Жанр балади у творчостi Генрiха Гейне

Нiмецький поет-романтик, його твори видатне явище свiтового
романтизму. Книга пiсень (1827) поетична збiрка Гейне, куди ввiйшли 215
вiршiв, написанi за першi десять рокiв творчостi . Книга
складається з п'яти роздiлiв. Найбiльш вiдомими поезiями є
Чому троянди нiби неживi, Коли розлучаються двоє, Вмирають люди i
роки, Хтiв би я слово єдине…. Збiрка рiзножанрова: тут i
лiричнi медитацiï, i сонети, i пейзажнi замальовки, балади,
фольклорнi пiснi тощо.
Вiрш Не знаю, що стало зi мною… має фольклорнi витоки
автор бере за основу народну легенду про Лореляй. Безпосереднiсть
почуттiв, спiвучiсть, пластичнiсть, романтична пiднесенiсть вiршiв Гейне
надихнули на створення музики до поезiй з Книги пiсень. Музику писали
Шуберт, Шуман, Лiст, Чайковський, Рахманiнов . Вiршi Гейне перекладенi
багатьма мовами свiту.
З останньоï третини XVIII столiття з часiв Гете i Шiллера в
Нiмеччинi набула розквiту романсова i баладна поезiя. Але у творчостi
романтикiв балада певною мiрою втрачає свiй демократичний змiст i
зв'язок з актуальними питаннями сучасностi. Гейне вiдновив цю традицiю.
Вже для ранньоï балади Гренадери вiн запозичив сюжет iз живоï
сучасностi, що було на той час незвичним. Вiд iменi двох солдатiв
розбитоï наполеонiвськоï армiï, якi мрiють про повернення
iмператора, Гейне висловив своє незадоволення iснуючим ладом.
Балада набула полiтичного звучання. В iнших творах цього жанру Гейне
використовував iсторичнi сюжети, античнi оповiдi й легенди,
переосмислюючи ïх з точки зору сучасностi. Протягом
усiєï творчостi Гейне цiкавився народною пiснею, легендою,
казкою. В образах велетнiв i гномiв, русалок i ельфiв продовжують жити
язичницькi традицiï. Язичництво, в розумiннi Гейне, означало
повнокровне прийняття життя, прагнення людей до земного щастя. Поет
стверджує право людини бути щасливою на цьому свiтi. Це право
яскраво втiлено у баладi Лицар Олаф, де герой приймає смерть,
здобувши кохання дочки короля. Це право стверджусться i в баладi Фрау
Метта.
Язичництво i християнство зiткнулися i в поемi Тангейзер вiльному
переспiвi староï нiмецькоï балади. У цьому творi Гейне
модернiзує первинний сюжет, перетворюючи поему на полiтичну сатиру
сучасноï Нiмеччини. Поет оспiвує прийдешнiй дух свободи
Нiмеччини. Тому нiршi його сповненi земноï краси, свiжостi та
сподiвання оновлення:

• Днi моï i навiть ночi
• Нинi повнi неспокою
• Це весна в моï приходить
• В сни зеленою луною.