Короткий виклад змiсту трагедiï Аксель i Вальборг

Дiя п'єси вiд початку й до кiнця вiдбувається в урочистiй
обстановцi Тронхеймского собору в Нидаросе, середньовiчнiй столицi
Норвегiï. По сторонах сцени — похороннi нiшi, у центрi
— гробниця Харальда, дiда правлячого короля Хакона Широкоплечого.
Ближче всього до глядачiв на передньому планi — масивнi храмовi
колони, на однiй з них виведенi вензели А i В — Аксель i Вальборг,
iмена героïв п'єси, любов яких приречена — вони зведенi
брат i сестра, i ïхньоï матерi похованi вiдразу всоборе.
Втiм, нареченим i нареченою Акселя й Вальборг дражнили ще в раннiм
дитинствi, коли ж пiзнiше ïхня дружба стала переростати в любов,
Акселя поспiшили видалити за кордон у германськi землi, де вiн разом з
баварським герцогом Генрiхом Львом успiшно воював з вендами й з
безвусого юнака перетворився в хороброго й самовпевненого воïна
Аксель — iдеальний герой, i вiн, звичайно, не забув Вальборг,
Привикнув до перемог, вiн не вiдступився вiд коханоï й домiгся вiд
римського тата Адрiана дозволу на шлюб — папська булла
розриває його з Вальборг кревне спорiднення
Повний райдужних очiкувань, Аксель вертається на батькiвщину.
З'явившись до Вальборг в обличии старого, вiн перевiряє
ïï почуття й, переконавшись у ïï вiрностi (Вальборг
щоранку вiшає на колону з вензелями свiжi вiнки), жадає вiд
короля Хакона вiддати возлюбленную йому в дружин. Але король теж
претендує на руку красунi Вальборг i вважає ïï
своєï по праву, вiн — ïï захисник i опiкун.
Вимога Акселя вiн уважає протиприродним, довiдавшись же про
отриманий дозвiл, збирається вирiшити справа силою, але
дозволяє вмовити себе своєму духiвниковi — пiдступному
домiнiканському ченцевi Кнуду, — той обiцяє не допустити
шлюбу Акселя з Вальборг за допомогою церковного крутiйства
Справдi, Кнуд досить переконливо доводить єпископовi Эрланду, що
папський дозвiл, даний Акселю, не має сили:
наречений i наречена — брат i сестра не тiльки по кровi, але ще й
по хрещенню: Акселя охрестили тiльки в п'ятирiчному вiцi разом з
народженоï тодi ж Вальборг, а на розрив цього зв'язку тато дозволу
не давав. Єпископ з жалем змушений визнати справедливiсть доводiв
Кнуда — вони документально пiдтвердженi записами в церковнiй
книзi. З важким серцем вiн приступає до iншому, нiж вiнчання,
обряду — церемонiï розлучення нареченого й нареченi: Аксель i
Вальборг беруться за протилежнi кiнцi полотна, i воно разрубается мiж
ними ударом меча, що наносить чернець Кнуд.
Аксель i Вальборг у розпачi: вторинне звертання до тата неможливо
— тато Адрiан умер, а новий глава церкви по полiтичних мiркуваннях
бiльше благоволить до короля. Доля, таким чином, знову обертається
проти закоханих. Попрощавшись у соборi наодинцi, вони як добрi християни
упокорюються зi своєю долею, пообiцявши один одному
возз'єднатися разом на небесах
Але такий кiнець справи неугодний виконаному симпатiï до молодих
єпископовi Эрланду. Замолоду вiн пережив подiбну трагедiю —
його розлучили з улюбленоï, котру проти волi видали за iнший.
Почуття Эрланда роздiляє й друг Акселя Вiльгельм — похмурого
виду молодий воïн, що прибув з Акселем через границю. По власному
визнанню Вiльгельма, вiн — помiсь вiвцi й вовка: син
колишньоï улюбленоï Эрланда Элеанори i якогось Рудольфа.
