Мажор i мiнор у повiстi Миколи Хвильового "Iван Iванович"
Сатирична повiсть "Iван Iванович" з'явилася вперше в журналi "Лiтературний ярмарок" у 1929 роцi. Епiграфом до твору послужили слова Миколи Гоголя, де йдеться про прагнення митцiв "викопувати" для своïх творiв персонажiв iз глухих, нiчим не примiтних мiсць, зображувати бiднiсть i недосконалiсть життя. I ось Микола Хвильовий знайшов ту "глуш" i той "закуток", якi, на його думку, можуть стати предметом зображення у повiстi.Головний герой твору був виграний за "вольтер'янство" з третього курсу юридичного факультету, тож вiн мав майже вишу освiту. Жив вiн у нагiрнiй частинi "вiд голови до п'ят революцiйного" мiста на вулицi Томаса Мора. Закутком цей район назвати важко: скрiзь асфальт, клумби, по дорозi пролiтають автомобiлi. Скрiзь панує порядок у "новiй революцiйнiй iнтерпретацiï". Сiм'я Iвана Iвановича творить "новий комунiстичний побут", як говорить голова родини. Але у цьому "новому" побутi залишається це досить багато старого i далекого вiд iдеалiв комунiзму. Бо коли дружина Iвана Iвановича - товаришка Галакта (Марфа Галактiонiвна) читає Ленiна i Маркса, ïï рука тягнеться за Мопассаном. У родинi є син Май i донька Фiалка.
Окрiм того, є гувернантка - мадемуазель Люсi й куховарка Явдоха.
Iван Iванович має партiйну кличку Жан. Вiн заробляє на життя у трестi, але на 250 карбованцiв прожити важко, тож доводиться йому писати до мiсцевоï преси. Ця людина має надуте черево, ходить у дорогих костюмах, має репутацiю гарного робiтника i зразкового партiйця, вiн прагне "бути зразком для iнших i особливо для несвiдомоï партiйноï маси". Для цього товариш Жан регулярно сплачує членськi з внески, що становить 2 % вiд його заробiтку, у рiзнi органiзацiï: вiн i член "Друга дiтей", i член "Повiтрофлоту" та "Доброхïму", а також член клубу полiткаторжан i профспiлки i т. д. i т. п. Навряд чи знайдеться хтось, хто в цьому сенсi мiг би позмагатися з Iваном Iвановичем, тут дiйсно вiн "не має собi-рiвних". Герой часто розпалюється у дискусiях з приводу побудови соцiалiзму, бо вiн сам не радий, що має "такий палкий характер i таку бiльшовицько-витриману натуру".
Iван Iванович - це той, хто не може "спокiйно реагувати на партiйне виродження", але не помiчає того, що це "виродження" торкнулося i його сiм'ï.
До Марфи Галактiонiвни час вiд часу навiдується друг дому Методiй Кирилович i вони разом розв'язують "головне питання". Хоча Iван Iванович має чотири кiмнати, його кухарка спить у коридорi, при цьому господар любить похвалитися своïм "почуттям пролетарськоï норми". Товариш Жан користується меблями, конфiскованими у якогось помiщика, а отже, сам стає схожим на нього. Герой надiлений "рiшучим темпераментом", вiн не любить "сентиментальничати", дуже "скромний" i "чесний", але все це лише на свою користь. Дiти в родинi виховується француженкою-гувернанткою, як це бувало при царизмi, тому розмовляють лише по-французьки, не знаючи рiдноï мови.
А замiсть казок, якi виховують iдеалiстiв, дiти слухають "соцвихiвнi оповiдання". Цiкавим штрихом до портрету Жана i Галакти є ïхнє "передягання" перед походом до ячейки. У цей день вони одягалися в старе вбрання, тодi як мали достатньо дорогих речей. Нiжно-бiлi пальцi Iвана Iвановича, така ж бiлоснiжна хустинка видавали, що вiн далекий вiд пролетарiату. Промови на дискусiях не вирiзнялися особливим iнтелектуальним рiвнем, а кожна нова думка, кожне заперечення (наприклад, доповiдь товариша Лайнера) сприймалися в штики.
Кар'єра Iвана Iвановича закiнчилася трагiчно. Вiн був "вичищений" не лише з бюро, йому запропонували "вийти з партiï". Винахiдник електричноï мухобiйки Iван Iванович так i не змiг зрозумiти своєï провини. Мажор його життя змiнився мiнором не лише тому, що ставлення господаря до куховарки Явдохи було не товариське, а барське, а й тому, що в кожному словi Iвана Iвановича вiдчувалася фальш, пристосуванство, невпевненiсть. Тому фiнал повiстi М. Хвильового є цiлком логiчним.
