Сюжет повести Пушкiна Капiтанська дочка. Висновок

Глава XI. Заколотна слобода Розставшись iз генералом, Гринев
повернувся у свою квартиру й оголосив Савельичу, що ïде в
Бiлогiрську мiцнiсть. Переляканий старий намагався його вiдговорити, але
рiшення парубка було твердо. Через пiвгодини Гринев сiл на коня,
Савельич пiшов за ним. У сутiнку ïм зустрiлися п'ять мужикiв, це
була передова варта пугачевского вiйська. Вони з лементом стягнули
Гринева i його дядька з коней i заявили, що вiдведуть ïх до
государя. Пугачов з першого погляду довiдався Гринева й запитав, по якiй
справi той виïхав з Оренбурга
У голову Гринева прийшла думка, яку вiн сам порахував дивноï:
доля, удруге звiвши його з Пугачовим, дає йому випадок здiйснити
свiй намiр. Не встигнувши як варто обмiркувати те, на що зважився, вiн
вiдповiв, що ïхав у Бiлогiрську мiцнiсть звiльнити сироту, що там
кривдять. Гринев вiдповiв, що сподiвається не тiльки на пощаду
Пугачова, але й на допомогу

• И ти правий, ïй -богу, прав,- сказав самозванець.- Моï хлопцi дивилися на тебе косо, наполягали, що ти шпигун i що потрiбно тебе катувати й повiсити; але я не погодився, пам'ятаючи твою склянку вина й заячий кожух… Вони злодiï. Менi повинне тримати вухо востро; при першiй невдачi вони свою шию викуплять моею головою.

Гринев порадив своєму супутнику вiдстати вiд них завчасно й звернутися за милосердям до государинi. У вiдповiдь Пугачов сказала, що йому пiзно каятися, та й не буде йому помилування. Потiм вiн розповiв казку, що чув у дитинствi вiд староï калмички
Один раз орел запитував у ворона: скажи, ворона-птах, отчого живеш ти на
бiлому свiтлi триста рокiв, а я вес-на-всi тiльки тридцять три роки?
— Тому, панотець, вiдповiдав йому ворон, що ти п'єш живу
кров, а я харчуюся мертвечиною. Орел подумав: давай спробуємо й ми
харчуватися тим же. Добре. Полетiли орел так ворон. От углядiли палую
кiнь; спустилися й сiли. Ворон став клювати так похвалювати. Орел клюнув
раз, клюнув iншоï, махнув крилом i сказав вороновi: нi, брат ворон;
чим триста рокiв харчуватися падлом, краще раз напитися живою кров'ю, а
там що Бог дасть! Яка калмицька казка?

• Вигадлива,- вiдповiв Гринев.- Але жити вбивством i розбоєм виходить, по менi, клювати мертвечину.

Глава XII. Сирота. Кибитка пiд'ïхала до будинку коменданта. Швабрин зустрiв самозванця па ґанку. Пугачов зажадав, щоб вiн показав йому дiвчину, що тримає в себе пiд стражiв. Швабрин сполотнiв i вiдповiв тремтячим голосом:

• Вона не пiд вартою… вона хвора… вона у свiтлицi лежить.
• Веди ж мене до неï,- сказав Пугачов, i Швабрину довелося повести його в кiмнату Марьи Iванiвни. Побачивши, що Гринев пiшов за ним, вiн зупинився й звернувся до Пугачова. Швабрин просив самозванця не вводити стороннього в кiмнату своєï дружини
• Не умничай i не ламайся,- вiдповiв йому Пугачов,- чи дружина вона тобi або не дружинi, а я веду до неï кого хочу.
• У кiмнатi, куди вони ввiйшли, сидiла на пiдлозi Марья Iванiвна, блiда, худа, у селянському обiрваному одязi

Почувши речення Пугачова, Швабрин вийшов iз себе Государ! — закричав вiн.- Я винуватий, я вам збрехав; але й Гринев вас обманює. Ця дiвчина не племiнниця тутешнього попа: вона дочка Iвана Миронова, що страчений при узяттi тутешньоï мiцностi. Гриневу довелося визнати, що Швабрин говорить правду. Вiн сказав, що якби пугачовцi довiдалися, що дочка капiтана Миронова жива, нiщо б ïï не врятувало. Пугачов погодився iз цим. Здавалося, сувора душа його була торкнута

• Вiзьми собi свою красуню, вези ïï, куди хочеш, i дай вам Бог любов так рада! — сказав вiн i велiв видати Гриневу пропуск в усi застави й фортецi, якi йому стояло минути

