ОБРАЗ МIЩАНИНА У СВIТОВIЙ ЛIТЕРАТУРI

Украïнськi корифеï театру на рубежi ХIХ-ХХ ст. охоче
зверталися до сюжетiв Мольєра. На основi п'єси Мiщанин-
шляхтич був створений сюжет Мартина Борулi Iвана Кар-пенка-Карого.
Обидва драматурги орiєнтувалися на конкретнi iсторичнi
реалiï. За часiв Мольєра панiвним класом було дворянство.
Хоча буржуазiя набирала сили, все ж вона була ще слабкою порiвняно з
дворянством, коли йшлося про загальний культурний рiвень, хорошi манери,
галантнiсть. Крiм того, ïй були властивi пиха, скнарiсть,
егоïзм, заздрiсть. Усi цi негативнi риси давали благодатний
матерiал для критики i висмiювання буржуазiï в сатиричнiй
комедiï. Мольєр виступає як проти становоï
нерiвностi, так i проти впертого намагання деяких буржуа перейти у вищий
клас завдяки хитрощам.
Епоха, у якiй жив i творив Карпенко-Карий , характеризувалася значним
розвитком капiталiзму i збагаченням буржуазiï, частина якоï
почала пнутися у дворянство. Особливо виразно виявлялося це серед деяких
соцiальних груп селянства. Карпенко-Карий смiється над бажанням
буржуазiï одержати дворянський титул.
Сюжетнi лiнiï комедiï схожi. Подiбно до того, як Журден
Мольєра, охоплений манiєю дворянства, розпоряджається
долею своєï дочки Люсiль, Боруля, персонаж п'єси Карпен-ка-
Карого, вiддає свою дочку Марисю за уявного шляхтича
Нацiєвського i вiдсилає свого сина Степана на службу в
земський суд. Дружини центральних персонажiв (панi Журден i Палажка) i
дiти (Люсiль, Марися) чинять опiр своïм чоловiкам i батькам. Значну
роль в обох п'єсах вiдiграють образи слуг (Ков'єль,
Омелько), якi допомагають молодим героям в ïхнiй боротьбi за
особисте щастя. Нарештi, головнi героï обох комедiй зазнають
поразки.
Аналiзуючи характери дiйових осiб, бачимо, що деякi з них можна
поєднати в пари: пан Журден Боруля, панi Журден Палажка,
Ков'єль Омелько.
Дружини схожi насамперед своïм ставленням до чоловiкiв. Панi Журден
негативно ставиться до вигадок свого чоловiка. Палажка також
опирається чоловiковi, хоча робить це менш послiдовно, нiж панi
Журден. Потрапивши пiд вплив Мартина, вона спочатку схвалює його
рiшення видати Марисю замiж за дворянина Нацiєвського. Вихiдцi з
народу, слуги Ков'єль i Омелько, надiленi непiдробним почуттям
гумору. Завдяки ïхнiй винахiдливостi i тверезому пiдходу до життя,
молодим героям удається протистояти волi деспотiв-батькiв.
Але найбiльше схожi центральнi персонажi Журден i Боруля. Манiя, яка
оволодiла ними, робить ïх наïвними, унаслiдок чого вони
здiйснюють комiчнi, безглуздi вчинки. Обидва вiдмовляються вiд
традицiйного способу життя i запроваджують у своïх господах дивнi
порядки. Для свого перевиховання Журден наймає вчителiв музики,
танцiв, фiлософiï; замовляє новий дорогий костюм, який йому
не личить. Щоб повнiстю зрiвнятися з аристократами, Журден хоче завести
собi коханку, Дорiмену.
Мартин Боруля, задумавши стати дворянином, не хоче бути схожим на
мужикiв. Мартин мрiє розвести собак, ïздити на полювання,
грати в карти робити все, як роблять дворяни. Дiтям своïм Мартин
заборонив називати батькiв по мужичi: мама, тато, а неодмiнно так, як це
в панiв кажуть: мамiнька, папiнька; наймитам же звелiв величати себе
паном. Мартин бере приклад iз дворян i вiдмовляється вiд працi,
уранцi довго нудиться в лiжку, хоч i боки болять з не-привички; дочку
Марисю примушує сидiти за п'яльцями, бо то, мовляв, панське дiло;
сина Степана влаштував на службу до земського суду, бо така служба
личить дворяниновi.
I Пан Журден, i Мартин Боруля хочуть бачити своïх дiтей в
аристократичному свiтi i тому забороняють дочкам шлюби з ïхнiми
коханими. Пан Журден не дозволяє Люсiль вийти замiж за Клеонта.
Вiн хоче, щоб його зять був знатного роду. Журден погоджується
видати дочку навiть за турка, аби той був дворянином. Мартин Боруля теж
не дозволяє зустрiчатися дочцi Марисi з Миколою, бо хоче дочку
пристроïти за благородного чоловiка. Та ïï благородний
жених виявився шарлатаном.
Невдачi переслiдують Мартина Борулю, здавалося б, скрiзь: сусiд-помiщик
виграв позов у судi; Степана прогнали з канцелярiï; наречений
Марисi виявився нечесною людиною i втiк, чому Марися безмiрно
радiє; нарештi, через одну лiтеру в прiзвищi (Боруля Беруля) не
затвердили Мартина в дворянство, i довелося спалити всi папери, а разом
iз ними й надiï вийти колись на дворянську лiнiю.
Основна iдея комедiï Мартин Боруля Карпенка-Карого, як i
комедiï Мiщанин-шляхтич Мольєра, полягає в тому, що не
аристократичне походження, а особистi якостi людини визначають
ïï роль i мiсце в суспiльствi.