Сойка i кiшка Мотя (оповiдання-спостереження з власного досвiду)

Ми живемо в одноповерховому будинку на тихiй вулицi. Затишнi палiсадники оточують будинок. Зараз зима, все занесло снiгом. На гiлках старих яблунь -товстi шари снiгу. На однiй з гiлок старенька годiвниця для птахiв. Сюди при лiтають синицi, горобцi, а останнiм часом до нашоï годiвницi унадилася сойка. Нишпорить i на подвiр'ï, як нахаба, зазирає у вiкно. Великий птах одразу потiснив пташок. Вiн залазить у годiвницю, клює насiння, шматочки сала, а що не з'ïсть, скидає додолу. На снiгу ïжу пiдхоплює перната дрiбнота.
Сойка певний час не завдавала клопоту. Неприємностi почалися, як завжди, несподiвано. Уранцi ми вирiшили, як звичайно, випустити нашу кiшку Мотю, домашню улюбленицю, погуляти у дворi. Мотя, треба сказати, гарна кiшка: пухнаста, ïï шерстка майже рожевого кольору, вуха трохи темнiшi, лапки наче у бiлих рукавичках.
Не встигли ми зачинити за кiшкою дверi, як почули вимогливе нявчання. Так Мотя завжди просилася у дiм. Ми вiдчинили дверi, i кiшка стрiмголов влетiла у кiмнату. Тодi ми вирiшили разом з нею вийти у двiр, щоб з'ясувати, що так налякало нашу Мотю. I тут звiдкись зверху пролунало неприродне няв-няв. До нас завiтав кiт? Але що вiн робить серед гiлок заснiженого дерева? Коли з дерева черговий раз почулося няв-няв, ми зрозумiли, що нiякого кота там немає. Це подавала голос сойка. Вона й налякала нашу Мотю. Ми замахали руками де там! Сойка не звертала на нас жодноï уваги. Крiм того, вона знялася з гiлки, почала кружляти i нявчати. Потiм сiла на лавку i продовжувала дражнитися. Знову звелася, почала кружляти, огидно кричати ось-ось клюне. На це няв-няв, таке голосне i гидке, прибiг сусiдський собака Шарик. Вiн почав гавкати на сойку, i вона зникла.
Буде знати, як лякати нашу красуню, — засмiявся мiй молодший брат Iван.