Сюжети й героï античних мiфiв

Героï Илиади i Одиссеи у поемах Гомера. Наприкiнцi XVIII — початку XIX столiття в рiзних краïнах Захiдноï Європи видаються першi зводи народних казок i легенд, пiсень, балад i лiтературних казок. Зароджуються новi галузi науки — фольклористика й етнографiя. У перiод бiльших iсторичних потрясiнь, викликаних Великою французькою революцiєю й наполеонiвськими вiйнами, коли мiнялися долi цiлих народiв i краïн, звертання до народноï творчостi мало глибокий суспiльний змiст
У добутках фольклору романтики цiнували наïвнiсть i безпосереднiсть, бачачи в них незамутнене дзеркало народноï душi. Але оскiльки романтизм сам по собi не був однорiдним плином, однi штучно випинали риси патрiархальноï свiдомостi, iншi (романтики революцiйнi) вiдшукували насамперед приклади патрiотичноï доблестi й волелюбностi. З розвитком передовоï думки було зв'язано й захоплення античнiстю. В 1827 роцi я був п'ятнадцяти рокiв,- згадував А. И. Герцен у своєму щоденнику,- iдеï древнього республiканiзму бродили в головi, я вiрив незаперечно, що зiйде зоря чарiвного щастя1. Декабристи, а слiдом за ними й революцiйними демократами, бачили в древнiй iсторiï й поезiï эстетическую школу моральностi.
У цей перiод пiдлiтки iз захватом читали Плутарха (див. с. 20), Илиаду- i Одиссею, викладу грецькоï мiфологiï й т.п. Коштовний внесок у росiйську культуру внесли Н. И. Гнєдич i В. А. Жуковський поетичними перекладами гомеровского епосу. Першому належить переклад Илиади (1829), другому — Одиссеи (1848- 1849).
Достоïнство перекладу Гнєдича у точнiй передачi оригiналу, силi i яркою образностi мови. Разом з тим його переклад буяє архаïзмами й витриманий у пiднесено-риторичному стилi, не властивому оригiналу. Жуковський, на вiдмiну вiд Гнєдича, не пiклувався про точне вiдтворення перекладного тексту. Перекладач у прозi є раб; перекладач у вiршах суперник, говорив Жуковський. Його перекладання Одиссеи зроблено не з давньогрецького оригiналу, а по нiмецькому дослiвнику, але вiдрiзняється такою ж спiвучiстю й мелодiйнiстю, як i всi стихотворчество цього чарiвника слова, якого Пушкiн назвав генiєм перекладу.
Але в мiру вiдновлення мови колишнi переклади застарiвали. Наприкiнцi XIX столiття Илиаду вiдтворив по оригiналi Н. М. Мiнський, у радянський час — В. В. Вересаєв, що домiгся фiлологiчноï точностi також i в перекладi Одиссеи. На жаль, Вересаєв недостатньо поетичний i не смог перевершити попередникiв. У сучасних виданнях для шкiльних бiблiотек Гомера друкують зi скороченнями: Илиаду — звичайно в перекладi Мiнського, Одиссею — як i ранiше по тексту Жуковського Гомеровский епос зложився в IX-VIII столiттях до н. е., у перiод розпаду общинно-родового ладу й переходу до античного класового суспiльства. Самi ж мiфи, покладенi в основу епосу, виникли набагато ранiше. Мiфологiю породжувало первiсне мислення як несвiдоме- художнє (Маркс) творчiсть. На архаïчних стадiях розвитку мiфи приймалися за правду — пояснювали в наïвно-фантастичнiй формi походження й причини реальних явищ. У мiфах одночасно виражалися й релiгiйнi, i моральнi, i науковi подання. Мiфологiя була унiверсальною iдеологiєю первiсно-родового суспiльства. Але в Грецiï епохи Гомера вона вже перетворилася в iсторiю: не втративши остаточно зв'язок з релiгiєю, служила невичерпним джерелом натхнення спочатку розповiдачам казок, а потiм поетам. У первiсному видi мiфи не збереглися. Ми знайомимо з ними по лiтературних джерелах
Сюжети античних мiфiв широко використали багато письменникiв, художники, скульптори, музиканти рiзних епох i краïн. Образнi вислови, запозиченi iз грецькоï мiфологiï, дотепер живуть у нашiй мовi. Мiфи Древньоï Грецiï зберiгають неминущу художню цiннiсть. У них вiдбите дитинство людського суспiльства, що, по зауваженню К. Маркса, в Елладi розвилося всього прекраснiше й володiє для нас вiчною принаднiстю, як нiколи не повторюваний щабель2. Поетичнi сказання про богiв i героïв вiдбивають трудовий досвiд i сподiвання народних мас, подання древнiх про сили природи й реальнi iсторичнi подiï трехтисячелетней давнини (Троянська вiйна , похiд Сiмох проти Фив i iн.).
