Лихолiття вiйни та доля людини (за твором Доля людини)

Оповiдання Михайла Шолохова Доля людини присвячене темi Вiтчизняноï
вiйни, зокрема долi людини, яка пережила це лихолiття. Композицiя твору
виконує певну настанову: автор робить короткий вступ, розповiдаючи
про те, як вiн зустрiвся зi своïм героєм, як вони
розговорилися, i завершує описом своïх вражень вiд почутого.
Таким чином, кожний читач нiби особисто слухає оповiдача Андрiя
Соколова. Уже з перших рядкiв стає зрозумiло, яка тяжка доля
цiєï людини, бо письменник зауважує: Бачили ви коли-
небудь очi, нiби притрушенi попелом, наповненi такою невимовною тугою,
що в них важко дивитися?
Головний герой, на перший погляд, звичайна людина з простою долею, яку
мали мiльйони людей, воював у лавах Червоноï армiï пiд час
Громадянськоï вiйни, працював на багатiïв, щоб допомогти
сiм'ï не померти з голоду, але смерть усе ж таки забрала всю його
рiдню. Далi працював у артiлi, на заводi, вивчився на слюсаря, згодом
захопився машинами, став водiєм. I родинне життя, як у багатьох
iнших, одружився з гарною дiвчиною Iриною (сиротою), народилися дiтки.
Трiйко дiтей було в Андрiя: Настуня, Олеч-ка й син Анатолiй. Сином
особливо пишався, бо той був наполегливим у навчаннi й здiбним до
математики. Та недаремно кажуть, що щасливi всi однаковi, а горе в
кожного своє. Воно прийшло в дiм Андрiя з оголошенням вiйни.
Пiд час вiйни Соколову довелося зазнати горя по нiздрi й вище, пережити
неймовiрнi випробування на межi життя й смертi. Пiд час бою його тяжко
поранило, вiн потрапляє в полон, кiлька разiв намагається
втекти, тяжко працює в каменоломнi, втiкає, прихопивши iз
собою нiмецького iнженера. Зблиснула надiя на краще, та так само раптово
й згасла, бо прийшли двi страшнi звiстки: вiд вибуху бомби загинула
дружина з дiвчатками, а в останнiй день вiйни загинув син. Соколов
вистояв серед цих жахливих випробувань, якi йому послала доля. Вiн мав
життєву мудрiсть i мужнiсть, що спиралися на людську гiднiсть, яку
неможливо нi знищити, нi приборкати. Навiть тодi, коли вiн за мить був
вiд смертi, усе одно лишався гiдним високого звання людини, не
поступився своєю совiстю. Це низнав навiть нiмецький офiцер
Мюллер: Ось що, Соколов, ти справжнiй росiйський солдат. Ти хоробрий
солдат. Я теж солдат i поважаю гiдних супротивникiв. Стрiляти в тебе я
не буду. Це була перемога життєвих принципiв, бо вiйна обпалила
його долю, та не змогла спалити душу. Для ворогiв Андрiй був страшним i
незламним, та зовсiм iншим постає вiн поруч маленького сироти
Ванi, якого зустрiв пiсля вiйни. Соколова вразила доля хлопчика, бо вiн
сам так багато мав болю в серцi. Андрiй вирiшив прихистити цю дитину,
яка навiть рiдного тата не пам'ятає, окрiм його шкiряного пальто.
Вiн стає рiдним батьком для Ванi турботливим, люблячим, яким уже
не мiг бути для своïх дiтей.
Звичайна людина це, мабуть, занадто спрощено сказано про героя твору,
точнiше було б зазначити повноцiнна людина, для якоï життя це
внутрiшня гармонiя, що заснована на правдивих, чистих i свiтлих
життєвих принципах. Соколов нiколи не принизився до
пристосуванства, це суперечило його натурi, однак як самодостатня
особистiсть вiн мав чуле й добре серце, i це не додавало полегкостi, бо
вiн пройшов усi жахи вiйни. Але й пiсляйiережитого не почуєш вiд
нього нарiкань, тiльки …серце вже не в грудях, а в горлянцi
б'ється, i важко стає дихати.
Михайло Шолохов порушив проблему тисяч людей малих i дорослих, якi стали
сиротами пiсля вiйни, втративши своïх близьких i рiдних. Головна
думка твору формується впродовж знайомства з головним героєм
люди мають допомагати один одному н будь-якiй бiдi, що буває на
життєвому шляху, саме в цьому справжнiй сенс життя.