Герой англiйських народних балад
Робiн Гуд персонаж одночасно й лiтературний, i мiфологiчний. Багатоанглiйських дослiдникiв протягом останнiх двох столiть намагаються
встановити його можливого iсторичного прототипу, але поки ïхнi
спроби не увiнчалися успiхом. Проте з початку XV столiття Робiн Гуд не
раз згадується як iсторична особа. Його iм'я називає
шотландська хронiка Эндрью Уинтоуна (ок. 1420). У серединi XV в. Вальтер
Боуэр, роблячи доповнення до хронiки канонiка Фордуна, пiд датою 1266 р.
заносить звiстку, що мiж людьми, позбавленими власностi, був знаменитий
розбiйник Робiн Гуд, якого народ любить виставляти героєм
своïх iгор i театральних подань i iсторiя якого, що оспiвує
мандрiвними спiваками, займає англiйцiв бiльше iнших iсторiй.
Нарештi, латинська Iсторiя Великобританiï (1521) Джона Мэйра
вiдносить життя Р.Г. вчасно царювання короля Ричарда Левине Серце (1157-
1199) i затверджує, що Робiн Гуд стояв на чолi сотнi вiльних
стрiльцiв, подолати з якими були неспроможнi урядовi загони. Р.Г, за
словами Мэйра, грабував тiльки богатих, щадив i нагороджував бiднякiв,
не робив нiякого зла жiнкам; дiяння й пригоди цiєï людини вся
Британiя оспiвує у своïх пiснях.
Що стосується лiтературного прототипу Р.Г, те ïм, очевидно,
є Гервард — герой середньовiчноï латинськоï
хронiки XII столiття Дiяння Герварда (Gesta Gervardi). Пригоди й сам
образ Герварда сильно нагадують пiзнiший цикл про Робiн Гуд Гервард
стояв на чолi загону вiльних стрiльцiв, ховався з ними в лiсi, вiв життя
iзгоя (outlaw). В 35 главах жести про Герварде розповiдається про
сварку його з абатом, злим радником короля, про примирення з королем,
про смертi вiд руки жiнки й т.п.
Подiбнi з образом Р.Г. мотиви проглядаються в хронiку Iсторiя Фолька,
заколотника часiв короля Джона (1199-1216), у створеному в серединi XIV
в. невiдомим поетом Оповiданнi про Гамелине (король iзгоïв) —
пiзнiше цей сюжет, перероблений Т.Доджем (1590) в оповiдання про любов,
послужив джерелом для комедiï В Шекспiра Як вам це
сподобається (1600). В XV в. одночасно з баладами про Р.Г. виник
образ шотландського Р.Г. Вiльяма Уоллеса (поема менестреля Гарри Слiпого
Уоллес).
Перше згадування iменi Робiн Гуд у лiтературi ставиться до середини XIV
в. В алегоричнiй поемi Вiльяма Лэнгленда Бачення про Петра Орачi (1362)
про Р.Г. говорить Лiнощi, що похваляються тим, що хоча вона й не дуже
тверда в церковних молитвах, але зате знає пiснi про Р.Г. i
Рандольфе, графi Честерском.
До середини XV в. ставляться першi лiтературнi записи усних пiсень i
балад про Р.Г. Вони включають п'ять основних сюжетiв: Гiсть Робiн Гуд,
Робiн Гуд i чернець, Робiн Гуд. i Гай Гисборн, Р.Г. i шериф, Смерть Р.Г.
У них Робiн Гуд виручає бiдного лицаря Чи Ричарда, бореться iз
шерифом i Гаєм Гисборном, проявляє чудеса хоробростi,
спритностi, хитростi, чудово стрiляє з лука, захищає
бiднякiв i жiнок. Р.Г, по переказi, умер вiд необережного кровопускання,
що зробила йому його кузина, приоресса в Кирклисе. Дослiдники вважають,
що всi цi сюжети мають не збережене загальне першоджерело, датируемий
приблизно 1400 р. Сюжет Р.Г. i король, видимо, був записаний пiзнiше
— у ньому Р.Г. iде на службу до Ричарда I, але через якийсь час
знову вертається в рiдний Шервудский лiс. Сучасний цикл про Р.Г.
