Олег Завязкiн

.
Змiст:
Бiографiчнi вiдомостi
Анатема: Памфлет-iнвектива
Дещо про автора памфлету Олега Зав'язкiна
Вiдповiдь москалю: меру мур. (Памфлет)
Сновиди (Камерна пєска на три дiï)
З циклу «Орнаментальна трiумфологiя»
Спiвавторство
Бiлi крила Танатоса
Мiй зведений брат Москаль (Оповiдання)
Зав'язкiн Олег Володимирович
Олег Зав'язкiн (*20 квiтня 1971, Макiïвка) прозаïк, поет. Член
Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни. Лауреат Русской
премии у жанрi поезiï (2007).
Народився 20 квiтня 1971 року в мiстi Макiïвцi Донецькоï
областi.
Закiнчив медичне училище, пiсля служби в лавах Збройних Сил (19901992)
кiлька рокiв працював фельдшером швидкоï допомоги. 1998 р. закiнчив
заочне вiддiлення фiлологiчного факультету Донецького державного
унiверситету. Зараз працює заступником головного редактора
видавництва БАО (Донецьк).
Має публiкацiï украïнською та росiйською мовами в
журналах Кальмiус (Донецьк), Многоточие (Донецьк), Дикое Поле (Донецьк),
Соты (Киïв), Крещатик (Нiмеччина),Солнечное сплетение
(Iзраïль), Арион (Москва), Далекосхiдна хвиля (Хабаровськ);
альманасi Освобожденный Улисс: русская поэзия за пределами России
(Москва, Новое литературное обозрение, 2005); у Книге донецкой прозы,
збiрнику Донецька хвиля на Амурi (Хабаровськ, 2007 р.) та iн.
Олег Зав'язкiн майстер дошкульних памфлетiв, спрямованих проти
неоколонiстичних зазiхань зведеного брата москаля. Деякi з цих творiв
стали широко вiдомими в Украïнi та в схiднiй i захiднiй дiаспорах
(Меру-мур: Вiдповiдь меру мiста Москви Лужкову, Мiй зведений брат
Москаль та iн.). Памфлет-iнвектива Анатема направлений проти зазiхань
московських попiв на нашу Украïнську церкву.
Автор збiрки прози Жереб Енея, збiрки поезiй Украïнавтика, або
Оптимiстична плавба (Нацiональна спiлка письменникiв Украïни,
журнал Донбас, Донецьк, 2005), роману Круги на траве (Донеччина, 2006).
Олег ЗАВ'ЯЗКIН
Анатема
Памфлет-iнвектива
Усiм московським попам присвячую
Пливе вiн мiж базарними ятками, черевом розсуває люд, пускає
бороду по вiтру вiялом, i ведуть його попiд руки двiйко волохатих
чортенят руде та чорняве, крутять хвостиками, а руде ще й
накульгує на праву задню ратичку. Аще не увiруєте, не
внiдете… Почiм осьо рибка червоненька?… Бога не
боïшся!.. Кивне чортенятам, а тi напохватi: руденьке клунок
пiдносить, чорняве грошиками шелестить. Толцитеся й
отверзеться… А што ви дєлаєте вєчером,
дєвушка?.. Чортенята й тут напохватi: руде телефончик
записує, чорняве грошима шелестить. Господу помолiмся…
Худо, бабушка? Пожертвуй на церкву русскую iзначальную, єже во
Третєм Римє собi Христа iметь… Пожертвуй, помолюся за
упокой… вот блядь… за здравiє раби Божоï…
А чортенята собi: чорняве мяту гривню в гаманець пхає, а
руде бабусi дулi крутить…

