Сюжети й героï античних мiфiв

Героï Илиади i Одиссеи у поемах Гомера. Наприкiнцi XVIII —
початку XIX столiття в рiзних краïнах Захiдноï Європи
видаються першi зводи народних казок i легенд, пiсень, балад i
лiтературних казок. Зароджуються новi галузi науки —
фольклористика й етнографiя. У перiод бiльших iсторичних потрясiнь,
викликаних Великою французькою революцiєю й наполеонiвськими
вiйнами, коли мiнялися долi цiлих народiв i краïн, звертання до
народноï творчостi мало глибокий суспiльний змiст
У добутках фольклору романтики цiнували наïвнiсть i
безпосереднiсть, бачачи в них незамутнене дзеркало народноï душi.
Але оскiльки романтизм сам по собi не був однорiдним плином, однi штучно
випинали риси патрiархальноï свiдомостi, iншi (романтики
революцiйнi) вiдшукували насамперед приклади патрiотичноï доблестi
й волелюбностi. З розвитком передовоï думки було зв'язано й
захоплення античнiстю. В 1827 роцi я був п'ятнадцяти рокiв,- згадував А.
И. Герцен у своєму щоденнику,- iдеï древнього республiканiзму
бродили в головi, я вiрив незаперечно, що зiйде зоря чарiвного щастя1.
Декабристи, а слiдом за ними й революцiйними демократами, бачили в
древнiй iсторiï й поезiï эстетическую школу моральностi.
У цей перiод пiдлiтки iз захватом читали Плутарха (див. с. 20), Илиаду-
i Одиссею, викладу грецькоï мiфологiï й т.п. Коштовний внесок
у росiйську культуру внесли Н. И. Гнєдич i В. А. Жуковський
поетичними перекладами гомеровского епосу. Першому належить переклад
Илиади (1829), другому — Одиссеи (1848- 1849).
Достоïнство перекладу Гнєдича у точнiй передачi оригiналу,
силi i яркою образностi мови. Разом з тим його переклад буяє
архаïзмами й витриманий у пiднесено-риторичному стилi, не
властивому оригiналу. Жуковський, на вiдмiну вiд Гнєдича, не
пiклувався про точне вiдтворення перекладного тексту. Перекладач у прозi
є раб; перекладач у вiршах суперник, говорив Жуковський. Його
перекладання Одиссеи зроблено не з давньогрецького оригiналу, а по
нiмецькому дослiвнику, але вiдрiзняється такою ж спiвучiстю й
мелодiйнiстю, як i всi стихотворчество цього чарiвника слова, якого
Пушкiн назвав генiєм перекладу.
Але в мiру вiдновлення мови колишнi переклади застарiвали. Наприкiнцi
XIX столiття Илиаду вiдтворив по оригiналi Н. М. Мiнський, у радянський
час — В. В. Вересаєв, що домiгся фiлологiчноï точностi
також i в перекладi Одиссеи. На жаль, Вересаєв недостатньо
поетичний i не смог перевершити попередникiв. У сучасних виданнях для
шкiльних бiблiотек Гомера друкують зi скороченнями: Илиаду —
звичайно в перекладi Мiнського, Одиссею — як i ранiше по тексту
Жуковського Гомеровский епос зложився в IX-VIII столiттях до н. е., у
перiод розпаду общинно-родового ладу й переходу до античного класового
суспiльства. Самi ж мiфи, покладенi в основу епосу, виникли набагато
ранiше. Мiфологiю породжувало первiсне мислення як несвiдоме-
художнє (Маркс) творчiсть. На архаïчних стадiях розвитку мiфи
приймалися за правду — пояснювали в наïвно-фантастичнiй формi
походження й причини реальних явищ. У мiфах одночасно виражалися й
релiгiйнi, i моральнi, i науковi подання. Мiфологiя була унiверсальною
iдеологiєю первiсно-родового суспiльства. Але в Грецiï епохи
Гомера вона вже перетворилася в iсторiю: не втративши остаточно зв'язок
з релiгiєю, служила невичерпним джерелом натхнення спочатку
розповiдачам казок, а потiм поетам. У первiсному видi мiфи не
збереглися. Ми знайомимо з ними по лiтературних джерелах
Сюжети античних мiфiв широко використали багато письменникiв,
художники, скульптори, музиканти рiзних епох i краïн. Образнi
вислови, запозиченi iз грецькоï мiфологiï, дотепер живуть у
нашiй мовi. Мiфи Древньоï Грецiï зберiгають неминущу художню
цiннiсть. У них вiдбите дитинство людського суспiльства, що, по
зауваженню К. Маркса, в Елладi розвилося всього прекраснiше й
володiє для нас вiчною принаднiстю, як нiколи не повторюваний
щабель2. Поетичнi сказання про богiв i героïв вiдбивають трудовий
досвiд i сподiвання народних мас, подання древнiх про сили природи й
реальнi iсторичнi подiï трехтисячелетней давнини (Троянська вiйна ,
похiд Сiмох проти Фив i iн.).
