Образ Русалочки в однойменнiй казцi Х.-К. Андерсена

У мiфах, переказах, легендах вiдносини русалок з людьми складаються по
однiй схемi: русалка, мстячи людинi за свою загибель, прагне повернути
те право, що є в людини — право на безсмертну душу. Тому
завдання мiфологiчноï русалки — змусити людину полюбити себе,
вступити з нею в любовнi вiдносини, адже тiльки таким способом вона може
повернути собi безсмертну душу. Любов людини до русалки як би
компенсує те зло, що людина ïй колись нанiс. Право на помсту,
право на загибель людини русалка одержала споконвiчно. Вона ворожа
людинi, що забуває, що цю ворожнечу вiн створив сам.
Подання в людей про русалок у казцi Андерсена iснують. У маленькiй бухтi
вона (русалочка ) побачила целую юрбу голеньких дiтлахiв, якi плескалися
у водi; вона хотiла пограти з ними, але вони злякалися й утекли, а
замiсть них з'явився якийсь чорний звiрок, i так страшно прийнявся на
неï дзявкати, що русалочка перелякалася й спливла назад у море.
Дiти не випадково злякалися русалки — очевидно вони знають, що за
iстоту з'явилося перед ними й чому його треба боятися. Мир людей у казцi
Андерсена ми бачимо очами iнший свiту, очами русалки. Русалку
залучає цей мир, але вiн ïй не зрозумiлий i страшний; люди
теж бояться русалку, як i в мiфологiï, де iснують навiть обережи
вiд ïï й усiлякi засоби порятунку.
Як люди не забувають про можливу появу русалок, постiйно остерiгаючись
ïх, так i русалочка Андерсена думає про людей, але не
боячись, а захоплюючись ïхнiм миром. I от принцеса згадувала цi
дивовижнi лiси, зеленi пагорби й чарiвних дiтей, якi вмiють плавати,
хоча в них i немає риб'ячого хвоста.
Подивимося на сцену аварiï корабля, де русалка нагадує
сирену, тому що вона сидить на скелi й спiває. Ïй ця стихiя
не страшна, але людьми вона сама сприймається як знак смертi, а
може i як причина ïï. Адже сирена в грецькiй мiфологiï
— демонiчна iстота, породжена рiкою Ахеллоем i однiєï з
муз, це напiвптаха — напiвжiнки, що успадкували вiд батька дику
стихiйнiсть, а вiд матерi божественний голос. Вони живуть на скелях
острова, засiяних костями з висохлою шкiрою ïхнiх жертв, яких
заманюють спiвом. Тому вiдгомони мiфологiï в казках Андерсена
є. Вона сiла на саму бiльшу скелю, вiтер розвiвав ïï
довгi волосся, а моряки злякано обходили гору подалi… На кораблях
забирали вiтрила, люди металися в страху й жаху, а вона спокiйно плила
на крижанiй горi й дивилася, як вогненнi зиґзаґи блискавок,
прорiзавши небо, падла в море. Противопоставленность русалок, сирен i
людину вiдчувається, ми бачимо перелякане вiдношення людей
стосовно сирен, що несуть, на ïхню думку, смерть на море. Сирени
— вiсники смертi. Русалочки бачили, що корабель приречений на
загибель, вони пiдпливали до нього й нiжних голосiв спiвали про чудеса
пiдводного царства й умовляли морякiв не боятися опуститися на дно.
Андерсен , залишаючи цю iдею, все-таки переглядає ïï. Це
людина так сприймає мiфологiчний мир, це людина думає, що
сирени — причина його загибелi, але насправдi всi не так. Якщо ми
знову звернемося до мiфологiï, то побачимо, що основна мета
русалок, та й iнших мiфологiчних iстот, — погубити людини або хоча
б нашкодити йому. Русалки псують урожай, крадуть одяг, затаскують у воду
молодих дiвчин i затягають чоловiкiв. У казцi Андерсена русалки —
миролюбнi iстоти, якi не тiльки не заподiюють людям зла, але й рятують
ïх. До людського миру русалки випробовують повагу: бабуся
називає мир людей вищим свiтлом. Морська вiдьма допомагає
русалочке ввiйти в цей мир. Але, входячи в мир людини, андерсеновская
русалочка втрачає зовнiшнiсть русалки, вiдмовляється вiд
того, що неï робить русалкою. Вона фактично перестає бути
русалкою. Вийде так, що людиною, як вона мрiяла, русалочка не стане, а
назад русалкою стати не зможе. Iдея небезпеки, що приносять русалки, у
казцi залишається. Андерсен трактує цю iдею ще й
эстетически. Для людини хвiст русалочки, як пояснює ïй
вiдьма, виродливий. I щоб русалочку прийняли у свiтi земному, ïй
треба мати людський образ, людський вид, тобто бути людиною.
Мiфологiчну русалку можна зустрiти й у водi, i в полях, i в лiсах, i на
деревах i навiть побачити з вiкна свого будинку. Тому можна зробити
висновок, що мiфологiчна русалка, на вiдмiну вiд андерсеновской, може
мати людськi ноги (перебiгає поля, ховається в стогах сiна).

• У лукомор'я дуб зелений;
• Златая ланцюг на дубi тiм;
• И вдень i вночi кiт учений
• Все ходить по ланцюзi навкруги;
• Iде праворуч — пiсня заводить,
• Лiворуч — казку говорить.
• Там чудеса: там лiсовик бродить,
• Русалка на галузях сидить…

Простеживши за поводженням i мiсцезнаходженням мiфологiчноï й андерсеновской русалок, можна сказати, що вiдносини з людьми мiфологiчноï русалки в коренi вiдрiзняються вiд вiдносин з людьми русалочки Андерсена.
Забравши тему зла, заподiяного людиною русалцi в той час, коли вона ще
була звичайною жiнкою, Андерсен у казцi не протиставляє, а
зiставляє й з'єднує два мири — людських i
казковий, двох iстот — мiфологiчне й людське. I
з'єднує ïх не ворожнеча й помста, а любов.