Короткий виклад змiсту оповiдання Лiсова стежка
Тибуриус Кнайт слил бiльшим диваком. Причин тому було трохи. По-перше,батько його був диваком. По-друге, мати його також вiдрiзнялася
чудностями, головноï з яких була надмiрна турбота про здоров'я
сина. Гувернер його мав настiльки сильну тягу до порядку, що хлопчик
зненавидiв усяке ученье. Богатий дядюшка також брав участь у вихованнi
племiнника, збираючись зробити його своïм спадкоємцем.
Тибуриус рiс замисленим i неуважним. Коли один за iншим умерли всi його
вихователi, вiн залишився самотнiм i безпомiчним. Тибуриус накупив собi
гарних речей, потiм став учитися грати на скрипцi, початкiв писати
маслом. Одного чудового дня Тибуриус вирiшив, що серйозно хворо, i
поступово припинив усякi зносини з людьми. Тепер пана Тибуриуса можна
було зрiвняти з ретельно оштукатуреною й побiленою вежею:
ластiвки й дятли, що ранiше кружляли поруч ïï, полетiли, i
вона коштує самотня, всiма покинута. Вiн з ранку до ночi читав
книги по медицинi, знаходячи в себе всi новi й новi хвороби. Неподалiк
вiд Тибуриуса оселилася людина, що також слили диваком. Будучи доктором
медицини, вiн не практикував зовсiм, а займався хлiборобством i
садiвництвом. До вас i звернувся Тибуриус за радою. Доктор порадив йому
женитися, але насамперед вiдправитися на води, де йому призначено
зустрiти майбутню дружину. Одруження не залучало Тибуриуса, поïздка
ж на курорт, навпроти, здалася корисноï, i вiн пустився впуть.
Проïхавши всього один день, вiн загордився, що вийшов дуже далеко
вiд будинку, а спереду було ще два днi шляху. На курортi вiн також нi з
ким не спiлкувався й, обговоривши план лiкування з мiсцевим доктором,
регулярно робив моцiон по раз i назавжди вибраному шляху. Але от один
раз вiн змiнив звичайний маршрут i, залишивши, як завжди, коляску й слуг
на дорозi, пiшов по вузькiй стежцi. Тропа петляла серед дерев, лiс
ставав всi густiше, холоднiло, i Тибуриус зрозумiв, що пiшов далi, нiж
припускав. Вiн повернув назад, iшов усе швидше й швидше, але нi
знайомоï скелi, нi його коляски не було видно. Тибу-риусу стало
страшно, i вiн зробив те, чого не робив уже давно: побiг. Але лiс усе не
рiдiв, стежка вилася й вилася меж дерев: Тибуриус заблудився. Вiн дуже
утомився, вiн крокував i крокував i дiйшов до лугу, що розкинувся на
схилi гори. Швидко темнiло. На щастя, Тибуриус зустрiв дроворуба, i той
показав йому дорогу в мiсто. Тибуриус повернувся в готель пiшки, серед
ночi, чим чимало здивував службовцiв. Боячись, що ця пригода згубно
вiдiб'ється на його здоров'я, Тибуриус укрився двома ковдрами й
заснув. Але, прокинувшись, почував себе прекрасно, а те, що в нього
болiли ноги, було зовсiм природно — адже вiн нiколи в життi не
робив настiльки довгих прогулянок. Вiн хотiв зрозумiти, як вийшло, що
вiн заблудився, i через якийсь час вирiшив повторити прогулянку по
лiсовiй стежцi. Тепер^-те вiн був упевнений, що не зiб'ється зi
шляхи. Вiн iшов по стежцi, пильно стежачи за кам'яною стiною, уздовж
якого вона вилася, i раптом помiтив, що в кам'янистому мiсцi, де тропа
була малопомiтна, з нею зливалася iнша, бiльше помiтна, i неподалiк
пiднiмалася прямо в лiс. Тибуриус зрозумiв, що щораз, вертаючись назад,
попадав на це вiдгалуження, що повело його далеко вiд коляски й вiд слуг
З того дня вiн став часто робити прогулянки по лiсовiй стежцi й робити
замальовки. Один раз вiн зустрiв на тропi селянську дiвчину з кошиком,
повноï суницi. Дiвчина почастувала його ягодами й обiцяла показати
мiсця, де росте суниця. Тибуриус став часто ходити в лiс разом з
Марiєю — так кликали дiвчину. Коли курортний сезон
закiнчився, Тибуриус повернувся у свiй маєток, але навеснi знову
поïхав на води. У лiсi вiн знову зустрiв Марiю й знову став часто
гуляти разом з дiвчиною. Одного чудового дня вiн помiтив, що Марiя
— красуня, i незабаром йому спала на думку думка женитися на нiй.
Дiвчина дала свою згоду. Тибуриус переселився на ïï
батькiвщину й став за прикладом свого зцiлителя сам господарювати.
Доктор, що порадив у свiй час Тибуриусу женитися, теж перебрався в цi
мiсця, вiн часто вiдвiдує Тибуриуса й шанобливо називає його
не iнакше як друг мiй Теодор — адже Тибуриус було не iм'я, а
прiзвисько цього дивака, поки вiн не став звичайною щасливою людиною
О. Э. Гринберг
