Тема твору: Анчар

Пiсля повернення з посилання Пушкiн зрозумiв, що його мрiï про
вiльну творчiсть не можуть здiйснитися. Цар i його слуги не залишають
поета в спокоï. Таємнi агенти стежать за кожним його кроком,
його добутки пiддаються жорстокiй цензурi. В 1828 роцi проти поета
збуджується справа в обвинуваченнi в створеннi протиурядового
добутку Андрiй Шенье i безбожноï поеми Гаврилиада. Цi обставини
особистого життя, а також посилення урядовоï реакцiï й
послужили приводом для створення алегоричного вiрша Анчар, що мiстить
рiзкий протест проти згубноï сили деспотизму
В основу сюжету цього твору Пушкiн поклав напiвлегендарнi вiдомостi про
iснування на островi Явi отрутного дерева упас — анчар.
Мандрiвники розповiдали, що це дерево отруює околишнє
повiтря й сiк його смертельний. Вождi мiсцевих племен посилали
присуджених до страти збирати отрутну смолу анчара, що вживали для
отруєння стрiл. Великий поет використовував цi оповiдання про
отрутне дерево, щоб створити алегоричний образ необмеженого деспота, що
несе смерть i знищення всьому живому, що вiднiмає в людини
найдорожче — життя
Вiрш дiлиться на двi частини: у першiй частинi дається опис
отрутного дерева, у другий розповiдається про всесильного владику,
що послав на смерть свого раба, щоб за допомогою добутого ïм отрути
сiяти смерть серед своïх сусiдiв
Отрутне дерево рисується поетом як предмет, що несе загибель
всьому живому, як яке — та фантастична iстота, всесильна й
всенищiвне. При зображеннi анчара Пушкiн використовував художнi деталi,
спрямованi на розкриття його основноï властивостi — згубностi
для всього навколишнього: анчар коштує у пустелi хирлявоï й
скупий, один у всiєï вселеноï, породила його природа у
день гнiву, отрутою напоєнi його корiння й галузi; вiд спеки
отрута каплет, а до вечора застигає густий прозрачною смолою; до
нього не летить птах, i тигр нейдет; дощ, що зросив його аркушi,
стiкає вже отрутним на пiсок. Для замальовки образа дерева поет
скористався по перевазi виразними й оцiнними епiтетами: пустеля хирлява
й скуповуючи, ґрунт, спекою розпечена, природа прагнучих степiв,
зелень мертва галузей, вихорь чорний i тлетворний, аркуш його дрiмучийЕ
Вжитий одне порiвняння (анчар як грiзний вартовий), що розкриває,
подiбно епiтетам, згубну силу зла цього дерева В образi владики
Олександр Сергiйович пiдкреслює його всевладдя, безжалiснiсть
(послав до анчара владним поглядом, непереможний владика), гибельность
для всього навколишнього (умирає раб, загибель розiслав до сусiдiв
у далекi межi). В образi раба пiдкреслена його покiрливiсть, покiрнiсть
своïй долi (слухняно в шлях потiк, умер бiдний раб у нiг
непереможного владики). Образ князя й образ слуги рiзко протипоставленi
один одному, Пушкiн скористався прийомом антитези при окресленнi цих
образiв (непереможний владика i бiдний раб), однак, рiзко засудивши
такий подiл людей, поет вiдзначив у них загальне: Але людини людина
послала до анчаруе.
А образ анчара доповнює образ владики, пiдсилює його, робить
яскравим i бiльше значним. Анчар несе смерть навколишнiй природi, князь
— людям
Iдейний змiст вiрша Анчар — зображення згубноï для
суспiльства влади самодержавства, заклик до його знищення. Думка ця
виражена в алегоричних образах i тому вiрш був пропущений цензурою
Поява в пресi Анчара мало велике суспiльно — полiтичне значення.
Це був виступ поета проти самодержавства, хоча й замасковане