Короткий виклад змiсту оповiдання Лiсова стежка

Тибуриус Кнайт слил бiльшим диваком. Причин тому було трохи. По-перше, батько його був диваком. По-друге, мати його також вiдрiзнялася чудностями, головноï з яких була надмiрна турбота про здоров'я сина. Гувернер його мав настiльки сильну тягу до порядку, що хлопчик зненавидiв усяке ученье. Богатий дядюшка також брав участь у вихованнi племiнника, збираючись зробити його своïм спадкоємцем. Тибуриус рiс замисленим i неуважним. Коли один за iншим умерли всi його вихователi, вiн залишився самотнiм i безпомiчним. Тибуриус накупив собi гарних речей, потiм став учитися грати на скрипцi, початкiв писати маслом. Одного чудового дня Тибуриус вирiшив, що серйозно хворо, i поступово припинив усякi зносини з людьми. Тепер пана Тибуриуса можна було зрiвняти з ретельно оштукатуреною й побiленою вежею:
ластiвки й дятли, що ранiше кружляли поруч ïï, полетiли, i вона коштує самотня, всiма покинута. Вiн з ранку до ночi читав книги по медицинi, знаходячи в себе всi новi й новi хвороби. Неподалiк вiд Тибуриуса оселилася людина, що також слили диваком. Будучи доктором медицини, вiн не практикував зовсiм, а займався хлiборобством i садiвництвом. До вас i звернувся Тибуриус за радою. Доктор порадив йому женитися, але насамперед вiдправитися на води, де йому призначено зустрiти майбутню дружину. Одруження не залучало Тибуриуса, поïздка ж на курорт, навпроти, здалася корисноï, i вiн пустився впуть.
Проïхавши всього один день, вiн загордився, що вийшов дуже далеко вiд будинку, а спереду було ще два днi шляху. На курортi вiн також нi з ким не спiлкувався й, обговоривши план лiкування з мiсцевим доктором, регулярно робив моцiон по раз i назавжди вибраному шляху. Але от один раз вiн змiнив звичайний маршрут i, залишивши, як завжди, коляску й слуг на дорозi, пiшов по вузькiй стежцi. Тропа петляла серед дерев, лiс ставав всi густiше, холоднiло, i Тибуриус зрозумiв, що пiшов далi, нiж припускав. Вiн повернув назад, iшов усе швидше й швидше, але нi знайомоï скелi, нi його коляски не було видно. Тибу-риусу стало страшно, i вiн зробив те, чого не робив уже давно: побiг. Але лiс усе не рiдiв, стежка вилася й вилася меж дерев: Тибуриус заблудився. Вiн дуже утомився, вiн крокував i крокував i дiйшов до лугу, що розкинувся на схилi гори. Швидко темнiло. На щастя, Тибуриус зустрiв дроворуба, i той показав йому дорогу в мiсто. Тибуриус повернувся в готель пiшки, серед ночi, чим чимало здивував службовцiв. Боячись, що ця пригода згубно вiдiб'ється на його здоров'я, Тибуриус укрився двома ковдрами й заснув. Але, прокинувшись, почував себе прекрасно, а те, що в нього болiли ноги, було зовсiм природно — адже вiн нiколи в життi не робив настiльки довгих прогулянок. Вiн хотiв зрозумiти, як вийшло, що вiн заблудився, i через якийсь час вирiшив повторити прогулянку по лiсовiй стежцi. Тепер^-те вiн був упевнений, що не зiб'ється зi шляхи. Вiн iшов по стежцi, пильно стежачи за кам'яною стiною, уздовж якого вона вилася, i раптом помiтив, що в кам'янистому мiсцi, де тропа була малопомiтна, з нею зливалася iнша, бiльше помiтна, i неподалiк пiднiмалася прямо в лiс. Тибуриус зрозумiв, що щораз, вертаючись назад, попадав на це вiдгалуження, що повело його далеко вiд коляски й вiд слуг
З того дня вiн став часто робити прогулянки по лiсовiй стежцi й робити замальовки. Один раз вiн зустрiв на тропi селянську дiвчину з кошиком, повноï суницi. Дiвчина почастувала його ягодами й обiцяла показати мiсця, де росте суниця. Тибуриус став часто ходити в лiс разом з Марiєю — так кликали дiвчину. Коли курортний сезон закiнчився, Тибуриус повернувся у свiй маєток, але навеснi знову поïхав на води. У лiсi вiн знову зустрiв Марiю й знову став часто гуляти разом з дiвчиною. Одного чудового дня вiн помiтив, що Марiя — красуня, i незабаром йому спала на думку думка женитися на нiй. Дiвчина дала свою згоду. Тибуриус переселився на ïï батькiвщину й став за прикладом свого зцiлителя сам господарювати. Доктор, що порадив у свiй час Тибуриусу женитися, теж перебрався в цi мiсця, вiн часто вiдвiдує Тибуриуса й шанобливо називає його не iнакше як друг мiй Теодор — адже Тибуриус було не iм'я, а прiзвисько цього дивака, поки вiн не став звичайною щасливою людиною
О. Э. Гринберг