропоновану мiстом Мадридом
Взагалi, обставини йому благоприятствовали вже iз самого початку його
дiяльностi: у ту пору в матерiальнiй органiзацiï театру вiдбулася
бiльша змiна на краще, майже одночасно утворилося два суспiльства
— в 1565 i 1567 роках, з метою пiдняти добробут учасникiв сцени
вживанням на ïхню виняткову користь всiх грошей, що виручаються вiд
спектаклiв. Установа цих корпорацiй, природно, рушило вперед драматичне
мистецтво, тому що вони забезпечували вiрнi засоби кожному, хто
присвячував себе створенню, або поданню театральних п'єс. При таких-
те умовах почав писати Лопе де Вега, завдяки багатству своєï
фантазiï й тоï легкостi, з якоï давалася йому робота, вiн
у самий короткий час досяг блискучого, ще небувалого доти успiху,
постiйно збуджуючи в публiцi одностайний ентузiазм. Король i тато
обсипають його почестями, iз всiх кiнцiв Iспанiï, навiть
Iталiï стiкаються цiкавi, щоб тiльки глянути на нього, a суспiльна
думка дає йому прiзвисько фенiкса (F?nix de los ingenios). Ho чи
виправдало в майбутньому таке високе судження сучасникiв o Лопе де Вега?
Немає. Iм'я його, щоправда, залишилося знаменитим, добутки ж
забутi в бiльшостi й майже не читаються тепер. Ми пояснюємо це
малою обдуманiстю, занадто недбалим поводженням автора до
своєï творчостi , це якась iмпровiзацiя, позбавлена навiть
зовнiшньоï обробки. Лопе писав з дивною легкiстю й, як улюбленець
долi, зловживав своïм дарунком; на шкоду самому собi й публiцi, вiн
не перебираючи випускав у свiтло все, що виходило з-пiд пера, нiчого не
обробляючи, навiть не переглядаючи. Плiднiсть його була дiйсно
феноменальна: говорять, ïм написане 1800 п'єс, a усього
133,000 сторiнок i 21 мiльйон вiршiв. Завдяки всьому цьому вiн встиг
збагатитися навiть у той час, коли лiтературна праця оплачувалася
взагалi скудно, i коли iншi письменники, шедшие по його слiдах, далеко
не мали такого матерiального успiху. Але, якщо розподiляти по заслугах
мiсця на iспанському Парнасi, те, на нашу думку, Лопе де Вега повинен
бути помiщений незрiвнянно, нижче Сервантеса й Кальдерона.
Тепер перейдемо до цього останнього, бiльше, нiж хто-небудь iншоï,
що воплотили в собi драматичний генiй Iспанiï. Вчасно смертi Лопе
де Вега (1635), Кальдерон придбав уже голосну популярнiсть i тому,
природно, успадкував ту велич, яке iспанське суспiльство створило для
свого Фенiкса. До того ж i сам настрiй епохи, як не можна бiльше,
благоприятствовало лiтературним дiячам