Короткий сюжет поеми Беовульф

У Данiï нiколи правил король зi славного роду Скильдингов по iменi
Хродгар. Вiн був особливо щасливий у вiйнах iз сусiдами й, нагромадивши
бiльшi багатства, вирiшив увiчнити пам'ять про себе й своє
правлiння. Вiн надумав вибудувати чудову пиршественную залу для
королiвськоï дружини. Не жалував Хродгар нi сил, нi засобiв на
будiвлю, i самi митецькi майстри вибудували йому залу, рiвноï
якоï не було на всьому бiлому вiтi. Як тiльки оздоблення
чудовоï зали було завершено, Хродгар став бенкетувати в нiй зi
своïми воïнами, i вся околиця оголошувала дзенькотом дорогих
кубкiв i пiснями королiвських спiвакiв
Але веселi свята славного Хродгара тривали недовго, недовго лилися рекою
пiнисте пиво й золотавий мед, недовго звучали веселi пiснi… Шум
застiль короля Хродгара долiтав до лiгвища страшного величезного
чудовиська Гренделя, що жило неподалiк у смердючих болотах. Грендель
ненавидiв людей, i ïхнi веселощi збуджували в ньому злiсть… I
от один раз уночi це чудовисько пiдкралося нечутно до залi Хродгара, де
пiсля довгого буйного бенкету розташувалися на вiдпочинок безтурботнi
воïни… Грендель схопив тридцять витязiв i потяг у своє
лiгвище. Ранком крики жаху перемiнили кличi веселощiв, i нiхто не знав,
звiдки наскочило страшне нещастя, куди подiлися Хродгарови витязi. Пiсля
довгих розтрощеннi й здогадiв безтурботнiсть узяла гору над побоюваннями
й страхами, i Хродrap зi своïми воïнами знову затiяв бенкети в
чудовоï залi. I знову наскочило лихо — дивовижний Грендель
став щоночi нести по нескольку витязiв. Незабаром всi вже догадалися, що
саме Грендель вторгається вночi в залу й викрадає мирно
сплячих воïнiв, Нiхто не наважився вступити в єдиноборство з
диким чудовиськом. Хродгар дарма молив богiв, щоб вони допомогли йому
позбутися вiд страшноï напастi. Бенкету в залi припинилися, змовкли
веселощi, i тiльки Грендель зрiдка забирався туди по ночах у пошуках
видобутку, сiяючи навколо жах,
Слух про це страшне нещастя дiйшов до землi гаутов (у Пiвденнiй
Швецiï), де правил славетний король Хигелак. I от самий знаменитий
витязь Хигелака, богатир Беовульф, заявляє своєму
володаревi, що хоче допомогти королевi Хродгару й вступить у боротьбу з
дивовижним Гренделем. Незважаючи на всi спроби вiдговорити його вiд
задуманого, Беовульф споряджає корабель, вибирає
чотирнадцять найвiдважнiших воïнiв зi своєï дружини й
пливе до берегiв Данiï. Пiдбадьорюва щасливими ознаками, Беовульф
висаджується на сушу. Негайно до прибульцiв пiд'ïжджає
береговий сторож, розпитує ïх про метi прибуття й квапиться з
доповiддю до короля Хродгару. Беовульф з товаришами тим часом надягають
бронi, розбирають зброя й по дорозi, вимощеноï строкатими каменями,
направляються до пиршественной залi короля Хродгара. I всякий, хто
бачить воïнiв, що приплили через море, дивується ïхньому
мiцному додаванню, вигадливим шоломам, прикрашеним зображеннями вепрiв,
що блискають кольчугам i широким мечам, важким списам, якi богатирi
несуть iз легкiстю. Заморську дружину зустрiчає Вульфгар —
один з наближених короля Хродгара. Розпитавши ïх, вiн
доповiдає королевi — мол, прибутку важливi гостi, проводир
називає себе Беовульфом. Хродгару це славне iм'я вiдомо, вiн
знає, що доблесний Беовульф силою дорiвнює тридцяти могутнiм
витязям, i король велить скорiше кликати гостей, сподiваючись, що з ними
прийшло й рятування вiд великоï напастi. Вульфгар передає
приïжджим гостям королiвське вiтання й запрошення на бенкет
Беовульф iз дружиною, склавши списа в кут, склавши щити й мечi, в одних
шоломах i бронях випливають за Вульфгаром; тiльки два воïнiв
залишаються сторожити зброю. Беовульф привiтає Хродгара уклоном i
розповiдає, що от, мол, я — рiдний племiнник короля гаутов
Хигелака, почувши про нещастя, якi терплять датчани вiд страшного
Гренделя, приплив поборотися iз чудовиськом. Але, зважуючись на цей
подвиг, Беовульф просить короля, щоб тiльки йому з товаришами дозволено
було йти на чудовиська; у випадку ж загибелi Беовульфа — щоб броня
його (краще якоï немає на всьому бiлому вiтi, тому що кував
ïï вiщий коваль Вилунд) була вiдправлена королевi Хигелаку.
