Найважливiшi iсторичнi вiдомостi про Украïну
Є двi основних форми запечатления iсторичноï пам'ятi:документальна хронiка й мiф. Мiф — це iдеалiзоване або
суб'єктивне подання про який-небудь iсторичний факт або особу.
Парадоксальнiсть ситуацiï з украïнською iсторiєю в тiм,
що в масовiй свiдомостi не тiльки вiдсутня об'єктивна iнформацiя
про ряд iсторичних подiй, а й мiсцевi мiфи витиснутi чужими, iноземними.
Так про це сказав ще Шевченко:
…Добре, брат, Хто ж ви такi?
Нехай скаже нiмець. Ми не знаємо.
Нiмець скаже: Ви моголи. Моголи! Моголи!
Золотого Тамерлана Онученята голi Нiмець скаже: Ви слов'яни. Слов'яни!
Слов'яни!
Знаменитих прадiдiв великих
Правнуки поганi!
З подiй, якi походили вiд початку християнськоï ери на
територiï сучасноï Украïни, можна видiлити, наприклад,
перiод Киïвськоï Русi, козацьку епоху. Нашi батьки звикли до
такого визначення: Киïвська Русь — колиска трьох братнiх
народiв. Але при стараннi видiлення властиво украïнських елементiв
у давньоруськiй культурi виникає маса заперечень, мов, Русь-Те
Киïвська, але все-таки Русь, а не Украïна якась! Маса похiдних
вiд цiєï позицiï аргументiв iде ще вiд
благочестивоï теорiï росiйського iсторика XIX сторiччя
Погодина, що нiбито в часи Киïвськоï Русi ця держава заселяли
росiяни, а украïнцiв у сучасному розумiннi там не було зовсiм
— вони пiзнiше прийшли з пiвдня. Насправдi не iснувало в той час,
та й до XIX сторiччя нiякоï iншоï Русi нi для слов'ян, нi для
європейських народiв. Росiйський народ, або русини — це
автентичнi украïнцi. Росiяни ж звалися москвини, москалi або
московiти у всiх документах, написаних мiсцевими хронiстами або
мандрiвними iсториками. …Козаками ставали отчайдухи, асоцiальнi
елементи, якi лигалися навiть iз нечистою силою, порушували закони всiх
держав, займалися розбоєм, пиятикою, нерiдко заробляли тим, що
рятували з рабства дiтей заможних украïнських батькiв розраховуючи
на великий куш.
Незважаючи на це козацтво було армiєю, про володiння якоï
мрiяв кожний монарх миру. Саме вони були буфером мiж турками, татарами i
європейськими державами. Моральна особа козакiв аж нiяк не є
iдеальним, однак сучасним украïнцям непогано було б повчитися
козачоï витривалостi, хоробростi, побутовiй невибагливостi,
мужностi, товариськостi. У цей же час — XVII i XVIII сторiччя
— вiдбувається розквiт культури украïнського барокко.
Релiгiйна й свiтська лiтература , iсторичнi хронiки, науковi трактати,
церковна й мирська архiтектура, театр — у всiх цих сферах
людськоï дiяльностi того часу ми знаходимо голоснi досягнення, якi
завершилися в харизматичнiй особистостi й культовiй творчостi Григорiя
Сковороди. Мислитель свiтового рiвня, вiн внiс гiдний вклад у скарбницю
людськоï мудростi.
Сьогоднi iснує думка, що якби украïнцi у свiтовiй свiдомостi
асоцiювалися не iз Шевченко , а зi Сковородою, то подання про нас iз
боку iноземних iнтелектуальних елит було б iншим, i аж нiяк не в гiршу
сторону. Шануємося, тому що ми того гiднi. Якщо ми не будемо
цiнувати самi себе, цього не буде робити нiхто
