Поезiя Костянтина Батюшкова

Одержавши прекрасне домашнє виховання, Костянтин Батюшков в 1797-
1802 гг. учився в петербурзьких пансiонах, у досконалостi опанував
французькою, iталiйською й латинською мовами. Iз грудня 1802 р. по
сiчень 1807 р. служив чиновником у мiнiстерствi народноï освiти.
Дебютував вiн у пресi сатирою Послання до вiршiв моïм (1805), i
сатиричнi жанри стали ведучими в раннiх вiршах Батюшкова. В 1807 роцi
Батюшков записується в народне ополчення й вiдправляється в
Прусский похiд, пiд час якого одержує важке поранення (куля
зачепила спинний мозок, що стало причиною наступних фiзичних страждань).
Але у вiдставку вiн вийшов тiльки в 1809 р. Опублiкована в 1809 роцi
сатира Бачення на берегах Лети вiдкриває зрiлий етап творчостi
Батюшкова.
У вiршах 1810-1812 рокiв Батюшков прославляє радостi буття, любов,
дружбу, свободу особи. Захват життям i молодiстю з'єднуються в
нього з передчуттям кризи. Протирiччя й становили основну особливiсть
вiршiв Батюшкова. Створюючи росiяни зразки легкоï поезiï, вiн
тим самим починає переосмислювати ïï традицiï. Пiд
час Вiтчизняноï вiйни 1812 року Батюшков випробував на собi всi
жахи вiйни.
Вiйна змусила його переосмислити колишнi iдеали, вiдмовитися вiд
колишнiх симпатiй. Жахливi вчинки вандалiв або французiв у Москвi i
ïï околицях, — пише поет, — учинки, безприкладнi й
у самiй iсторiï, зовсiм розбудували мою маленьку фiлософiю й
посварили мене з людством. Своï патрiотичнi почуття вiн виразив у
посланнi До Дашкову (1813), у якому заявив про вiдмову вiд
колишньоï тематики своєï творчостi доти, …поки на
поле честi За древнiй град моïх батькiв Не понесу я в жертву мести
И життя, i до батькiвщини любов. Клятву свою вiн виконав: в 1813-1814
роках був у закордонному походi росiйськоï армiï проти
Наполеона, брав участь всражениях.
Своï враження про вiйну Батюшков вiдбив у вiршах Полонений, На
руïнах замка у Швецiï, Перехiд через Рейн i в нарисах у прозi
Спогад мiсць, боïв i подорожей, Подорож у замок Сирей. Таким чином,
Батюшков стає поетом-фронтовиком. Сучасникiв вражала точнiсть
зображення вiйни, дух епохи, свiтовiдчування росiйського солдата. В 1814-
1817 роках до Батюшкову приходить лiтературний успiх i слава першого
поета Росiï. Але вiн пише усе менше й менше, i пише зовсiм не те,
чого вiд нього очiкують. Вiн вiдмовляється вiд сатир i епiграм. У
його творчостi з'являються фiлософськi й релiгiйнi мiркування (До друга,
Надiя), мотиви трагiчноï любовi (Розлука, Пробудження, Елегiя ) i
вiчного розладу художника-творця з дiйснiстю (Гезиод i Омир, суперники,
Умираючий Тасс). В 1817 роцi вийшов збiрник Батюшкова Досвiди у вiршах i
прозi, що мала великий успiх у читача. В 37 першому, прозаïчному
томi були зiбранi нариси, переклади, морально-фiлософськi статтi, лiтературно-
теоретичнi мiркування, дослiдження про письменникiв минулого, перший у
росiйськiй лiтературi мистецтвознавчий нарис. У другому томi були
об'єднанi вiршi, згрупованi по жанровiй ознацi. В 1819 роцi
Батюшков виïхав в Iталiю, до нового мiсця служби. Але
спадкоємна схильнiсть до щиросердечного захворювання, службовi
неприємностi й внутрiшнє почуття роздвоєностi привели
до важких наслiдкiв: в 1821 роцi Батюшков почав вiдчувати ознаки
манiï переслiдування, що стала невилiковною хворобою. Незважаючи на
турботу друзiв, на лiкування в кращих клiнiках, повернутися до
нормального життя Батюшкову не вдалося, Ця хвороба тривала 33 року.
Останнi роки вiн прожив у родичiв у Вологдi, умер вiд тифозноï
гарячки.
З добуткiв останнього перiоду до нас дiйшли тiльки фрагменти: основна
частина була знищена самим поетом у припадку хвороби, деякi залишилися у
виглядi задумiв (Русалка — поема в росiйському дусi, що
узагальнює працю по iсторiï росiйськоï словесностi й
iн.). Вiрша, об'єднанi у два цикли Iз грецькоï антологiï
i Наслiдування древнiм, вiдрiзняються досконалiстю художньоï форми,
Батюшков без прикрас втiлює зниклу красу античностi, передає
цiльне свiтовiдчування людини iдеальноï епохи.
В.Г.Бєлiнський помiтив: Батюшков багато й багато сприяв тому, що
Пушкiн з'явився таким, яким з'явився дiйсно. Для А.С.Пушкiна Батюшков
був визнаним кумиром пiд час навчання в Царскосельском лiцеï.
Протягом свого творчого шляху Пушкiн по-рiзному ставився до спадщини
свого попередника, але постiйно використовував i розвивав його художнi
вiдкриття. Пушкiна продовжував по сутi ту ж лiнiю розвитку
психологiчноï переконливостi й вiдчутностi художнього зображення,
по якiй iшов Батюшков у своïх лiтературних пошуках. Крiм нових
художнiх форм Батюшков вiдкривав новi можливостi для лiтературноï
iдеологiï
Так, вiн уперше вжив позначення вiк залiзний стосовно до XIX столiття;
йому ж належить i образ чорноï людини (вираження людського
двойничества). Багато чого Батюшков i не змiг виразити в закiнченому
видi. Тому Бєлiнський зробив закономiрний висновок: Батюшкову
небагато бракувало, щоб вiн мiг переступити за рису, що роздiляє
великий талант вiд генiальностi.