---

Агов, машкаро, я тебе знаю! Сiпнувся череватий, крутнувся, баньки на
лоба лiзуть нєпорядок! Машкаро, я тебе таки знаю! Присiли
з переляку чортенята… …Це ти широкi хрести клав над
похиленими Богдановими корогвами. Ти хрестив у золотiй купiлi царя Iрода
й святе ймення йому дав Петро, щоб пiд каменем сим поховати
вкраïнську волю. Це ти Мазепу проклинав, i нiмо дивився на тебе
похилений люд без роду та iмени. Ти вiнчав нiмецьку курву з дурнуватим
порфiроносцем-виродком, щоб покручей повно по Вкраïнi пустити. Це
ти напучував преславне воïнство муштроване, i лискучiшим було
твоє одiння за московськi багнети… Машкаро, я тебе як
облупленого знаю!.. …Це ти славив самодєржавiє,
православiє, народность i прикладав масного пальця до
хвостика Емського указу. Ти шмагав нагайкою пейсатих юдеïв i пускав
пiря з подушок у жидiвському мiстечку. Це ти ревiв молитви над сiрим
воïнством, що пiд гуркiт танкiв повзло й повзло в Украïну пiд
нечестивим знаком масонськоï зiрки. Ти брудними губами вiдспiвував
убiєнних украïнцiв, з чиïх мертвих очей сонце так i не
злизало подив. Це ти, виваливши набiк товстого язика, вищав осанну
Йосьцi Поскiпаному i жарти набiк схиляв до служiння сатанi тих вiрних,
тих катакомбних, тих iще недокатованих. Ти ховав пiд рясою майорськi
погони й базграв довжелезнi звiти на сiрому полiцiйному паперi, аби той,
хто сповiдався, не думав, падлюка, що Бог справджує дисидентiв. Це
ти мастив губи шмiнкою, клав лак на пещенi нiгтi й цiлував у губи
неповнолiтнiх хлопчакiв… (Заплакали вiд сорому чортенята й
подалися похнюпленi геть.) …Це ти продавав за бугор зброю й людей
таки хрещених, но простих. Ти бенкетував з вiдьмами та вовкулаками i
цiлував у дупу самого диявола. Це ти гнав ув Украïну вагони
отруйного пiйла й цiлi чували азiйськоï наркоти. Ти опосiв
Почаïв, Печерськi гори та Святогiря, щоб геть обiбрати
украïнський люд i з таємними курєрами гнати золото,
золото, золото у Баалову пащу Москви… Анатема тобi, машкаро!..
Да я тєбє, сука, ща пасть порву!.. заревiв жрець,
став геть буряковий, задер бороду й учепився в свiй наперсний
хрест… …i луснув, i важкий сморiд потоком ринув по базару. А
потiм вiйнув морозний вiтерець i стало чисто, святочно i вiчно…

