Виклад сюжету повести Останнiй дюйм

До своïм сорока трьох рокам Бен був досвiдченим льотчиком, але
польоти як i ранiше робили йому приємнiсть. На жаль, iз цим було
кiнчено: пiсля сорока про теперiшню лiтну роботу випливало забути. Ктому
ж у нього не зложилися вiдносини iз дружиною, а десятилiтнiй син Деви
був чужим i незрозумiлим для обох батькiв
Цього разу Бен, виконуючи полiт на старенькому Остере, взяв Деви iз
собою й незабаром пошкодував про це: лiтак, що летiв над Червоним морем,
безжалiсно шпурляло в напруженому повiтрi. Але переляканий хлопчисько
поводився гiдно, i це радувало батька. Все-таки Деви не витримав,
заплакав, а Бен ще раз подумав про те, що зовсiм не вмiє
розмовляти iз сином. Вiн занадто рiзко вiдповiдав на питання дитини,
хоча обiцяв розповiсти йому, як посадити машину

• Вся справа в тiм, щоб правильно розрахувати… Коли вирiвнюєш лiтак, треба, щоб вiдстань до землi бути шiсть дюймiв… Рiвно шiсть. Якщо взяти вище, те стукнешся при посадцi й ушкодиш лiтак. Занадто низько — потрапиш на купину й перевернешся. Вся справа в останньому дюймi.

Вiдразу батько показав хлопчиковi, як це робиться, майстерно посадивши лiтак на берег Акулячоï бухти, названоï так через ïï населення. Бен i прилетiв сюди заради того, щоб зробити фотографiï акул, дiбравшись до них якнайближче. Потрапивши в бухту, вiн, здавалося, зовсiм забув про сина й тiльки зрiдка давав йому розпорядження допомогти при розвантаженнi

• А сюди хто-небудь коли-небудь заходить? — запитав його Деви.
• Нiхто,- довелися вiдповiсти Бену.- Сюди можна потрапити тiльки на легкому лiтаку.

Приготувавши акваланг i фотоапарат для пiдводних зйомок, Бен увiйшов у воду. Вiн ще раз наказав Деви не пiдходити до водi, не турбуватися про нього й знову вiдчув, що говорить iз сином занадто рiзко, як iз чужим. Хлопчик дивився на море, що поглинуло його батька, i думав, що ж з ним буде, якщо батько так i не зрине з морськоï безоднi А Бен був поглинений роботою. Акул було багато, але вони трималися на вiдстанi. Льотчик вирiшив приманити ïх ближче пiсля обiду, щоб зняти фiльм про акул, замовлений йому телекомпанiєю. Пiднявшись на поверхню, вiн велiв синовi принести з лiтака снiданок, а сам став готовити апаратури до наступного занурення. Поïвши, прилiг i вiдразу заснув
Прокинувшись, Бен став готуватися до нового спуска пiд воду. А Деви
стурбовано дивився на нього й знову прийнявся запитувати, чи знає
хто-небудь, що вони тут, i чи зможуть ïх знайти. Бен зрозумiв, що
хлопчик просто боïться залишитися один, i спробував заспокоïти
його, пообiцявши пробути пiд водою всього пiвгодини. Вiн знав, що чекати
акул прийде недовго, тому що тепер захопив iз собою принаду —
шматок кiнського м'яса. Акули кинулися прямо на конину. Знiмки виходили
чудовi. Коли плiвка вже кiнчалася, Бен помiтив, що його руки й груди
вимазанi кров'ю вiд конини. Тепер акули йшли прямо на нього. Людина
прокляла свою дурiсть, але було вже пiзно. Страшнi рiзцi схопили його
праву руку й пройшли крiзь лiву, як бритва. Щось резануло по ногах. Вода
замутилася вiд кровi. Чудом вибравшись на берег, Бен знепритомнiв.
Опам'ятавшись, вiн голосно покликав сина й через хвилину побачив його
повне жаху особа

• Що менi робити? — кричав Деви. Якби Бен знав! Руки горiли, як у вогнi, ноги не рухалися, i все плило, як втумане.