Глава XIII. Арешт. Повернувшись, Гринев зненацька зустрiв Зурина, що колись обиграли його в Симбiрську. Вiн наказав вiдвести Марье Iванiвнi кращу квартиру, а Гринев залишився ночеватьу його. Незабаром прийшли звiстки про те, що Пугачов зазнав повноï поразки й потрапив у руки царських вiйськ. Перед очами Гринева проходили страшнi картини селянськоï революцiï i ïï придушення. Не приведи Бог бачити росiйський бунт, безглуздий i нещадний! — мiстить вiн Одержавши вiдпустку, Гринев збирався вiдвiдати батькiв, до яких ще ранiше вiдправив Марью Iванiвну в супроводi Савельича. Але в день вiд'ïзду до нього прийшов стривожений Зурин i показав наказ, що пропонував заарештувати Гринева й доставити пiд вартою в Казань, у Слiдчу комiсiю, засновану в справi Пугачова
Глава XIV. Суд. Гринев став перед комiсiєю, де його
запитали, як трапилося, що вiн один був пощажен самозванцем, тодi як всi
його товаришi злочинницьки умерщвлени. Гринев вiдверто розповiв, як
почалося його знайомство з Пугачовим у степу, пiд час бурану, як при
узяттi Белогорс-кой мiцностi Пугачов його довiдався й пощадив. Послався
й на генерала, що мiг засвiдчити, що, перебуваючи в Оренбурзi, молодий
офiцер ретельно виконав свiй борг Гринев збирався так само щиро
розповiсти про свiй зв'язок з Марьей Iванiвною, але вiдчув непереборну
вiдразу при думцi, що ïï iм'я буде згадуватися в показаннi
заколотникiв, що ïï можуть привести на очну ставку з ними. Вiн
зам'яв, збився, i суддi, якi спочатку вже вiдмiнювалися доброзичливо
поставитися до його пояснень, заколивалися. Було вирiшено влаштувати
очну ставку з донощиком i покликати лиходiя. На диво Гринева, у кiмнату
ввели закованого в ланцюзi Швабрина; вiн був блiдий i худий. За словами
Швабрина виходило, що Гринев — шпигун Пугачова. Коли суддi
запитали, чим може Гринев спростувати це, той вiдповiв, що вже все
сказав i додати йому нема чого. Його повернули у в'язницю й бiльше не
допитували…
Батьки Гринева прийняли Марью Iванiвну iз щирою привiтнiстю. Вони радi
були дати притулок i обласкати бiдну сироту. Любов сина вже не здавалася
батьковi порожньою примхою, а мати тiльки того й хотiла, щоб вiн женився
на милiй капiтанськiй дочцi. Звiстка про арешт Гринева потрясло ïх.
Спочатку вони не хотiли вiрити, що ïхнiй син мiг перейти на сторону
бунтiвникiв, але потiм з Петербурга прийшов лист вiд князя Б., що
повiдомляв, що виниклi пiдозри пiдтвердилися й що iмператриця повелiла
заслати Гринева на вiчне поселення у вiддалений край Сибiру. Марья
Iванiвна мучилася бiльше всiх. Вона не сумнiвалася, що Гринев мiг би
виправдатися, якщо б захотiв, догадувалася про щирi причини його
мовчання й уважала себе винуватницею всiх його нещасть. Маючи намiр будь-що-
будь урятувати свого нареченого, вона вiдправилася Впетербург.
У царскосельском саду вона побачила даму, що сидiла на ослонi, i
присiла на iншому кiнцi. Дама перша заговорила з нею, i Марья Iванiвна
розповiла ïй, що вона дочка капiтана Миронова й приïхала
подати прохання государинi. Чомусь вiдчувши довiру до цiєï
незнайомоï жiнки, Марья Iванiвна подала ïй заготовлений папiр,
що та стала читати про себе

• - Ви просите за Гринева? — сказала дама.- Iмператриця не може його простити. Вiн пристав до самозванця не з неуцтва й легковiр'я, але як аморальний шкiдливий негiдник…
• Ах, неправда! — скрикнула Марья Iванiвна
• Як неправда? — заперечила дама, вся спалахнувши
• Неправда, неправда! Я знаю всi, я всi вам розповiм. Вiн для однiєï мене пiддавався всьому, що осягло його. I вона розповiла про усiм, що вiдбулося. Дама уважно вислухала ïï й, розстаючись, пообiцяла, що Марье Iванiвнi не прийде довго чекати вiдповiдi на неï лист

У той же день до будинку, у якому вона зупинилася, пiд'ïхала придворна карета й камер -лакей повiдомив, що государиня запрошує до себе дiвицю Миронову. Коли Марья Iванiвна ввiйшла у вбиральню государинi, вона довiдалася в нiй ту даму, з якоï так вiдверто висловлювалася в саду. Государиня сказала:

• Я рада, що могла виконати ваше прохання. Справа ваше кiнчена. Я переконана в невинностi вашого нареченого… Знаю, що ви не багатi, але я в боргу перед дочкою капiтана Миронова. Не турбуйтеся про майбутнє . Я беру на себе влаштувати ваш стан.

У той же день Марья Iванiвна повернулася в село . Iз сiмейних переказiв
вiдомо; що Петро Андрiйович Гринев був звiльнений з висновку, вiн був
присутнiй при стратi Пугачова; той довiдався його в юрбi й кивнув
головою… Незабаром потiм Петро Андрiйович женився на Марье
Iванiвнi