Твiр по повiстi Юрiя В'яземського Блазень

Повiсть Юрiя В'яземського Блазень, видану вже бiльше десяти рокiв тому,
я прочитала зовсiм недавно. Бажання познайомитися iз книгою спочатку
було викликано лише iнтересом до особистостi автора. Ю. В'яземський був
вiдомий менi як провiдноï телевiзiйноï передачi Розумники й
розумницi. Тонкий знавець лiтератури й iсторiï, розумний,
артистичний, готовий до ризику, дiлова людина. Цi властивостi натури
В'яземського проявляються й у його прозi. У повiстi Блазень є
бiль, ïсти спроба дослiджувати гострi моральнi ситуацiï. У нiй
як би концентрацiя життя. Менi здається, що цей добуток може
викликати серйознi роздуму
Повiсть Блазень непроста для сприйняття. Але буває так;
почуєш нову музику, i вона здасться чужий. Але не можна поспiшати.
Послухаєш цю музику в другий, втретє, зрозумiєш,
приймеш неï, i вона залишиться з тобою назавжди. Повiсть Ю.
В'яземського треба вислухати. Треба ввiйти в неï й прийняти правила
гри ïï автора
Добуток про життя й смерть блазня — притча. Хоча нiяких
фантастичних подiй i перебiльшень у нiй немає. Повiсть має
заголовок Дослiдження з матерiалiв Щоденники блазня. Автор-Оповiдач
знаходить на антресолях старi зошити. Це i є щоденник блазня. Вiв
записи школяр Валячи Ганчiрникiв. Вони постiйно переривалися авторськими
мiркуваннями, переказами подiй з життя блазня, звертанням до читача, до
всi розумiючому спiврозмовниковi
Наш герой рiс хлопчиком вразливим, книжковим, був захоплений древньою
культурою й лiтературою Японiï й Тибету. А тому в щоденникових
записах нам зустрiчаються цитати з його книг, що зацiкавили, i
пiдручникiв. Є й тлумачення тих або iнших лiтературних образiв,
теорiй. Захоплення своєрiдною схiдною культурою говорить про те,
що Валячи був незвичайною людиною
Батьки його, утворенi, знаючi, здавалися людьми гiдними, але, якщо
вiрити тексту щоденника, не було в будинку Тряпични-Кових щиросердечного
тепла й правди, i Валу багато важливих життєвих проблем доводилося
вирiшувати водиночку.
Не раз вiн одержував удари за краще, що в ньому було. I тодi Валячи
вирiшив захищати це краще в собi й наносити удари сам. Вiн надягає
маску блазня й винаходить систему дослiдження самих уразливих i чутливих
мiсць у людей, що оточували його. У щоденнику блазня є такi рядки:
Небезпеки пiдстерiгають нас, Тривожнi наше життя й нелегке, И ранять
iнодi больней ножа Безневиннi витiвки жартiвника. У школi Валю не
любили. Зв'язуватися з ним мало хто вирiшувався. Його життєва
практика оснастилася й теорiєю. Що таке блазенство по
Тряпичникову? От що: Зброя беззбройного, сила слабкого,,.
Здається, добре, але життя по системi зробила його, хлопця
доброзичливого, надзвичайно самотньою людиною, самотнiм суддею й катом
Вiн висмiював i принижував за допомогою рiзноманiтних хитромудрих
шутенов, з огляду на iндивiдуальнi особливостi жертви. Шу-Тен — це
щось начебто пiднiжки, умiлоï, пiдступноï пiднiжки. Людина
стає посмiховищем для навколишнiх. Важливо зрозумiти фiлософiю
блазенства. Ïï суть полягає в тiм, що життя жорстоке.
Надягни маску, i ти захистиш краще всебе.
Лише чистi духом
Себе не дадуть принижувати.
Той жалюгiдний,
Кого божевiльна пристрасть заслiпила. Безвладний слiпий,
Ïм командує жiнки влада
Всi люди, що не бажають стати жертвами, живуть у масках. Маска блазня
— сама людяна й безневинна. Важливо лише, щоб нiхто не догадався,
що ти блазень. Це твоя таємниця. А навколишнi бачать у тобi не
блазня, а вiдважного дуелянта, сильного, трохи екстравагантну людину, що
розумiє суть людей i речей
Блазенство, — переконаний герой, — зброя беззбройного.
Цiєю зброєю вiн принижує зло й захищає добро,
добро в собi й поза собою. Чому ж зовсiм невловима мiнута, майже
нерозрiзнена риса, що вiдокремлює блазня вiд ката?
Достоïнство повести Ю. В'яземського в тiм, що вiн показав: маска
блазня найнебезпечнiша для того, хто ïï на себе надягає.
Всi шутени зводяться до одному, самому несподiваному й убивчому шутену
— удару у власне серце. Адже, втикаючи шпагу в уразливi мiсця
навколишнiх, людина зупинитися вже не може. I його жертвами поступово
стають кохана дiвчина, кращий друг, улюблений учитель
Маска поступово стає особою. Вiн наносить удари, уже не
розбираючи, поки пiсля сильного щиросердечного потрясiння блазень не
гине
Вiн iшов по лезу меча,
Вiн ступав на лiд замерзлоï рiки,
Вiн входив у порожнiй будинок;
Його бажання бути блазнем зникло назавжди.
Блазень гине, щоб знову народився хлопчик Валячи Ганчiрникiв, ще бiльш
беззахисний, може бути, i уразливий, чим до оволодiння всiма шутенами.
Повiсть кiнчається моральним очищенням i духовним торжеством
героя. У життi може трапитися й по-iншому. Людина, що покладається
лише на силу маски, стає ïï рабом. Починають самi собою
вiдмирати основи душi: щирiсть, безкорисливiсть, доброта, — на якi
трималися iстинно людськi вiдносини
Зло пiд личиною добра обманює, присипляє, потiм убиває
iншими словами, не перестає бути злом. Добро ж пiд маскою зла,
навiть блазнiвське, як добро теж умирає. Звiдси напрошується
висновок: добро обов'язково повинне бути вiдкритим, воно несумiсно з
лицемiрством. До розумiння цього й прийшов герой повести. Читання цього
добутку дозволяє вирiшити багато моральних питань. Читач повинен
зрозумiти, що вiдповiдати на зло шуте-нами — iти по шляху
руйнування себе. Допомагає уцелеть iнше — завзята участь у
створеннi добра