нараховує близько 40 балад
У другiй половинi XVI — початку XVII в. Робiн Гуд зберiгає
широку популярнiсть як баладний герой. Його iм'я раз у раз
згадується хронiстами, поетами, драматургами (Шекспiр, Ф.Сиднi,
Бен Джонсон, Драйтон, Уор-нер, Кэмден, Зграй i iн.). Р.Г. стає
свого роду героєм золотого столiття староï доброï
Англiï: Вони живуть, як за старих часiв Робiн Гуд англiйський, i
час проводять вони безтурботно, як бувало в золотому столiттi (Шекспiр.
Як вам це сподобається). Один з попередникiв Шекспiра, Роберт
Грiн, створив Комедiю про веселого стрiльця Джорджевi Грiновi й про
Робiна Гуде. М.Горький, що прочитав у дитинствi цю п'єсу,
запам'ятав епiзод, у якому Р.Г. вiдмовляється прийняти
запропоноване йому королем звання дворянина. По спогадах Горького, цей
епiзод багато рокiв служив йому чимсь начебто цiпка мандрiвниковi, а
може бути, i щитом, що захищав його вiд спокус i вiд скверненьких
повчань мiщан. Вiдношення людей того часу до образа Р.Г. багато в чому
вiдрiзнялося вiд iнтерпретацiй XIX-XX вв. З одного боку, Р.Г. — це
герой карнавального типу, улюблений персонаж рiзних iгор, свят i
розважальних поданнi. За ним i за його легендарним житлом —
Шервудским лiсом — закрiплюється епiтет merry (веселий,
веселун, гуляка). В XV-XVI вв. у першу недiлю травня всюди в Англiï
святкувався День Робiн Гуда. Є навiть свiдчення, що король Генрiх
VIII один раз на прогулянцi (1516 р.) зустрiв юрбу одягнених у зелене
вбрання стрiльцiв з лука на чолi з Р.Г. Iм'я Р.Г. мiцно входить у
народнi прислiв'я й приказки (Те overshoot Robin Hood, As crook'd as
Robin Hood's bow i т.д.).
В 1765 р. збирач фольклору Томас Перси вперше публiкує збiрникбалад Пам'ятники стародавньоï англiйськоï поезiï
(Reliques of Ancient English Poetry), за яким пiшов теперiшнiй баладний
бум в англiйськiй i свiтовiй лiтературi. У цiй книзi був опублiкований i
цикл балад про Р.Г. Але дiйсно всесвiтню популярнiсть образ Р.Г. одержав
пiсля роману Вальтера Скотта Легенда про доблесного лицаря Айвенго .
Образ Р.Г. у цьому романi знаходить романтичне фарбування — це
герой, для якого головним є вiдстоювання справедливостi й волi
краïни вiд норманнских загарбникiв. Стаючи легендарним нацiональним
героєм, Р.Г. зберiгає своï головнi позитивнi риси
— добросердя, вiрнiсть дружбi, готовнiсть прийти рятуйте!
скривдженому
У деяких романах В. Скотта головний герой має велику подiбнiсть iз
Р.Г. — наприклад, шотландський Робiн Гуд. Роб Рiй (Роб Рiй, 1817).
У творчостi Скотта Р.Г. виступає i як персонаж народних свят
(Абат, 1820; Кенильворт, 1821), про нього згадують у важку хвилину
простi люди (Эдинбургская темниця, 1818), гнанi (Квентин Дорвард), з
героями робингудовских балад рiвняються вiдважнi хлопцi (Вудсток, 1826;
Два гуртовщика, 1827). У романi Талiсман (1825, час дiï — XII
столiття, Палестина, хрестовий похiд Ричарда) говориться про те, що про
Р.Г. чули навiть Впалестине.
Образ Робiн Гуда зненацька одержує й соцiальне значення,
змiшуючись iз образом Нэда Луд-да — вождя луддитiв (рух проти
машин в Англiï). Наприклад, на мiтингу рабочих-вязальщиков у
Ноттингеме (1811) було оголошено якесь послання, вiдправлене з контори
Нэда Лудда в Шервудском лiсу. У Росiï iнтерес до Р.Г. рiзко зрiс
пiсля революцiï 1917 р. В 1919 р. з iнiцiативи Горького виходить
збiрник Балади про Робiн Гуде з перекладами Н.Гумилева, Вс.Рождест-
венского, Г.Iванова, М.Цветаевой i С.Маршака
По ступенi свiтовоï популярностi образ Робiн Гуд займає мiсце
в рядi таких героïв-легенд, як Дон Жуан i Фауст , але ближче всього
йому iнший легендарний вiльний стрiлець — Вiльгельм Телпь
Ф.Шиллера. Робингудов-ские мотиви проглядаються й у пушкiнського
Дубровского. Останнiм часом Р.Г. виступає в основному як герой
дитячоï лiтератури, наприклад у повiстi М.Гершензона Робiн Гуд.
