Сюжет повести Пушкiна Капiтанська дочка. Глави I — VI

Глава I. Сержант гвардiï. Оповiдання ведеться вiд iменi
молодого офiцера Петра Андрiйовича Гринева. Його батько Андрiй Петрович
Гринев був вiдставним прем'єр-майором. По звичаях того часу,
хлопчик ще до народження був записаний сержантом у гвардiйський
Семеновский полк, але до закiнчення навчання вважався у вiдпустцi. З
п'ятирiчного вiку його виховував дядько — стременноï
Савельич.
Коли Петровi Андрiйовичевi здiйснилося шiстнадцять рокiв, життя його
рiзко змiнилася. Батько вирiшив, що прийшла настав час вiдправити сина
на службу. Спочатку ця перспектива викликала в молодого Гринева
замилування. Вiн уже представляв себе офiцером гвардiï, мрiяв про
задоволення петербурзького життя. Але Андрiй Петрович вирiшив iнакше й
вiдправив сина Воренбург.
Наступного дня Петруша, як називали Гринева батьки, сiл разом iз
Савельичем вдорожную кибитку й вiдправився в шлях, що наставляє
батьком: Служи вiрно, кому присягнеш; слухайся начальникiв; за
ïхнiм пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; вiд служби не
вiдговорюйся; i помни прислiв'я: бережи плаття снововi, а честь змолоду.
У ту ж нiч вони прибутку в Симбiрськ. Тут Гринев познайомився з
ротмiстром Зуриним, що запропонував йому пограти на бiльярдi. Гринев
гарячився, кулi в нього поминутно летiли через борт, вiн випив неабияк
пуншу, увечерi з'ясувалося, що програно сто рублiв. Савельич, що був, за
словами Гринева, i грошей, i бiлизни, i справ його дбайливець,
довiдавшись про це, вiдмовився платити розбiйниковi. Але молодий офiцер
твердо вирiшив довести, що вiн уже не дитина. Грошi були доставленi
Зурину.
Глава II. Вожатий. Гринев пiд'ïжджав до мiсця свого
призначення, Раптово ямщик спро-силу його: Пана, чи не накажеш
вiдвертати? — Це навiщо? Ямщик указав на бiлу хмарину, що, за його
словами, передвiщало буран. Гринев, однак, велiв ïхати далi.
Пiднялася заметiль. Темне небо змiшалося зi снiжним морем. Конi
зупинилися. Нiчого не було видно. Але незабаром Гринев розглянув крiзь
снiг людини й запитав його, де дорога. Зустрiчний сiл на передок i
сказав ямщику, куди ïхати. Кибитка в'ïхала на постоялий двiр.
Гринев вирiшив вiддячити людини, що виручили його з лиха, i наказав
Савельичу вiддати йому заячий кожух

• Навiщо йому твiй заячий кожух? — сердито сказав Савельич.- Вiн його проп'є, собака, у першому шинку. Гринев велiв своєму дядьковi не умничать i негайно ж принести кожух
• Приïхавши в Оренбург, Гринев з'явився до генерала, i той направив його в Бiлогiрську мiцнiсть, пiд командування капiтана Миронова. Миронова генерал назвав доброю й чесною людиною

Глава III. Мiцнiсть. Бiлогiрська мiцнiсть перебувала в сорока верстах вiд Оренбурга. Гринев очiкував зустрiти грiзнi бастiони, вежi й вал, але побачив лише сiльце, оточену бревенчатим забором, так стару чавунну гармату у ворiт. Капiтана Миронова не виявилося будинку. Гринева зустрiла його дружина Василиса Єгорiвна, що велiла урядниковi вiдвести приïжджого офiцера в його квартиру. На iнший день до Гриневу прийшов молодий офiцер. Вибачите мене,- сказав вiн,-що я без церемонiï приходжу з вами познайомитися. Учора я довiдався про ваш приïзд; бажання побачити нарештi людську особу так опанувало мною, що я не витерпiв i прийшов познайомитися. Гринев догадався, що це був офiцер, виписаний iз гвардiï за двобiй. Кликали його Олексiй Iванович Швабрин. Василиса Єгорiвна запросила молодих офiцерiв на обiд. Тут Гринев уперше побачив коменданта Iвана Кузмича i його дочка Машу, дiвчину рокiв вiсiмнадцяти. Швабрин описав ïï Гриневу абсолютноï дурочкой, i той поставився до неï спредубеждением.
Глава IV. Двобiй. Пройшло кiлька тижнiв. Життя Гринева в
Бiлогiрськiй мiцностi стала для нього не тiльки сносною, але й приятною.
У будинку коменданта його прийняли як рiдного. Вiн ближче познайомився
з Марьей Iванiвною й порахував ïï розумною й чутливою
дiвчиною. А в його вiдносинах зi Швабриним наступило охолодження. Один
раз Гринев показав йому написану ïм пiсеньку, що кiнчалася такими
рядками:

• Ти, довiдавшись моï напастi. Зглянься, Маша, треба мною,. Зрячи мене в цiй лютiй частинi, И що я полонений тобою.

