Образи головних персонажiв у романi Розгром

З перемогою молодоï Радянськоï республiки нове життя стихiйно
ввiрвалося в мистецтво. Тема вiдшумiлоï вiйни здавалася
головноï у творчостi радянських письменникiв. Писати про
Громадянську вiйну значило писати про революцiю, про нове життя, про
нову епоху, про нову людину. Розгром був задуманий у першi пiсляжовтневi
роки, тому що ще свiжо були спогаду про подiï Громадянськоï
вiйни на Далекому Сходi, у якiй брав участь автор. В Розгромi ми бачимо
вiдношення Фадєєва до вiйни як до зла, що несе в собi кров,
страждання, смерть. Але Фадєєв дивиться на вiйну не як
спостерiгач, а як безпосереднiй учасник подiй. У своєму романi
автор вiдбив свiдомiсть, що пробудилася, народних мас у нових умовах.
Щоб докладнiше розглянути Розгром, необхiдно коротко передати змiст. У
романi мова йде про неоднорiдну партизанську масу. Революцiйна хвиля
зачiпала iнтереси всiх груп населення. Один з головних героïв,
партизанський командир Левинсон, — людина правильноï породи,
який усi любили й поважали. Його маленький партизанський загiн
випробовує голод, утому, позбавлення, постiйнi погрози для життя,
смерть багатьох i багатьох. Я бачу, що подiï розвертаються на
окраïнах колишньоï царськоï Росiï, у гущавинi
народу, серед людей подавлених i пригноблених. Представниками народу
є шахтарська маса, з якоï видiляється розпачливий
Морозка, вiдповiдальний i виконавчий Дубов, iз селян — колишнiй
пастух Метелиця, людина вiдважний i смiливий. Представниками
iнтелiгенцiï є Мечик i доктор Сташинский. Маленький
партизанський загiн Левинсона, пробираючись до своïм,
захищається вiд багаторазово переважаючих сил супротивника, мужньо
переборює рiзнi перешкоди на своєму шляху. Фiнал роману
драмати
чен. Загiн попадає в засiдку, залишається дев'ятнадцять
чоловiк. Партизани розгромленi, але наприкiнцi роману я бачу свiтлий i
пiдбадьорливий початок, що показано через розпачливий подвиг Морозки. В
останнiх рядках роману ми бачимо надiю автора на свiтле майбутнє ,
що виражається в словах: потрiбно було жити й виконувати своï
обов'язки.
Тепер обговоримо героïв роману, кожний з яких iндивiдуальний на
свiй лад. Варто видiлити з персонажiв командира загону Левинсона, що не
вiдрiзняється яскравою зовнiшнiстю, але має талант
керiвника. Левинсон почуває на собi вiдповiдальнiсть за довiрених
йому людей. Вiн теперiшнiй бiльшовицький ватажок, свiдомий керiвник мас,
людина особою, правильноï породи, готовий на самозречення заради
своïх iдеалiв. Левинсон користується теперiшньою повагою,
є прикладом наслiдування юного Бакланова. Однак
Фадєєв, по-моєму, трохи iдеалiзує свого героя.
Адже якщо придивитися уважно, те можна побачити, що Левинсон цiлком
звичайна людина зi слабостями й недолiками. Справа в тому, що вiн
умiє таïти й придушувати всi своï страхи й сумнiви,
болiснi розлади. Левинсон дуже мистецьки керує людьми.
Юний Бакланiв намагається наслiдувати свого командира у всiх
дрiб'язках. Автор показує, що помiчник командира —
набирається досвiду для майбутнього. Фадєєв
малює образ розважливого Гончаренко. Я вважаю, що цей пiдривник
теж є якоюсь мiрою людиною правильним. Я читала, як чiтко й
самовiддано дiяв Гончаренко пiд час вiдступу, мистецьки пiдривав гать,
як розважливо й розумно говорив з партизанами. Такi люди безмежно
вiдданi революцiï i ïï iдеали, вони знають, що роблять i
куди йдуть, заради чого борються. У романi мало персонажiв, але зате
Фадєєв уважно дослiджував кожну особистiсть, ïï
становлення й розвиток. Тому перш нiж показати людину на вершинi
героïзму, письменник зображує його у звичайнiй обстановцi.