Герой роману Э.Хемингуэя По ккому дзвонить дзвiн
Роберт Джордан це узагальнений образ лiрико-бiографiчноï прози
Хемингуэя, пiдсумок розвитку образiв Ника Адамса (У наш час, 1925),
Джейка Барнса (Фиеста /И сходить сонце/ 1926) i Фредерика Генрi (Прощай,
зброя!, 1929). По походженню й складу думок всi чотири героï
близькi авторовi аж до збiгу окремих життєвих подiй, всi вони
втiлюють тип wounded hero (поранений герой).
Джерела образа Роберт Джордан шукали в реальних особистостях американця
Роберта Мерримена, радянського добровольця Хаджi Мамсурова, iспанця Хосе
на прiзвисько Фантастик i багатьох iнших. Образ Роберт Джордан це
лiтературний пам'ятник борцям проти фашизму в Iспанiï, що
з'єднала в собi образи героя-одинака й людини-маси. У Р.Д.
Хемингуэй виразив своï полiтичнi й моральнi iдеали, переконання про
мiсце чесноï людини в антифашистськiй боротьбi, про його
громадянський обов'язок. Робота, що Р.Д. робить, наповнена для нього
загальнолюдським змiстом, а не прагненням до особистого порятунку, як це
було в його попередника Джейка Барнса. У Р.Д. немає простого i
ясного погляду на життя, але вiн досяг того, про що мрiяв Джейк Барнс,
— навчився розмiряти особисту долю й подiï у свiтi. Це
приводить Р.Д. до вiдмови вiд пацифiзму й до усвiдомлення необхiдностi
зi зброєю в руках захищати те, що, на його думку, має
потребу в захистi. Роберт Джордан приймає принципи революцiйного
боргу й дисциплiни, уважаючи ïх дiючими й необхiдними на час вiйни.
В американському лiтературознавствi були навiть такi трактування образа
Р.Д., як червоний Христос (С.Анфред).
Р. Д. також успадковує у своïх попередникiв Джейка Барнса й
Фредерика Генрi риси лiтературного типу Ромео : його любов взаємна
й трагична. У Р. Д. вона досягає висот злиття фiзичноï й
духовноï сторiн, будучи свiтлим почуттям, що наповнює життя,
але не здатним заповнити увесь свiт героя, як у Фредерика ??енри. Любов
обривається на трагiчнiй нотi порятунку життя улюбленою цiною
власноï, зливаючись iз виконанням морального боргу стосовно людей,
що роздiляють iз Р. Д. трагiчнi обставини.
Хемингуэй свiдомо поïхав на iспанську вiйну як кореспондент
декiлькох американських газет, що об'єдналися. Роберт Джордан
американський викладач, був залучений у подiï вiйни, перебуваючи в
Iспанiï на стажуваннi. Книга про Р.Д.- глибоко особисту для автора.
Батько Р.Д., як i батько Хемингуэя, покiнчило життя самогубством. Дiд
Р.Д., як i дiд Хемингуэя, боровся на сторонi Пiвночi в громадянськiй
вiйнi. Автор шукає в Р.Д. не виняткову особистiсть, а джерела
зв'язку, що поєднує його як з iспанським демократичним
рухом, так i з демократичними традицiями своєï краïни.
Р.Д. почуває себе учасником Хрестового походу проти фашизму, як в
Iспанiï, так i Вамерике. Роман про Р.Д. був сприйнятий iспанськими
комунiстами як груба карикатура на описуванi подiï. I це не
випадково: Роберт Джордан герой, утративший iлюзiï, якому веденi
почуття боргу й сумнiву. Хемингуэй описує розвiнчання
iдеалiзованих понять про рух Опору. Залишається внутрiшнє
усвiдомлення необхiдностi виконувати особистий борг у контекстi
реального моменту життя. Основа цього почуття — збереження
самоповаги, що диктує необхiднiсть самопожертви
На вiдмiну вiд Джейка Барнса й Фредерика Генрi в Роберт Джордан. є
тiльки зараз — як у любовi, так i у виконаннi обов'язку. У тiм i в
iншому вiн досягає моральних висот, переживає свою зоряну
годину, завершуючи цикл розвитку героя лiрико-бiографiчноï прози
Хемингуэя. В екранiзацiï роману (США, 1943) роль Р.Д. виконав
Г.Купер
