П'єса Морiса Метерлинка Там, усерединi

Старий сад, у саду верби. У глибинi будинок, три вiкна нижнього поверху освiтленi. Батько сидить у камелька. Мати облокотилась на стiл i дивиться в порожнечу. Двi молодi дiвчини в бiлому вишивають. Схилившись голiвкою на лiву руку матерi, дрiмає дитина. У сад обережно входять Старий i Незнайомець
Вони дивляться, чи всi домашнi на мiсцi, i переговорюються, вирiшуючи, як краще повiдомити ïм про смертi третьоï сестри. Старий уважає, що потрiбно пiти вдвох: нещастя, про яке повiдомляє не одна людина, не так важко. Вiн пiдшукує слова, щоб розповiсти про те, що трапилося,: Коли ïï знайшли, вона плила по рiцi, i руки ïï були складенi… Незнайомець поправляє його — руки дiвчини були витягнутi уздовж тiла. Саме Незнайомець помiтив i витягся утопленицю. Старий згадує, як зустрiв дiвчину, що потонула, ранком у церкви, — вона посмiхнулася так, як посмiхаються тi, якi не хочуть говорити, якi бояться, щоб ïх не розгадали…. У каждою людини є чимало приводiв, щоб не жити, мiркує Старий. У душу не заглянеш, як у кiмнату. Незнайомець i Старий спостерiгають за мирним, звичайним життям сiм'ï. Сiм'ï, який здається, що вона в безпецi: на вiкнах ґрат, дверi замкненi на засув. Незнайомець поривається пiти розповiсти про те, що трапилося,, боячись, що хто-небудь повiдомить жахливу новину, не пiдготувавши рiдних. Входить онученяти Старого, Марiя. Вона повiдомляє, що селяни йдуть i несуть на носилках з галузей утопленицю. Старий велить Марiï глянути у вiкно:
Ти хоч небагато зрозумiєш, що таке життя… Усерединi будинку сестри пiдходять до вiкнам i вдивляються в темряву. Потiм цiлують матiр. Старша гладить дитини, а вiн не прокидається. Дiвчини пiдходять до батьковi. Цi простi, скупi рухи заворожують, що спостерiгають iз саду Старого, його онученятi й Незнайомця. Тепер уже Марiя просить дiда не повiдомляти поки рiдним померлоï дiвчини про нещастя. Старий готовий погодитися з нею й не говорити ïм нiчого до ранку, але пiзно — юрба з тiлом уже пiдiйшла до будинку. З'являється iнша внучка Старого — Марта. Зрозумiвши, що дiд ще нiчого не сказав, вона готова сама пiти в будинок з дурною звiсткою. Старий велить ïй залишитися й не дивитися у вiкно, щоб не побачити, яким стає людська особа, коли перед очами проходить смерть.
Стають чутнi молитви. Частина юрби входить у сад. Лунають приглушенi кроки й тихий говiр. Старий iде в будинок. Березня й Марiя сидять на ослонi спиною до вiкон. Незнайомець дивиться у вiкно й коментує що вiдбувається. От усi прислухаються — напевно, це Старий постукав у дверi. Батько йде вiдкривати. Усi встають, тiльки дитина, схиливши голiвку набiк, спить у крiслi. Старий бариться. Але нарештi страшнi слова вимовленi. Мати, батько й обидвi дiвчини кидаються до дверей, але батьковi не вiдразу вдається вiдкрити ïï. Старий намагається удержати матiр. Юрба в саду розсiюється. Тiльки Незнайомець продовжує стояти пiд вiкном. Нарештi дверi будинку розорюються навстiж, усi виходять одночасно. При свiтлi зiрок i мiсяця видно, як на носилках несуть утопленицю. А посерединi порожньоï кiмнати, у крiслi, дитина як i ранiше спить солодким сном. Мовчання. Дитина не прокинулася! — говорить Незнайомець i йде
В. С. Кулагина-Ярцева