Важко переоцiнити эстетическое й пiзнавальне значення гарних дитячих
книг, що дають художнiй виклад давньогрецьких мiфiв i героïчного
епосу
Iз численних перекладних видань у свiй час була особливо популярна Книга
чудес (1852) американського письменника-романтика Натаниеля Готорна (1804-
1864). Вiльний переказ мiфiв, доповнений творчою фантазiєю автора,
перетворює ïх у лiтературнi казки. Мiфологiя,- писав Н. А.
Добролюбов ,- служила для Готорна Тiльки тлом, на якому вiн зовсiм
вiльно зображував картини й подiï, що представлялися його уявi. Вiн
сам говорить у передмовi, що поетичнi перекази стародавнiх грекiв
належать своєю поетичною стороною всiм столiттям i народам i що
тому всякий народ завжди має право засвоювати ïх собi не в
мертвiй ïхнiй нерухомостi, а в живiй обробцi, згiдноï з
умовами часу. Дивлячись на справу з такого погляду, Готорн зумiв
написати трохи дiйсно живих i цiкавих оповiдань… Куди суворiше в
оцiнцi Книги чудес Н. Г. Чернишевський. Вiддавши належне таланту автора,
вiн разом з тим рiшуче заперечував проти перекручування грецьких мiфiв
Систематичний переказ мiфологiчних сюжетiв становить змiст перекладних
книг, що неодноразово видавалися: Мiфи класичноï стародавностi
Штолля, Олiмп Петискуса, Мiфологiя Шваба, Мiфологiя Зеемана. Згаданi
книги давно вже витиснутi вiдомою працею росiйського iсторика Н. А. Куна
(18771940) Що розповiдали стародавнi греки про своïх богiв i
героïв. Полiпшуючи текст вiд видання до видання, автор у художньому
викладi мiфiв намагався триматися ближче до джерел добуткам
грецькоï й римськоï лiтератури, донесшим до нас сюжети в
декiлькох взаємодоповнюючих варiантах. Кун зумiв передати дух
античноï поезiï, але самi мiфи здаються iнодi штучно
ускладненими. В останнi роки книга Куна виходить за назвою: Легенди й
мiфи Древньоï Грецiï
Варто згадати й роботу угорського дослiдника Имре Тренчени-Вальдапфеля
Мiфологiя (М., 1959), що, як сказано в передмовi В. И. Авдиева, прагне
розкрити iсторичну основу мiфiв, вiдокремлюючи елементи народного
мифотворчества вiд- пiзнiшоï художньоï обробки древнiх
мiфологiчних сюжетiв i мотивiв. До того ж угорський учений знаходить
сюжетнi вiдповiдностi, близькi мотиви й образи в мiфах iнших народiв.
Видiляється оригiнальним рiшенням задуму Мiфологiя Яна
Парандовского (р. 1895), видного польського прозаïка, переведена
письменником Н. Дубовим. Не обмежуючись художнiм переказом мiфiв i
легенд, Парандовский, за словами перекладача, наскiльки це можливо для
людини XX столiття, вiдтворить духовний мир народу, що творить
мiфологiю, простежує розвиток його релiгiйних вiрувань, вiдмирання
одних i поява нових, випадними, але точними штрихами накидає
загальну картину життя, побуту стародавнiх грекiв i римлян, як би
переносить читача в атмосферу того часу.