Льотчик знав, що не зможе вести лiтак. А це означало загибель i його, i сина. Перемагаючи страшний бiль, Бен велiв Деви перев'язати йому руки, щоб зупинити кров, стягнути акваланг. Знову непритомнiти, вiн зрозумiв, що, якщо вони хочуть урятуватися, десятилiтнiй дитинi має бути виконати справа нелюдських труднощiв. Єдиною надiєю врятувати хлопчика був лiтак, i Деви прийде його звiстки. Не було нi iншоï надiï, нi iншого виходу… Хлопчика не можна лякати. Перелякана дитина заплакала, але батько, зiбравши останнi сили, спробував заспокоïти його, а сам у цей час обмiрковував план порятунку. Пiшли новi розпорядження, i Деви, напружуючи всi сили, потяг батька до лiтака. Хлопчик не повинен знати, що машину прийде вести йому,- вiн перелякається на смерть,- подумав Бен. Цей маленький Остер лiтає сам,- сказав вiн,- Варто тiльки покласти його на курс, а це неважко.
Пiднявся вiтер, а вони все пiднiмалися по схилi нагору. Деви тяг, а
Бен вiдштовхувався п'ятами, поминутно непритомнiти й повiльно приходячи
в себе. Два рази вiн зривався вниз, бiль роздирала тiло, непритомностi
частiшали. Але от i лiтак. Бен велiв Деви навалити каменiв у дверцят,
щоб можна було витягти його в кабiну. Деви прийнявся за справу. У
дверцят виросла гiрка каменiв. Залишалося саме важке — забратися в
кабiну. Бен уже не сумнiвався, що вмре, але будь-що-будь хотiв урятувати
сина. Важливо було простягнути до Каïра й показати хлопчиковi, як
посадити лiтак. Цього буде досить. Тiльки надiя допомогла йому вповзти в
машину, тiльки вона, надiя, утримувала гаснучу свiдомiсть. Тепер треба
заспокоïти переляканоï дитини й… Нi, вiн не здасться,
нiзащо! Бен обережно сказав Деви, що тому самий прийде узятися за дiло.
Хлопчик слухняно виконував розпорядження батька. Л вiтер крепчал. Тягни
ручку на себе… Не бiйся вiтру… Гул мотора пiдсилювався. I от
вони вже в небi. Бен продовжував пояснювати, що треба робити, i Деви,
здавалося, заспокоïвся. Вирiвнявши лiтак, вiн повiв його уздовж
берега

• Вiн упорається! — утомилося й примирливо подумав Бен i заснув, напiвголий, весь облитий кров'ю
• А Деви вiв лiтак. Один, на висотi в три тисячi футiв. Вiн не плакав бiльше. У нього на все життя висохнули сльози
• Бен опам'ятався. Чтоти бачиш? — закричав вiн синовi. — Аеродроми видання Каïра.
• Останнi зусилля. Лiтак не хоче йти вниз. Хлопчик, пiдкоряючись командi батька, виключає мотор. Остер знижується. Нова небезпека: з аеродрому стартує великий лiтак. Деви тягне ручку на себе
• Не можна! — зупинив його Бен.- Гни ïï вниз!
• Вiтер'! — у жаху закричав хлопчик. До посадки залишалася хвилина. Бен зйал, що наближається останнiй дюйм , i все в руках дитини
• Шiсть дюймiв! — кричав вiн Деви; мова його немов розпухнув вiд напруги й болю, а з очей текли гарячi сльози
• На останньому дюймi вiн все-таки втратив самовладання, ïм заволодiв страх… i вiн не мiг бiльше не говорити, не кричати, не плакати…

Але от хвiст i колеса Остера торкнулися землi. Це був останнiй дюйм. Лiтак завмер, i настала тиша. Бен вижив, хоча й втратив лiву руку. Але в госпiталi вiн думав не про себе. Усе вирiшувала зустрiч iз Деви. Батько знав, що ïм обом потрiбно час. А йому, Бену, тепер знадобиться все життя, все життя, що подарував йому хлопчик… Вiн вуж добереться до самого серця хлопчиська!.. Останнiй дюйм, що роздiляє всiх i вся, нелегко перебороти. Але адже вiн, Бен, був майстром своєï справи, зовсiм непоганим льотчиком