Емiгрантський перiод життя Бродського

Бродський народився в росiйськомовнiй єврейськiй сiм'ï. Його
батько був учасником вiйни, дослужився до звання капiтана третього
рангу, працював у Вiйськово-Морському музеï, однак на початку 50-х
рокiв, пiд час органiзованоï в СРСР антисемiтськiй кампанiï,
змушений був вийти у вiдставку й надалi працював журналiстом у флотськiй
газетi. Мати поета, Марiя Вольперт, одержала гуманiтарне утворення, але
змушена була працювати бухгалтером
Мрiючи замолоду стати морським офiцером (за прикладом свого батька),
Бродський пiсля закiнчення семирiчноï школи спробував надiйти в
Друге Балтiйське училище, де готовили пiдводникiв, але безуспiшно. Потiм
15-лiтнiй Йосип назавжди покинув школу й улаштувався працювати
фрезерувальником на вiйськовий завод. Протягом наступних восьми рокiв
вiн перемiнив чимало професiй i занять: був помiчником прозектора в
обласному морзi, кочегаром, доглядачем маяка, колектором у геологiчних
експедицiях у Якутiï, Середнiй Азiï, на Далекому Сходi. Мене
все цiкавило, — згадував вiн пiзнiше, — я мiняв роботи,
оскiльки хотiв якнайбiльше довiдатися про життя й людей. Разом з тим
Бродський захоплено й наполегливо займався самоосвiтою —
вiдвiдував лекцiï на фiлологiчному факультетi БРЕШУ, вивчив
англiйський, польський i сербохорватский мови, багато читався
Писати вiршi Бродський почав приблизно в 18 рокiв, перебуваючи в однiй з
геологiчних експедицiй. Як згодом згадував сам поет, першим
безпосереднiм iмпульсом до власноï творчостi послужила публiкацiя в
Лiтературнiй газетi добiрки вiршiв Б. Слуцкого, що зробила на Бродського
надзвичайно сильне враження. Незабаром починаючий поет почав вiдвiдувати
збори лiтературного об'єднання при молодiжнiй газетi Змiни, де
познайомився iз близькими за вiком i духом поетами Е. Рейном, О.
Кушнером, Горбовским, Д. Бобишевим. У сучасному росiйському
лiтературознавствi цих, досить рiзних по талантi й творчiй манерi,
лiтераторiв називають ленiнградською школою (на противагу групi
московських шестидесятникiв — Е. Евтушенко , А. Вознесенськовi, Р.
Рождественському).
Особисто себе Бродський як художник уважав представником поколiння 1956
р. — того поколiння, що, будучи розбудженим угорським повстанням,
пережило бiль, потрясiння, скорботу, сором за нашу безпораднiсть.
Особливо приязнi вiдносини зложилися в Бродського з Євгенiєм
Рейном, якого вiн навiть уважав своïм єдиним лiтературним
учителем. Саме Е. Рейн в 1961 р. познайомив Бродського з А. Ахматовiй. У
цей перiод Бродський багато писав, перекладав з англiйськоï,
польськоï й чеськоï мов. В 1963 р. вiн звiльнився з останнього
мiсця роботи й вирiшив присвятити себе сугубо лiтературноï
дiяльностi. На той час його поезiю вже знали як студентська молодь, так
i неофiцiйнi лiтературнi кола (особливо популярними стали такi вiршi, як
Рождественський романс, Станси, Пагорби). У листопадi 1963 р. один з
керiвникiв мiсцевих дружинникiв опублiкував у газетi Вечiрнiй Ленiнград
пасквiльний фейлетон Окололитературний трутень, у якому висунув
обвинувачення Бродському в дармоïдствi. Чекаючи цього часу це було
досить серйозне обвинувачення: оскiльки молодий поет не належав нi до
однiєï офiцiйноï письменницькоï органiзацiï,
те, за радянськими законами, мiг займатися лiтературною дiяльнiстю
тiльки у вiльне вiд основноï роботи час. У лютому 1964 р.
Бродського заарештували
Спочатку його на пiвтора мiсяця запроторили в психiатричну лiкарню для
примусового обстеження, а в липнi 1964 р. вiдбувся трагифарсовий суд, що
оголосив поета дармоïдом i засудив на 5 рокiв посилання. Пiвтора
року Бродський провiв у селi Норинске Архангельськоï обл. Там вiн
працював робiтником у радгоспi й, по власному визнанню, почував себе
чудово серед дивноï пiвнiчноï природи, серед простих жителiв
росiянцi глибинки.
У посиланнi Бродський продовжувало писати: Шум зливи…, Пiсня,
Зимова пошта, Однiй поетесi, У селi Господь живе не по кутах… i
багато чого iншого. У цих вiршах ще лише формується епiчний
всеохоплення пiзнього Бродського, але разом з тим уже чiтко обкресленi
такi стильовi домiнанти, як емоцiйне освоєння життєвих i
внутреннебитових реалiй, напруженiсть настрою, трагiчна iронiя. Суд над
Бродським придбав голосний розголос, привернув увагу дiячiв культури не
тiльки в СРСР, а й за границею
Звiльнити поета вiд незаслуженого покарання просили А. Ахматова, Корнiй
Чуковський, С. Маршак, Д. Шостакович, Ж. П. Сартр i iн. Провiвши в
посиланнi пiвтора року, у груднi 1965 р. Бродський повернувся в
Ленiнград. Проте, вiн i надалi не мав можливостi видавати своï
добутки — до вiд'ïзду на чужину надрукувавши в СРСР лише
чотири вiршi й кiлька перекладiв. Разом з тим зростала його
самиздатавская слава. Крiм того, твору Бродського вийшли в США: в 1965
р. — збiрник Вiрша й поеми, а в 1970 роцi — Зупинка в
пустелi. Незабаром пiд тиском радянських чиновникiв вiн був змушений
покинути Батькiвщину — йому рекомендували i дозволили емiгрувати в
Iзраïль. 4 червня 1972 р. Бродський прилетiв у Вiдень, де його
зустрiв давнiй приятель, американський професор К. Проффер. Властиво,
саме вiн спочатку допомагав Бродському адаптуватися до захiдного способу
життя, запропонувавши поетовi мiсце викладача в Мичиганском унiверситетi
Варто сказати, що перед вiд'ïздом Бродський написав лист
генеральному секретаревi ЦК КПРС Л. Брежнєву iз проханням
дозволити… бути присутнiм на лiтературному процесi
своєï Вiтчизни. Поет важко переживав розлуку з родителями й
маленькому синi, якi залишилися в Ленiнградi. Емiгрантський перiод життя
Бродського був взагалi небагатий на подiï: вiн, зрештою, оселився в
Нью-Йорку, оскiльки не представляв свого життя без морського виду за
вiкном, викладав iсторiю росiйськоï лiтератури в багатьох
унiверситетах i коледжах. В 1980 р. вiн одержав громадянство США. Батьки
Бродського вмерли в серединi 80-х рокiв, так i не домiгшись дозволу на
побачення ссином.