Важко переоцiнити эстетическое й пiзнавальне значення гарних дитячих книг, що дають художнiй виклад давньогрецьких мiфiв i героïчного епосу
Iз численних перекладних видань у свiй час була особливо популярна Книга чудес (1852) американського письменника-романтика Натаниеля Готорна (1804- 1864). Вiльний переказ мiфiв, доповнений творчою фантазiєю автора, перетворює ïх у лiтературнi казки. Мiфологiя,- писав Н. А. Добролюбов ,- служила для Готорна Тiльки тлом, на якому вiн зовсiм вiльно зображував картини й подiï, що представлялися його уявi. Вiн сам говорить у передмовi, що поетичнi перекази стародавнiх грекiв належать своєю поетичною стороною всiм столiттям i народам i що тому всякий народ завжди має право засвоювати ïх собi не в мертвiй ïхнiй нерухомостi, а в живiй обробцi, згiдноï з умовами часу. Дивлячись на справу з такого погляду, Готорн зумiв написати трохи дiйсно живих i цiкавих оповiдань… Куди суворiше в оцiнцi Книги чудес Н. Г. Чернишевський. Вiддавши належне таланту автора, вiн разом з тим рiшуче заперечував проти перекручування грецьких мiфiв
Систематичний переказ мiфологiчних сюжетiв становить змiст перекладних книг, що неодноразово видавалися: Мiфи класичноï стародавностi Штолля, Олiмп Петискуса, Мiфологiя Шваба, Мiфологiя Зеемана. Згаданi книги давно вже витиснутi вiдомою працею росiйського iсторика Н. А. Куна (18771940) Що розповiдали стародавнi греки про своïх богiв i героïв. Полiпшуючи текст вiд видання до видання, автор у художньому викладi мiфiв намагався триматися ближче до джерел добуткам грецькоï й римськоï лiтератури, донесшим до нас сюжети в декiлькох взаємодоповнюючих варiантах. Кун зумiв передати дух античноï поезiï, але самi мiфи здаються iнодi штучно ускладненими. В останнi роки книга Куна виходить за назвою: Легенди й мiфи Древньоï Грецiï
Варто згадати й роботу угорського дослiдника Имре Тренчени-Вальдапфеля Мiфологiя (М., 1959), що, як сказано в передмовi В. И. Авдиева, прагне розкрити iсторичну основу мiфiв, вiдокремлюючи елементи народного мифотворчества вiд- пiзнiшоï художньоï обробки древнiх мiфологiчних сюжетiв i мотивiв. До того ж угорський учений знаходить сюжетнi вiдповiдностi, близькi мотиви й образи в мiфах iнших народiв. Видiляється оригiнальним рiшенням задуму Мiфологiя Яна Парандовского (р. 1895), видного польського прозаïка, переведена письменником Н. Дубовим. Не обмежуючись художнiм переказом мiфiв i легенд, Парандовский, за словами перекладача, наскiльки це можливо для людини XX столiття, вiдтворить духовний мир народу, що творить мiфологiю, простежує розвиток його релiгiйних вiрувань, вiдмирання одних i поява нових, випадними, але точними штрихами накидає загальну картину життя, побуту стародавнiх грекiв i римлян, як би переносить читача в атмосферу того часу.