Короткий сюжет повести Чехова Палата 6

В 1892 роцi була написана Палата 6. Працюючи над цiєю повiстю,
Чехов одночасно продовжував писати Острiв Сахалiн. Строго
документальний, побудований на цифрах i фактах, Сахалiн i Палата 6
злилися в один символ страшноï победоносцев-ской Росiï.
Майже чверть столiття прослужив доктор Андрiй Юхимович Рагин (Палата
6) завiдувачем лiкарнею в маленькому провiнцiйному мiстечку. У свiй час
Рагин прийняв лiкарню в жахливому станi:

• …у палатах, коридорах i в лiкарняному дворi важко було дихати вiд смороду… Доглядач, кастеляншi й фельдшер грабували хворих…,

але за 25 рокiв служби Рагина у лiкарнi нiчого не змiнилося. Андрiй Юхимович надзвичайно любить розум i чеснiсть, але, щоб улаштувати бiля себе життя розумну й чесну, у нього не вистачає характеру й вiри у своє право. Наказувати, забороняти й наполягати вiн позитивно не вмiє… Людина пасивний по своïй природi, Рагин створив фiлософську систему, що виправдує його байдужiсть. Щастя людини в повнiм презирствi до дурноï суєти миру приходить вiн до висновку. Навiщо боротися зi злом, навiщо заважати людям умирати, якщо смерть є нормальний i законний кiнець кожного?

• Придушува такими мiркуваннями, Андрiй Юхимович опустив руки й став ходити в лiкарню не щодня. Майже увесь час вiн проводив будинку за читанням фiлософських книг. Один раз, випадково заглянувши в палату 6, де перебували душевнохворi, Рагин розговорився з Iваном Дмитровичем Громовим, що страждає манiєю переслiдування. Хвороба Громова — реакцiя болiсно чуйноï людини на страшнi умови дiйсностi. Переконавшись, що усяке насильство зустрiчається суспiльством, як розумна й доцiльна необхiднiсть, Громов доходить висновку, що його самого теж можуть у будь-яку хвилину заарештувати, закувати, засадити у в'язницю…

Рагин виявляє у хворому цiкавого спiврозмовника. Говорить вiн (Громов.) про людську пiдлiсть, про насильство, що зневажає правду, про прекрасне життя, яка згодом буде на землi, i через ґрати своєï в'язницi благословляє майбутнє -. Громiв знущається з висидженого в теплому кабiнетi рагнн-ской теорiєю неминучостi зла. Коли Рагин переконує Громова примиритися зi стражданням, з побоями Микити, сторожа цiєï маленькоï Бастилiï: той вiдповiдає гнiвно: Нас тримають тут за ґратами, гноять i истя-зуют, але це прекрасно й розумно, тому що мiж цiєю палатою й теплим затишним кабiнетом немає нiякоï рiзницi. Зручна фiлософiя: i робити нема чого, i совiсть чиста, i мудрецем себе почуваєш… Страждання нехтуєте, а, мабуть, прищеми вам дверима палець, так закричите в усi горло!..
Рагин став ходити до Громова щодня. Спочатку по лiкарнi, а потiм i по
мiсту поповзли слухи, що доктор збожеволiв. Цим скористався товариш по
службi Рагина, що мiтила на його мiсце. Рагина оголосили божевiльним i
замкнули в палатi 6. I хоча Андрiй Юхимович запевняв себе, що… у
в'язницi немає нiчого особливого… i що все згодом
згниє й звернеться в глину, але розпач раптом опанував ям, вiн
ухопився обома руками за ґрати й iз всiєï сили потрясли
ïï. Мiцна решетх не пiддалася. Рагин на досвiдi
переконується в нелюдськостi своєï фiлософiï, У
головi його, серед хаосу, ясно мигнула страшна, нестерпна думка, що таку
ж точно бiль повиннi були випробовувати роками, день у день цi люди,
казавшиеся тепер при мiсячному свiтлi чорними тiнями. Як могло
трапитися, що в продовження бiльше чим двадцяти рокiв вiн не знав i не
хотiв знати этого?.. Совiсть, такий же незговiрливий i груба, як Микита,
змусила його похолодiти вiд потилицi до п'ят. Вiн пiдхопився, хотiв
крикнути щосили… Але iз труди не вийшло жодного звуку, i ноги не
корилися, задихаючись, вiн рвонув на груди халат i сорочку, порвав i без
почуттiв повалився на лiжко… Через день Андрiя Юхимовича ховали.
Побоювання Громова, що й прав i винуватого можуть заарештувати,
закувати не минулого маренням безумця. Сваволя, що панувала в
краïнi, робив людей беззахисними. Величезною палатою 6 устала в
повiстi царська Росiя. Коли я дочитав учора ввечерi це оповiдання, менi
етало прямо-таки моторошно, я не мiг залишатися у своïй кiмнатi, я
встав i вийшов. У мене таке вiдчуття, точно i я замкнений у палатi 6,
— такими словами Бєлiнський передав враження, що зробило на
нього новий твiр Чехова
Палата 6 була прямо спрямована проти тих, хто намагався сховатися вiд
навколишнього зла в тишi своïх затишних кабiнетiв. Вона
розвiнчувала й популярну в тi роки теорiю непротивлення злу насильством
Толстого, що кликала не до скинення несправедливого державного порядку,
а до самовдосконалення кожноï людини окремо. Поява цього добутку
напередоднi потужного суспiльного пiдйому, що передував революцiï
1905 року, говорить про зрослу полiтичну чуйнiсть письменника
Наприкiнцi 80-х рокiв Чехов ще вiрив, що його спiвробiтництво в
реакцiйнiй газетi Новий час служить добрiй справi. Читачам, затверджував
вiн, кориснiше прочитати п'ятсот моïх нешкiдливих рядкiв, чим тi
п'ятсот шкiдливих, якi будуть iти у фейлетонi, якщо своïх; я не
дам. Однак з роками Чехов зрозумiв, що, незалежно вiд його особистих
переконаннi, спiвробiтництво в реакцiйнiй пресi може зробити його
знаряддям у руках мракобiсiв i чорносотенцiв. Починаючи з 1893 року
Чехов не дав нi одного рядка в Новий час. Письменник вступав у пору
творчоï зрiлостi, збройний не тiльки глибоким знанням життя, але й
мiцнiючий рiк у рiк вiрою в близькiсть щасливих змiн у долях
батькiвщини. Шляхiв, якi ведуть до торжества правди й добра, Чехов не
вказував, але кожне його новий добуток змiцнював думку про те, що так
жити далi неможливо.

• Потрiбно, щоб сильнi не поневолювали слабких, щоб меншiсть не була для бiльшостi паразитiв або насосом, що висмоктує з нього хронiчно кращi соки, — писав Чехов у повiстi Моє життя (1896).

Багатство, ледарство й становi привiлеï меншостей стають нещастям не тiльки для трудового народу. Вони прирiкають тих, хто користується плодами чужоï працi, на духовне виродження, убивають у людях усе людське