Хродгар дякує Беовульфа за готовнiсть допомогти й докладно йому
розповiдає, як Грендель забирався в його залу й скiльки витязiв
загубив. Потiм король запрошує Беовульфа i його супутникiв до
загального бенкету й пропонує пiдкрiпитися медом. По велiнню
короля негайно очищена для гаутов лава за столом, слуги пригощають
ïхнiм медом i пивом, i спiвак тiшить ïхнiй слух веселоï
пiсень
Бачачи, з какою честю Хродгар приймає чужинцiв, багато хто з
датчан починають дивитися на них iз заздрiстю й невдоволенням. Один з
них, по iменi Унферт, насмiлюється навiть звернутися до Беовульфу
iз зухвалими мовленнями. Вiн пригадує безрозсудне змагання мiж
Беовульфом i Брекой, ïхню спробу здолати хвилi грiзного моря. Тодi
Брека узяв гору в змаганнi, чому й страшно за життя Беовульфа, якщо той
залишиться на нiч у залi. Дивуючи мудрiстю всiх присутнiх, Беовульф
вiдповiдає на нерозумнi слова Унферта. Вiн пояснює, що
плавання було задумано тiльки заради захисту морських шляхiв вiд
чудовиськ, а нiякого змагання насправдi не було. У свою чергу, бажаючи
випробувати хоробрiсть Унферта, Беовульф пропонує йому самому
залишитися на нiч у залi й тримати оборону вiд Гренделя. Унферт
умовкає й бiльше не смiє задирати, а в залi знову
запановують шум i веселощi
Довго б ще тривав бенкет, але король Хродгар нагадує, що гостям
має бути нiчний бiй, i всi встають, прощаючись зi смiливцями,
Розстаючись, Хродгар обiцяє Беовульфу, що вiн, якщо позбавить
датчан вiд тяжкого лиха, може вимагати всi, чого не захоче, i будь-яке
бажання буде негайно виконано. Коли пiшли люди Хродгара, Беовульф
наказує замкнути дверi мiцними засувами. Готуючись до сну, вiн
знiмає збрую й залишається зовсiм беззбройним, оскiльки
знає, що в битвi iз Гренделем нiяка зброя не допоможе й потрiбно
сподiватися тiльки на власну силу. Беовульф мiцно засипає. Рiвно
опiвночi до залi пiдкрадається дивовижний Грендель, миттю
вибиває важкi засуви й жадiбно накидається на сплячих
гаутов. От схопив вiн одного з них, розiрвав тiло нещасного й
ковтає видобуток величезними шматками. Розправившись iз першим,
Грендель уже готовий пожерти й iншого воïна. Але отут потужна рука
вистачає його за лапищу, так так, що лунає хрускiт костей.
Збожеволiвши вiд страху, Грендель хоче бiгти, але та ба, могутнiй
Беовульф стрибає iз крамницi й, не випускаючи лапу чудовиська,
кидається на нього. Починається страшний бiй. Всi навкруги
трiскотить i валить, що прокинулися воïни в жаху. Але Беовульф бере
гору, вiн мiцно схопив лапу Гренделя, не даючи йому вивернутися. Нарештi
хрящi й жили в плечi чудовиська не витримують i рвуться, лапа чудовиська
залишається в руцi Беовульфа, а Грендель виривається iз зали
й бiжить, минаючи кров'ю, издихать на своï болота
Ранком радостi немає кiнця. Всi датськi воïни на чолi з
Унфертом шанобливо мовчать, поки Беовульф спокiйно розповiдає про
нiчну битву. Всi столи переверненi, стiни заляпанi кров'ю чудовиська, а
на пiдлозi валяється його страшна лапа. Вдячний король Хродгар,
знавець стародавнiх сказань, складає на згадку цiєï
битви пiсню. I починається бенкет горою. Король iз королевою
пiдносять Беовульфу богатие дарунки — золото, дорогоцiнну зброю й
коней. Гримлять заздоровнi пiснi, пиво й мед ллються рекою. Нарештi,
вiдсвяткувавши перемогу, все спокойно розташовуються на нiчлiг у
чудовоï залi. I знову наскочило лихо. Дивовижна мати Гренделя
є опiвночi мстити за сина. Вона уривається в залу, всi
сплячi пiдхоплюються з мiсць, вiд переляку не встигнувши навiть
одягтися. Але й мати Гренделя перелякана такою кiлькiстю людей i,
схопивши одного лише воïна, мчиться ладь. Ранком горю немає
межi — виявляється, загинув улюблений радник Хродгара Эскер.
Король обiцяє щедро нагородити Беовульфа, слiзно молить його
погнатися за чудовиськом на болота, куди до цього нiхто не наважувався
ходити. I от дружина на чолi iз Хродгаром i Беовульфом
вiдправляється до згубного болота
Спiшившись, вони пiдбираються до краю болота там, де отчетливей усього
видний кривавий слiд. Поруч, на березi, лежить голова бедного Эскера.
