Сюжет роману Пруста УТIКАЧКА

Людина не знає самого себе. Слова Франсуази заподiяли Марселю
такий нестерпний бiль, що вiн вирiшив повернути Альбертину будь-якими
засобами. Йому стало вiдомо, що вона живе в тiтки, у Турени. Вiн послав
ïй фальшивий-байдужий лист, одночасно попросивши Сен-Лу впливати на
неï рiдних. Альбертина була вкрай незадоволена грубим втручанням
Робера. Почався обмiн листами, i Марсель не витримав першим —
послав розпачливу телеграму iз благанням приïхати негайно. Йому
вiдразу принесли телеграму з Турени: тiтка повiдомляла, що Альбертина
загинула, упавши з коня й ударившись одерево.
Мучення Марселя не припинилися: Альбертине належало розбитися не тiльки
в Турени, але й у його серце, причому забути треба було не одну, а
незлiченна безлiч Альбертин. Вiн поïхав у Бальбек i доручив
метрдотелевi Эме з'ясувати, як поводилася Альбертина, живучи в тiтки.
Гiршi його пiдозри пiдтвердилися: за словами Эме, Альбертина
неодноразово заводила лесбiйськi зв'язки. Марсель прийнявся допитувати
Андре: спочатку дiвчина все заперечувала, але потiм зiзналася, що
Альбертина змiнювала Марселю й з Морелем, i з нею самоï. Пiд час
чергового побачення з Андре Марсель iз радiстю вiдчув першi ознаки
видужання. Поступово пам'ять про Альбертине ставала уривчастою й
перестала заподiювати бiль. Цьому сприяли й зовнiшнi подiï. Перша
стаття Марселя була надрукована в Фiгаро . У Германтов вiн зустрiв
Жильберту Сван — нинi мадемуазель де Форшвиль. Пiсля смертi
чоловiка Одетта вийшла замiж за свого старого шанувальника. Жильберта
перетворилася в одну iз самих багатих спадкоємиць, i в Сен-
Жерменском передмiстя раптом помiтили, як вона добре вихована i якою
чарiвною жiнкою обiцяє стати. Бiдний Сван не дожив до виконання
своєï заповiтноï мрiï: його дружину й дочку тепер
приймали в Германтов — правда, Жильберта позбулася й вiд
єврейського прiзвища, i вiд єврейських друзiв свого батька
Але повне видужання наступило у Венецiï, куди Марселя вiдвезла
мати. Краса цього мiста мала живлющу силу: це були враження, подiбнi з
Комбре, але тiльки набагато бiльше яскравi. Лише один раз померла любов
стрепенулася: Марселю принесли телеграму, у якiй Альбертина сповiщала
його про своє майбутнє весiлля. Вiн зумiв запевнити себе, що
бiльше не бажає про неï думати, навiть якщо вона якимсь дивом
залишилася жива. Перед вiд'ïздом з'ясувалося, що телеграму
надiслала Жильберта: у ïï вигадливому розписi заголовне Ж
похожило на готичне А. Жильберта вийшла замiж за Робера де Сен-Лу, про
яке говорили, начебто вiн ступив на шлях фамiльного пороку. Марсель не
хотiв цьому вiрити, але незабаром змушений був визнати очевидне.
Коханцем Робера став Морель, що дуже обурювало Жюпьена, що сохранили
вiрнiсть бароновi. У свiй час Сен-Лу сказав Марселю, що женився б на
його бальбекской подружцi, якби в тiєï був гарний стан. Лише
тепер змiст цих слiв цiлком прояснився: Робер належав Содому, а
Альбертина — Гоморре.
Молода пара оселилася в Тансонвиле — колишньому маєтку
Свана. Марсель приïхав у настiльки пам'ятнi йому мiсця, щоб утiшити
нещасну Жильберту. Робер афiшував зв'язку з жiнками, бажаючи сховати
своï теперiшнi схильностi й наслiдуючи в цьому дядьку —
бароновi де Шарлю. У Комбре все змiнилося. Легранден, що порiднився
тепер i з Германтами, узурпував титул графа де Мезеглиз. Вивона здалася
Марселю вузька й некрасивоï — невже саме ця прогулянка
доставляла йому така насолода? А Жильберта зненацька зiзналася, що
полюбила Марселя з першого погляду, але вiн вiдiпхнув ïï
своïм суворим видом. Марсель раптом усвiдомив, що истиная Жильберта
й щира Альбертина готово були вiддатися йому при першiй же зустрiчi
— вiн сам усе зiпсував, сам упустив ïх, не зумiвши зрозумiти,
а потiм налякав своєю вимогливiстю