Сюжет роману Пруста БРАНКА
Марсель, змучений пристрастю й ревнощами, заточив Альбертину у
своïй квартирi. Коли ревнощi вщухали, вiн розумiв, що бiльше не
любить свою подружку. На його погляд, вона сильно подурнела й у кожному
разi не могла вiдкрити йому нiчого нового. Коли ж ревнощi спалахували
знову, любов перетворювалася в борошно. Колись Марселю здавалося, що
Гоморра перебуває в Бальбеке, але в Парижi вiн переконався, що
Гоморра розповзлася по усьому свiтi. Один раз Альбертина, не вiдкриваючи
око, нiжно покликала Андре, i всi пiдозри Марселя ожили. Тiльки спляча
дiвчина викликала в нього колишнiй захват — вiн любувався нею, як
полотнами Эльстира, але одночасно терзався тим, що вона вислизає в
царство снiв. Фiзична близькiсть задоволення не приносила, тому що
Марсель жадав мати душу, що нiяк не давалася в руки. По сутi, ця.
зв'язок ставав тяжким тягарем: постiйний нагляд вимагав його
присутностi, i вiн не мiг здiйснити свою давню мрiю —
з'ïздити Ввенецию.
Але поцiлунок Альбертини мав такою ж цiлющу силу, як мамин поцiлунок
Вкомбре.
Марсель був переконаний, що дiвчина постiйно бреше йому — часом
навiть без приводу. Наприклад, вона сказала, що бачилася з Берготом у
той самий день, коли старий письменник умер. Бергот уже давно болiв,
майже не виходив з будинку й приймав тiльки найближчих друзiв. Один раз
йому попалася стаття про картину Вермеера Вид Дельфта з описом
дивноï жовтоï стiнки. Бергот обожнював Вермеера, але цю деталь
не пам'ятав. Вiн поïхав на виставку, вп'ялився в жовту пляму, i
отут його наздогнав перший удар. Старий все-таки добрався до дивана, а
потiм сповз на пiдлогу — коли його пiдняли, вiн був мертвий В
особняка Германтов Марсель часто зустрiчав барона де Шарлю й Мореля, якi
ходили пити чай до Жюпьену. Скрипаль закохався в племiнницю жилетника, i
барон заохочував цей зв'язок — йому здавалося, що одружений Морель
буде бiльше залежати вiд його щедрот. Бажаючи ввести фаворита у вище
суспiльство, де Шарлю влаштував прийом у Вердюренов — скрипаль
повинен був грати септет Вентейля, урятований вiд забуття подругою його
дочки, що проробила титанiчну працю, розiбравшись у карлючках покiйного
композитора. Марсель слухав септет у нiмому благоговiннi: завдяки
Вентейлю вiн вiдкривав для себе невiдомi мири — тiльки мистецтво
здатне на такi прозрiння
Де Шарлю поводився як хазяïн, i його знатнi гостi не обертали
нiякоï уваги на панi Вердюрен — лише королева Неаполiтанська
обiйшлася з нею люб'язно з поваги до свого родича. Марсель знав, що
Вердюрени настроïли Мореля проти барона, але не посмiтив
втрутитися. Вiдбулася потворна сцена: Морель привселюдно обвинуватив
свого заступника в спробi спокусити його, i де Шарлю вiд здивування
застиг в позi переляканоï нiмфи. Втiм, королева Неаполiтанська
швидко поставила на мiсце вискочок, що посмiтили образити одного з
Германтов. А Марсель повернувся додому, повний злостi до Альбертине:
тепер вiн розумiв, чому дiвчина так просила вiдпустити ïï до
Вердюренам — у цьому салонi вона могла б без перешкод зустрiчатися
з мадемуазель Вентейль i неï подругою
Постiйнi докори Марселя привели до того, що Альбертина тричi вiдмовилася
поцiлувати його на нiч. Потiм вона раптом зм'якшилася й нiжно
попрощалася зi своïм коханим. Марсель заснув умиротворений, тому що
прийняв остаточне рiшення — завтра ж вiн вiдправиться у Венецiю й
позбудеться вiд Альбертини назавжди. Ранком Франсуаза з неприхованим
задоволенням оголосила хазяïновi, що мадемуазель зiбрала валiзи й
виïхала