Перекладна лiтература: Ломоносов Розмова з Анакреонтом

Анакреонт (Анакреон) — давньогрецький поет, що оспiвував
сладостние втiхи скороминучого життя, вино, любов i веселощi. У
студентськi роки Ломоносов захоплювався вiршами цього поета й перекладав
його. Зрiлий Ломоносов поступово переглядає своє вiдношення
до Анакреонту. Борг перед народом, державою, наукою не дозволяє
Ломоносову думати про безтурботне життя,оспiваноï Анакреонтом, i
вiн вступає з ним у суперечку, хоча й уважає поета великим
фiлософом. На слова давньогрецького поета про те, що йому гусли поневоле
велять спiвати про любов, Ломоносов вiдповiдає:

• Менi струни поневоле Звучать геройський шум. Не обурюйте боле. Любовнi думки, розум; Хоч нiжностi серцевоï В любовi я непозбавлений. Героïв славою вiчноï Я боле пiднесений.

В останньому чотиривiршi укладене розумiння Ломоносовим свого поетичного боргу, вiдбите його взглядна призначення поезiï. Безтурботноï фiлософiï Анакреонта, що считали, що …повинен дiдок тим бiльше веселитися, чим ближче бачить, доля, вона протиставляє вiдношення до життя суворого Катона — римлянина -республiканця, що позбавив себе життя, коли стали очевидними поразка республiканського Рима й перемога Юлiя Цезаря

• Анакреон, ти був розкiшний, весел, солодкий
• Катон намагався ввесть у республiку порядок;
• Ти столiття в забавах жив, i взяв своє iз собою;
• Ти життя вживало як временну втiху,
• Вiн життя зневажало до республiки успiху;
• Зерном твiй вiдняв дух приємноï виноград,
• Ножем вiн сам собi був смертний супостат;
• Незлобива розкiш у тiм була тобi причина,
• Упрямка славна була йому доля.

Ломоносов говорить тут про те, що сластолюбець Анакреонт умер, подавившись сухою виноградиною, а непохитний Катон уразив себе кинджалом. Однак Ломоносов не береться вирiшувати, хто iз цих двох представникiв античного миру прав: Вiдмiнностi дивовижнi раптом i подiбностi зрозумiла я: розумнiше хто з вас, iншоï будь у тiм суддя. Вiдповiдно до iдеалiв Ломоносова, єдине покликання поета — служiння батькiвщинi й прославляння ïï героïв. На вiдмiну вiд Анакреонта, що щасливий собою, вiн призиває живописця оспiвати(зобразити) Вiтчизну:

• Зобрази Росiю менi
• Зобрази ïй вiк зрiлоï
• И вид у постачаннi веселоï,
• Вiдради яснiсть по чолу
• И вознесенную главу
• Одягни, одягни неï в порфiру,
• Дай скiпетр, поклади вiнець,
• Як повинне ïй закони миру
• И звадам наказати кiнець.