Вiльгельм обiцяв своєï покiйноï матерi передати
ïï серцевому Друговi останнє прости i тому виявився в
компанiï з Акселем аж нiяк не випадково. Виконанi благих намiрiв,
єпископ Эрланд i Вiльгельм мстять безособовоï й байдужоï
до страждань людей долi. Вони прибiгають до так званому благочестивого
обману. Єпископ видає Вiльгельмовi золотий шолом, плащ i
залiзний спис похованого в Тронхеймском соборi Святого Олафа, примара
якого, вiдповiдно до повiр'ïв, час вiд часу з'являється вночi
в храмi, З'явившись у собор опiвночi в одяганнi мертвого короля,
Вiльгельм наказує зiгнутоï перед ним у благоговiннi охоронi
вийти iз церкви, а усомнившегося в чудi й обман, що запiдозрив, ченця
Кнуда простромлює мечем за невiр'я (перед смертю в каяттi чернець
i справдi зiзнається, що не вiрить не тiльки в чудеса, але навiть
у безсмертя душi). Вальборг, що повиннi повiнчати ранком з королем
Хаконом, виявляється в такий спосiб на волi, i Аксель може
вiдвезти ïï на приготовленiй до втечi турi
Але Аксель знову кидає виклик уготованной йому долi. Вiн не може
покинути короля Хакона. Саме в цей ранок у Нидарос вступає зi
своєю чималою дружиною претендент на престол Эрлинг. Далекий родич
короля, Аксель пов'язаний з ним узами вiрностi й честi, васал повинен
захищати свого пана
Король Хакон уражений шляхетнiстю вчинку Акселя, У ганчiрцi, який той
перев'язує його рану, Хакон довiдається вiдрубаний при
обрядi розлучення нареченого й нареченi шматок полотна. Але чи не хоче
Акседь, вiдплачуючи Хакону добром за його зло, тим самим його принизити?
Аксель разуверяет короля — той хотiв взяти собi Вальборг по
серцевому потязi, Аксель знає, як велика сила любовi, i не мстить
королевi, його намiри чистi — захищаючи короля, вiн виконує
свiй борг i сподiвається, що той вiдплатить йому добром за добро
У цей момент у собор уриваються воïни Эрлинга. Пiд прийменником, що
бойовий шолом пораненого занадто для нього важкий, Аксель водружає
його на свою голову. Вiн i король обороняються вiд нападаючих, поки до
них не настигає пiдмога — биркебейнери (воïни-личакарi,
свого роду народне ополчення). Але вже пiзно. Смертельно поранений
Аксель (його таки прийняли за короля) умирає з iм'ям коханоï
на вустах. Викликана для останнього прощання Вальборг знаходить Акселя
вже мертвим, вона просить його друга-германця проспiвати ïй народну
баладу, доспiвати яку ïй самоï жодного разу ще не вдавалося
через ïï сльози, що душили. Вiльгельм виконує баладу пiд
власний акомпанемент на арфi:
Лицар Ore приïжджає на острiв свататися до своєï
милого Эльсе, але рiвно через мiсяць хвороба зводить його в могилу.
Эльсе горює й плаче по нареченому, i сила ïï горя
настiльки велика, що вона пiднiмає лежачого в трунi мерця.
Зваливши труну на плечi, вiн стукається у дверi будинку Эльсе, але
вона не впускає його, вимагаючи, щоб колись вiн вимовив iм'я
Добродiï. Ore не виконує ïï вимоги, але
обiцяє Эльсе, що вона буде пам'ятати його й у радостi й у сумi.
Кричить пiвень — Ore пора в могилу. Ore зникає, а Эльсе
горює й оплакує його, поки рiвно через мiсяць хвороба не
зводить у могилу й неï теж.
Доспiвавши пiсню до кiнця, Вiльгельм зауважує, що притулена до
тiла Акселя Вальборг мертва. Вхiдний у храм зброєносець Вiльгельма
повiдомляє: тiльки що загинув у боï король Хакон. Зла доля,
таким чином, не мине в трагедiï нiкого
Король Хакон Широкоплечий, реальне iсторична особа, дiйсно загинув у
битвi з Эрлингом в 1162 г.
Б. А. Ерхов