Вiн попросив оцiнити вiршi, зрозумiло, очiкуючи похвали. Але Швабрин рiшуче оголосив, що пiсня погана, i став розбирати ïï, висмiюючи кожний вiрш i кожне слово. Потiм вiн запитав: А хто ця Маша, перед якою висловлюєшся в нiжнiй пристрастi й у любовнiй напастi? Уже не Марья Iванiвна? I додав, що пари подарованих серг скорiше викличуть розташування Машi Мироновiй, чим нiжнi вiршики

• Ти брешеш, мерзотник! — скрикнув Гринев.- Ти брешеш самим безсовiсним образом.
• Пiсля цього дуель мiж обома офiцерами стала неминучоï. Але коли вони зустрiлися в призначеному мiсцi й оголили шпаги, з'явилися урядник Iван Iгнатiйович i чоловiк п'ять iнвалiдiв, якi вiдвели ïх до коменданта. Намiру дуелянтiв, однак, не змiнилися
• Наша справа цим скiнчитися не може,- сказав Гринев. Звичайно, — вiдповiв Швабрин,- ви своею кров'ю будете вiдповiдати менi за вашу зухвалiсть.

Коли Гринев побачився пiсля цього з Марьей Iванiвною, вона стала з нiжнiстю вимовляти йому за занепокоєння, заподiяне всiм його сваркою зi Швабриним, помiтивши, що впевнено: призвiдником є Швабрин. На питання Гринева, чи подобається вона Швабрину, Марья Iванiвна вiдповiла ствердно й розповiла, що мiсяця два тому назад Швабрин сватався до неï, але одержав вiдмову. Тепер Гринев зрозумiв, чим пояснюється завзяте лихослiв'я Швабрина, i побачив у його словах не просто непристойне глузування, а обмiркований наклеп
Незабаром Швабрин постукав у вiконце Гринева й той вийшов до нього зi
шпагою в руцi. Вони спустилися до рiки, на березi якоï й вiдбувся
двобiй. Гринев почав було тiснити Швабрина, але раптом почув, що його
покликали. Вiн оглянувся й побачив Савельича. Швабрин скористався цим i
ранив Гринева в груди, нижче правого плеча. Гринев втратив свiдомiсть
Глава V. Любов. Опам'ятавшись, Гринев якийсь час не мiг згадати,
що з ним трапилося. Вiн побачив поруч Марью Iванiвну, прильнул до
ïï руки й раптом вiдчув, що ïï губи торкнулися його
щоки й запам'ятали на нiй жагучий поцiлунок

• Мила, добра Марья Iванiвна,- сказав ïй Гринев,- будь моєю дружиною, погодься на моє щастя. Заради Бога заспокойтеся,- вiдповiла вона.- Побережiть себе заради мене.

Гринев був щасливий Думка, що Марья Iванiвна його любить, наповнила його iснування радiстю, i при першому зручному випадку вiн повернувся до перерваноï розмови. Марья Iванiвна зiзналася йому у вiдповiдному почуттi

• Але подумай гарненько,- додала вона,- з боку твоïх рiдних чи не буде перешкоди?

Упевнений у нiжностi матерi, Гринев побоювався, однак, строгого характеру батька, що мiг поставитися до його любовi як до примхи парубка. Вiн вирiшив написати панотцю лист, просячи батькiвського благословення й не пiдозрюючи, що хтось уже повiдомив батька про дуель i поранення сина. Не дивно тому, що лист, отриманий Гриневим у вiдповiдь на прохання дати згоду на шлюб з Машею Мироновоï, мiстило рiшучу вiдмову. Лист батька повалило Гринева в розпач; вiн зовсiм упав духом. Але в цей час вiдбулися подiï, що рiзко вплинули на всю його життя
Глава VI. Пугачовщина. Один раз увечерi комендант зiбрав всiх
офiцерiв, що служили в Бе-логорской мiцностi, i прочитав лист, отриманий
ïм з Оренбурга. У ньому повiдомлялося, що донський козак i
розкольник Омелян Пугачов оголосив себе покiйним iмператором Петром III,
зiбрав зграю, що вже взяла й розорила кiлька фортець, лагодячи скрiзь
грабежi й убивства. Лист мiстив наказ вжити заходiв до вiдбиття
ймовiрного нападу Пугачова. Всi, однак, розумiли, що достатнiх сил для
захисту мiцностi в них не було Незабаром капiтан Миронов одержав
вiдозву вiд Пугачова, що попереджав, що має намiр iти на
Бiлогiрську мiцнiсть, пропонував козакам i солдатам перейти на його
сторону, а командирам пiд погрозою смертi наказував не робити опору.
Офiцери стали обговорювати положення, що створилося, як раптом увiйшла
Василиса Єгорiвна, надзвичайно стривожена:

• Що з тобою зробилося? — запитав здивований комендант
• Панотця, лихо! — сказала вона, задихаючись вiд хвилювання.- Нижнеозерная взята сьогоднi ранком. Працiвник батька Гарасима зараз вiдтiля вiдвертав. Вiн бачив, як неï брали. Комендант i всi офiцери переваженi. Всi солдати взятi в повний. Того й дивися лиходiï будуть тут.

Ця звiстка потрясла Гринева, що був знаком з комендантом Нижнеозерной мiцностi, тихим i скромним парубком. Згадуючи тi страшнi подiï, свiдком яких зробила його доля, Гринев звертається до свого майбутнього читача з такими словами: Парубкiв! Якщо записки моï попадуться у твоï руки, згадай, що кращi й прочнейшие змiни суть тi, якi походять вiд полiпшення вдач, без усяких насильницьких потрясiнь.