Вода кишить морськими чудовиськами, одного з них наздоганяє стрiла
Беовульфа. Обратясь до Хродгару, Беовульф просить, якщо призначено йому
загибель, переслати всi дарунки королевi Хигелаку. Потiм, взявши древнiй
знаменитий меч, богатир стрибає у вир, i хвилi приховують його.
Цiлий день опускається Беовульф, i морськi чудовиська не можуть
заподiяти йому шкоди, тому що на ньому непробивна збруя. Нарештi богатир
досягає дна, i негайно на нього накидається мати Гренделя.
Беовульф б'є ïï мечем, але товста луска не уступає
звичайнiй сталi. Чудовисько стрибає на Беовульфа, давить його всею
своєю вагою, i зле б довелося витязевi, не згадай вiн вчасно про
величезний древнiй меч, викуваний ще велетнями. Спритно зринувши з-пiд
чудовиська, вiн вистачає меч i щосили рубає мати Гренделя по
шиï. Один удар вирiшив справу, чудовиська падає намертво до
нiг Беовульфа. Як трофей Беовульф забирає iз собою голову
чудовиська, хоче вiн взяти й древнiй меч, але вiд меча залишилася одна
рукоять, тому що станув вiн, тiльки-но закiнчилася битва
Товаришi Беовульфа вже отчаялись побачити його живим, але отут вiн
з'являється iз кривавих хвиль. Галасливо й весело сiли в той вечiр
гостi за стiл короля Хродгара, бенкетували далеко за пiвнiч i лягли
спати, нiчого тепер уже не побоюючись. На iнший день гаути стали
збиратися додому. Щедро обдаривши кожного, король Хродгар сердечно
распрощался з ними. Пiсля повернення Беовульфа всюди чекали пошана й
повага, про його подвиг складалися пiснi, у його честь дзенькали кубки.
Король Хигелак обдарив його кращим зi своïх мечiв, землями й замком
у довiчне володiння
З тих пор пройшло багато рокiв. Король Хигелак iз сином упали в битвi, i
на престол довелося сiсти Беовульфу. Вiн мудро й щасливо правил
своєю краïною, раптом — нове нещастя. У його володiннях
оселився крилатий змiй, що по ночах убивав людей i спалював будинку.
Нiколи одна людина, переслiдуваний ворогами, схоронив величезний скарб.
Дракон розшукав печеру зi скарбами й триста рокiв охороняв ïх. Один
раз нещасний вигнанець випадково заблукав у печеру, але iз всiх скарбiв
взяв собi тiльки маленький кубок, щоб умилостивити ïм свого
невблаганного пана. Змiй помiтив пропажу, але викрадача не знайшов i
став мстити всiм людям, спустошуючи володiння Беовульфа. Почувши про
цьому, Беовульф вирiшує розправитися iз драконом i захистити свою
краïну. Вiн уже лiтнiй i почуває, що кончина близька, але все-
таки вiдправляється на змiя, наказавши викувати собi великий щит
для оборони вiд драконова полум'я. У провiдники був узятий той самий
нещасливий блукач Пiдiйшовши до печери, Беовульф iз дружиною бачать
величезний вогненний потiк, перетнути який неможливо. Тодi Беовульф
починає голосно викликати дракона, щоб той вилiз назовнi. Почувши
людськi голоси, дракон виповзає, викидаючи струменя страшного
жару. Вид його так жахливий, що воïни рятуються втечею, кинувши
свого владику на волю долi, i лише вiдданий Виглаф залишається при
королi, марне намагаючись удержати боягузiв. Виглаф оголює меч i
приєднується до Беовульфу, що б'ється iз драконом.
Могутня рука Беовульфа навiть у старостi занадто важка для меча, вiд
удару по головi дракона розжарений меч розлiтається на шматки. I
поки Беовульф намагається дiстати запасний меч, змiй наносить йому
смертельну рану. Зiбравшись iз силами, Беовульф знову кидається на
дракона й за допомогою Виглафа вражає його. Iз працею притулившись
до скелi, знаючи, що вмирає, Беовульф просить Виглафа винести
назовнi вiднятi в змiя скарбу, щоб вiн мiг помилуватися на них перед
смертю. Коли Виглаф вертається, Беовульф уже впав у забуття. Iз
працею вiдкривши ока, воно оглядає скарби
Останнє велiння Беовульфа було таким: щоб схоронили його на березi
моря й насипали над ним великий курган, видний здалеку мореплавцям. Своя
збруя Беовульф заповiв Виглафу й умер. Виглаф скликав воïнiв, що
злякалися, вичитав ïх. За всiма правилами вони поклали тiло
Беовульфа на похоронне багаття, а потiм звели величний курган на березi
моря. I моряки, видали направляючи своï кораблi на цей пагорб,
говорять один одному: Геть високо над прибоєм виднiється
могила Беовульфа. Честь i слава йому!
Т. Н. Котрелев