Фадєєв показує нелегкий побут партизанiв,
ïхнє буденне життя. Наприклад, Морозка пройшов тернистий
шлях, перетворюючись iз партизана недбайливого в партизана справного. На
початку роману я бачу несвiдомiсть i недисциплiнованiсть Морозки, його
грубе звертання з Варей, що хотiла чистоï й щироï любовi. Але
ця участь у боротьбi дало початок його моральному перевихованню. Його
життя стає бiльше осмисленоï, вiн намагається осягти
своï вчинки й навколишнiй свiт. Безтурботне бешкетництво Морозки
перетворюється у вiдповiдальнiсть, вiдбувається становлення
особистостi. У результатi чого Морозка робить воiстину героïчний
учинок наприкiнцi роману, пожертвувавши своïм життям заради
товаришiв. Видiляється в романi й колишньому пастуху Метелиця. Цей
герой вiдважний i стрiмкий, його хоробрiсть захоплює навколишнiх.
Метелиця сформувався сам по собi, у стихiï трудового життя. У цьому
випадку революцiя допомогла героєвi не втратити своï
прекраснi якостi. Вiн одержує можливiсть використовувати й
розкривати ïх у повну мiру. Мене захоплює Метелиця: його
вогонь, рух, хижi очi, рiшучiсть, стрiмкiсть, молниеносность.
Фадєєв показував становлення стихiйностi у свiдомий початок
на прикладi Морозки. Метелиця ж, по-моєму, — доповнення
образа Левинсона. Сумнiви й досвiд командира сполучаються з рiшучим
Метелицею. Це можна спостерiгати на прикладi того, як спритно Левинсон
пiдмiнює стрiмкий план Метелицi бiльше спокiйним i обережним.
Автор показує достоïнства Метелицi, якими не надiлений
Морозка. Але кожний герой по-своєму iндивiдуальний i неповторний.
Природне поводження Морозки на початку роману характеризується
розхитанiстю, хулiганством, вiдчайдушнiстю й беззвiтнiстю багатьох
учинкiв.
Але якщо Метелицi й Морозке автор симпатизує, то до Мечику
Фадєєв випробовує повну антипатiю. Автор
показує, як дрiбнобуржуазний iнтелiгент Мечик шукає
романтики й героïчних подвигiв у Громадянськiй вiйнi. Але,
побачивши щоденнiсть, злодiйство, знущання, глузування, лайки в
партизанськiй масi, Мечик разочаровивается; Мечик моральний, але його
якостi проявляються тiльки на словах, а не на дiлi. Мечик думає
тiльки про порятунок свого власного життя, вiн ненадiйний. Стикаючись зi
складнiстю реального життя, вiн губиться, у нього не залишається
iдеалiв: нi бажаного подвигу, нi чистоï любовi до жiнки. Його
боягузтво й непевнiсть незабаром породжують зрадництвоо, що
Фадєєв таврує ганьбою. Мечик має абстрактний
гуманiзм, що пасивний i не вимагає жорстокостi й суворостi. Однак
цей гуманiзм заподiює страждання. Пошкодувавши Фролова, Мечик
зробив йому тiльки гiрше, заподiяв страждання. Його мораль спрямована
проти нього. По-моєму, вiн не створений для подвигiв i вiйни, та й
взагалi для такого життя, у якiй зараз перебуває. Його душа
занадто розпещена, совiсна й ранима. Фадєєв показує,
що партизанське середовище не прийняло цього iнтелiгента. Автор
пiдкреслює непотрiбнiсть iнтелiгенцiï в бiльшовицькiй
боротьбi. Але не все-таки iнтелiгенти такi, як Мечик.
