Художня реалiзацiя проблеми волi у повiстi Коцюбинського Дорогою цiною та поемi Лермонтова Мцирi.

Лермонтов є талановитим, визнаним на весь свiт автором багатьох
шедевральних речей, в його творчостi можна зустрiти багато мотивiв, тем,
якi охоплюють майже все людське життя. Його власне життя склалося таким
чином, що багато уваги в своïй письменник придiлив саме Кавказу,
саме його волелюбному духовi, незвичайному для Росiï менталiтету,
якщо вiн взагалi iснує в волелюбноï кавказькоï людини.
В поемi Мцирi головний герой пiдкидиш, якого виховали монахи в
монастирi. I хоч сьогоднi для нас монастир це щось дивне, незрозумiле,
вiдєднане вiд реального життя, в той час монастир, особливо для
Кавказу, був центром цивiлiзацiï та вважався Лермонтову фортецею
неволi, в якiй заточенi людськi души. Мцирi молодий хлопець, який вирiс
та набув церковноï освiти все ж згадав своє дитинство,
пригадав дух свободи, волi. Вiн кидає виклик устрою життя хоче
вмерти, але вiльним, нiж жити в монастирському заточеннi.
Кавказ в поемi символiзує свободу, вiн уособлює в собi край
волi, де живуть вiльнi люди горцi. Вони не обтяженi заборонами
цивiлiзацiï, мають вiльну свiдомiсть, ними нiхто не керує. Це
набагато краще, нiж заточення в монастирi i Мцирi це усвiдомлює.
Але пiсля невдалих намагань повернутися на Схiд, вiн в кiнцi кiнцiв
повертається у Мцхет мiсто, з якого пiшов. Почуття безвиходi,
приреченостi змушує його змиритися i померти як раб. Але все ж
таки Мцирi просить поховати його там, де до його могили ще долетить
прохолодний гiрський вiтерець, що донесе до сирiтськоï могили
слабий звук рiдноï мови або обривок гiрськоï пiснi.
Iнший твiр Дорогою цiною Михайла Коцюбинського, де зображується
схожа ситуацiя побiг з рiдноï землi туди, де воля, де свобода,
також тут вже зявляється iсторiя кохання. Центральнi персонажi
Остап i Соломiя приваблюють насамперед волелюбнiстю, нескоренiстю духу.
Жорстокий утиск, рабська праця кривда за кривдою карбувалися в душi
Остапа. Разом iз розповiдями дiдуся про колишню вольницю вони
пiдштовхнули його до бунту, до пiдбурювання односельцiв.
А згодом постав перед ним великий вибiр: або бути битим панськими
канчуками та ще й, може, запротореним у Сибiр чи москалi, або утiкати на
чужину в пошуках кращоï долi. А для Соломiï залишитися пiд
панським чоботом, бiля осоружного чоловiка? Тож не диво, що ïхнi
палкi натури схиляються до небезпечноï, проте рятiвноï для них
втечi, яка бодай дарує надiю на майбутнє щасливе життя
разом.
Ризикована мандрiвка обертається для смiливцiв великою кiлькiстю
безвихiдних, здавалося б, ситуацiй. I в кожнiй з них вони виявляють
дивовижну стiйкiсть, терпiння, вiдвагу, наполегливiсть i що особливо
вражає вiрнiсть одне одному. Нi разу в них навiть не
закрадається думка покинути близьку людину в бiдi, напризволяще.
Соломiя поплатиться за це життям: потоне у крижанiй водi, вiдбиваючи з
побратимом Iваном свого коханого у турецьких вартових, якi везуть його,
полоненого, на розплату за втечу вiд пана. А Остап вип'є до дна цю
гiрку чашу i повернеться на берег Дунаю, на днi якого похований його
найбiльший скарб, його Соломiя, щоб до зустрiчi з нею прожити останнi
роки на волi, купленiй аж надто дорогою цiною.
В обидвох творах в кiнцi головний герой повертається на мiсце,
звiдки бiг на волю, та проводить там своï останнi днi, якi йому
судилися.