Сюжет роману Пруста БРАНКА

Марсель, змучений пристрастю й ревнощами, заточив Альбертину у своïй квартирi. Коли ревнощi вщухали, вiн розумiв, що бiльше не любить свою подружку. На його погляд, вона сильно подурнела й у кожному разi не могла вiдкрити йому нiчого нового. Коли ж ревнощi спалахували знову, любов перетворювалася в борошно. Колись Марселю здавалося, що Гоморра перебуває в Бальбеке, але в Парижi вiн переконався, що Гоморра розповзлася по усьому свiтi. Один раз Альбертина, не вiдкриваючи око, нiжно покликала Андре, i всi пiдозри Марселя ожили. Тiльки спляча дiвчина викликала в нього колишнiй захват — вiн любувався нею, як полотнами Эльстира, але одночасно терзався тим, що вона вислизає в царство снiв. Фiзична близькiсть задоволення не приносила, тому що Марсель жадав мати душу, що нiяк не давалася в руки. По сутi, ця. зв'язок ставав тяжким тягарем: постiйний нагляд вимагав його присутностi, i вiн не мiг здiйснити свою давню мрiю — з'ïздити Ввенецию.
Але поцiлунок Альбертини мав такою ж цiлющу силу, як мамин поцiлунок Вкомбре.
Марсель був переконаний, що дiвчина постiйно бреше йому — часом навiть без приводу. Наприклад, вона сказала, що бачилася з Берготом у той самий день, коли старий письменник умер. Бергот уже давно болiв, майже не виходив з будинку й приймав тiльки найближчих друзiв. Один раз йому попалася стаття про картину Вермеера Вид Дельфта з описом дивноï жовтоï стiнки. Бергот обожнював Вермеера, але цю деталь не пам'ятав. Вiн поïхав на виставку, вп'ялився в жовту пляму, i отут його наздогнав перший удар. Старий все-таки добрався до дивана, а потiм сповз на пiдлогу — коли його пiдняли, вiн був мертвий В особняка Германтов Марсель часто зустрiчав барона де Шарлю й Мореля, якi ходили пити чай до Жюпьену. Скрипаль закохався в племiнницю жилетника, i барон заохочував цей зв'язок — йому здавалося, що одружений Морель буде бiльше залежати вiд його щедрот. Бажаючи ввести фаворита у вище суспiльство, де Шарлю влаштував прийом у Вердюренов — скрипаль повинен був грати септет Вентейля, урятований вiд забуття подругою його дочки, що проробила титанiчну працю, розiбравшись у карлючках покiйного композитора. Марсель слухав септет у нiмому благоговiннi: завдяки Вентейлю вiн вiдкривав для себе невiдомi мири — тiльки мистецтво здатне на такi прозрiння
Де Шарлю поводився як хазяïн, i його знатнi гостi не обертали нiякоï уваги на панi Вердюрен — лише королева Неаполiтанська обiйшлася з нею люб'язно з поваги до свого родича. Марсель знав, що Вердюрени настроïли Мореля проти барона, але не посмiтив втрутитися. Вiдбулася потворна сцена: Морель привселюдно обвинуватив свого заступника в спробi спокусити його, i де Шарлю вiд здивування застиг в позi переляканоï нiмфи. Втiм, королева Неаполiтанська швидко поставила на мiсце вискочок, що посмiтили образити одного з Германтов. А Марсель повернувся додому, повний злостi до Альбертине: тепер вiн розумiв, чому дiвчина так просила вiдпустити ïï до Вердюренам — у цьому салонi вона могла б без перешкод зустрiчатися з мадемуазель Вентейль i неï подругою
Постiйнi докори Марселя привели до того, що Альбертина тричi вiдмовилася поцiлувати його на нiч. Потiм вона раптом зм'якшилася й нiжно попрощалася зi своïм коханим. Марсель заснув умиротворений, тому що прийняв остаточне рiшення — завтра ж вiн вiдправиться у Венецiю й позбудеться вiд Альбертини назавжди. Ранком Франсуаза з неприхованим задоволенням оголосила хазяïновi, що мадемуазель зiбрала валiзи й виïхала