Менi здається, що Мечик просто не готово до боротьби, його
непевнiсть i юний романтизм породили негативнi якостi. У результатi вiн
зрадив товаришiв. У становленнi особистостi цього героя бiльшу роль
зiграло мiське середовище. Фадєєв не приймає Мечика,
хоча вiн симпатизує лiкаревi Ста-Шинскому. Лiкар — це
iнтелiгент, але нескiнченно вiдданий своïй справi, своïм
iдеалам, якi нiколи не зрадить. Це показано на прикладi вбивства
Фролова. Навiть у критичних ситуацiях не можна вбивати безнадiйного
хворого, але в цьому випадку не зробити цього теж не можна. Звiдси я
можу зробити висновок, що й iнтелiгенцiя в революцiï грає теж
iстотну роль.
Отже, на прикладi цього маленького загону ми бачимо стихiйне й свiдоме
становлення мас. Цим i визначається головна й основна думка
Розгрому. Фадєєв визначив ïï так: …у
громадянськiй вiйнi вiдбувається вiдбiр людського матерiалу, все
вороже змiтається революцiєю, все нездатне до
теперiшньоï революцiйноï боротьби, що випадково потрапило в
табiр революцiï вiдсiвається, а все, що пiднялося зi
справжнiх корiнь революцiï, з мiльйонних мас народу
загартовується, росте, розвивається в цiй боротьбi.
Вiдбувається величенна переробка людей. У романi є й вiдбiр,
i вiдсiвання, i переробка людей. Але цей вiдбiр людського матерiалу веде
сама вiйна . У результатi гинуть кращi люди, хто вже встиг полюбитися
читачевi: Метелиця, Бакланiв. Пiсля свого духовного становлення
героïчно гине Морозна. У загонi залишаються такi нiкчемнi люди, як
Чиж. Але Фадєєв фанатично вiрив у те, що вiдбувається
прорив до добра й справедливостi, до нового духовного життя, до
вiльноï радiсноï працi без буржуïв. Але дiйснiсть
часом була зовсiм iнший, реалiзм впроваджується в життя, показуючи
героïчну особистiсть, пiднiмаючи й розвиваючи паростки комунiзму в
уявi. Я хочу помiтити, що дослiдження людей i подiй не завжди веде до
позитивного результату. Виявляються й негативнi сторони, якi не можна
приховувати й згладжувати, справедливiсть не завжди буває
чистоï.
Однак ми повиннi вiддати належне Фадєєву за те, що вiн
яскраво розкрив тему, iдею й композицiю роману, а також чiтко поставив
двi основнi концепцiï. Перша — це єднiсть миру й людини
в ньому, а друга — гуманiзм. Фадєєв показав нам не
тiльки партизанський загiн, але й картину селянського життя, без
якоï немислимий опис партизанiв, адже майже всi вони вийшли iз
селян. Згадаємо Метелицю й Морозку. Гончаренко затверджував, що в
кожному з них сидить мужик. Автор показує нерозривнiсть людей i
селянського миру. Гуманiзм в Розгромi показаний не через милостиве
вiдношення до дружин i дiтей супротивника, а через вплив нових вiдносин
на характери й особистiсть людей. Основну тему й iдею Фадєєв
визначив в переробцi людей. Саме цiєï головноï думки й
пiдпорядкована композицiя. Персонажiв у романi небагато, але автор
уважно дослiджує кожну особистiсть. Цьому глибокому аналiзу змiн
внутрiшнього миру людини в ходi боротьби й пiдпорядкована перша половина
роману. Автор оповiдає про людину, про його долю, про його
випробування. Не зрячи ж початок розгрому описаний тiльки в десятому
роздiлi. Але навiть пiд час воєнних дiй Фадєєв
насамперед показує стан, поводження й переживання учасникiв бою.
Автор довершує характер героя його вчинками. У своєму романi
автор затверджує непереможнiсть народу у вiйнi. Фадєєв
був теперiшнiм солдатом партiï, щирим борцем за свiтле
майбутнє . Звичайно, вiн бачив i похмурi сторони дiйсностi, але
твердо вiрив, що незабаром вони зникнуть. I ми повиннi вiддати належне
Фадєєву за таку вiдданiсть справi, за самовiдданiсть i працю