---

Христе, Боже наш, хай святиться iмя Твоє!
Дещо про автора памфлету Олега Зав'язкiна.
Олег Завязкiн прозаïк, поет. Народився 20 квiтня 1971 року в мiстi
Макiïвцi Донецькоï областi. Закiнчив медичне училище, пiсля
служби в лавах Збройних Сил (1990-1992) кiлька рокiв працював фельдшером
швидкоï допомоги. 1998 р. закiнчив заочне вiддiлення фiлологiчного
факультету Донецького державного унiверситету. Зараз працює
заступником головного редактора видавництва БАО (Донецьк).
Має публiкацiï украïнською та росiйською мовами в
журналах Кальмiус (Донецьк), Многоточие (Донецьк), Дикое Поле (Донецьк),
Соты (Киïв), Крещатик (Нiмеччина), Солнечное сплетение
(Iзраïль), Арион (Москва), Далекосхiдна хвиля (Хабаровськ);
альманасi Освобожденный Улисс: русская поэзия за пределами России
(Москва, Новое литературное обозрение, 2005); у Книге донецкой прозы,
збiрнику Донецька хвиля на Амурi (Хабаровськ, 2007 р.) та iн. Автор
збiрки прози Жереб Енея, збiрки поезiй Украïнавтика, або
Оптимiстична плавба (Нацiональна спiлка письменникiв Украïни,
журнал Донбас, Донецьк, 2005), роману Круги на траве (Донеччина, 2006).
Олег Завязкiн майстер дошкульних памфлетiв, спрямованих проти
неоколонiстичних зазiхань зведеного брата москаля. Деякi з цих творiв
стали широко вiдомими в Украïнi та в схiднiй i захiднiй дiаспорах
(Меру-мур: Вiдповiдь меру мiста Москви Лужкову, Мiй зведений брат
Москаль та iн.). Памфлет-iнвектива Анатема направлений проти зазiхань
московських попiв на нашу Украïнську церкву. Олег Завязкiн Член
Нацiональноï спiлки письменникiв Украïни. Лауреат Русской
премии у жанрi поезiï (2007 р.).
Вадим Олiфiренко, критик, член Нацiональноï Спiлки
письменникiв Украïни
Олег ЗАВЯЗКIН
Уже скоро буде рiк, мабуть, як московський мер вiдвiдав
украïнське мiсто Севастополь i своïми висловлюваннями
недружнього щодо Украïни характеру сколихнув нашу громадськiсть,
викликавши протести. У цьому звязку згадаємо памфлет донецького
поета i прозаïка Олега Завязкiна, який досить вiдверто i з пафосом
сатирика розповiдає про цi вiдвiдини. Вадим Олiфiренко,
критик
ВIДПОВIДЬ МОСКАЛЮ: МЕРУ МУР.
ПАМФЛЕТ.
Лiзе Московiя в Украïну, як ведмiдь на пасiку, ой лiзе,
i годi чекати, що схаменеться.
Олег Завязкiн (Донецьк)
Пустила сльозу львiська брукiвка. Завалували собаки пiд Броварами.
Зашумiв Великий Луг. Пiдморгнули семафори пiд Скотоватою. I грiзно
загули старi вiтри над преславною Роксоланiєю.
Ïде в Украïну не султан, не цар, не боярин, а справжнiсiнький
тобi мер не нью-йоркський, не паризький, не великоустюзький, а так собi
московський. На чолi задума, пiд пахвою кепка, на тiмï лисина. Не
вареникiв ïсти мер приïхав, а до тяжкоï роботи братися
язиком брехати.
А ми вже й роти пороззявляли, вже й бабчинi фiранки на прапорцi
порiзали, вже й Ласкаво просимо! з горлянок пре… Вилiз
заïжджий мер iз тарадайки та як гримне: Не ваше! Перезирнулися ми
може, хтось у мера позичав що? Ба нi. Стенули плечима, а мер править
своє: Не ваше! Не ваше! ïй-бо, як дитина мала.
Допиталися: Севастополь треба меровi. Увесь. Вiн там
дєятєльность розгортатиме. Пофарбують москалi Чорне море пiд
росiйський триколор, заграють на балабайку Ще не вмер нєрушимий
республiк свободних i вудитимуть собi любесенько рибу з Графськоï
пристанi.
Е, нi, пане, кажемо, брешете. Це наше! Ви краще погостюйте на пляж
пiдiть, до музею… Хорошi в нас пляжi та музеï!
Не ваше! затявся. Папiрця всiм пiд носа пхає, руками махає.
А що нам до папiрця ми московською вже давно читать забулися.
Меровi мир? Чи мировi мер? Нi, либонь, меровi мур. Станемо, браття, як у
пiснi спiвається: Од Сяну до Дону, бо вже годиться це зробити.
Лiзе Московiя в Украïну, як ведмiдь на пасiку, ой лiзе, i годi
чекати, що схаменеться. Одразу по пицi бити не варт ми хоча й зведенi,
але все ж таки брати. Разом Гiтлера били хiба нi? Разом з руïн
життя пiдiймали хiба нi? Разом у чергах за ковбасою стояли хiба нi? I
так, поки не розïхалися iз законним розмiном жилплощадi. I нiхто
нiкому анi скiпки не винен. Нехай отой дядько в кепцi бреше ми якось уже
по-своєму домовимося, по-людськи, по-сусiдськи.
Росiяни моï любi, та загнуздайте ж ви свого гнiдого, а то, крий
Боже, копита собi позбиває об славний берег украïнський
севастопольский.
Сновиди
Камерна пєска на три дiï
Дiєвi люде:
Стефан провiнцiйний письменник-бiдака; пика неголена, увесь час смалить
цигарку й пiдкахикує; розмовляє тихо, дивлячись у пiдлогу.
Марта його дружина, худорлява фарбована красуня останньоï
молодостi; коли розмовляє, хилить голову на бiк; на щоцi шрам вiд
давнього опiку.
Майк огрядний, бiлозубий, аж надто охайно одягнений; видно, що вiн увесь
час намагається бути справжнiм американцем, але iнколи
украïнське гiрке горе виповзає на його вид, i це
нагадує несподiванi присмерки в курортному мiстечку.
Дiя перша
Ява перша
Майк: Ти ïж я не буду. Стидко. Лiзеш до обдертого холодильника по
докторську ковбасу така мiзерiя…
Стефан: Не остання ковбаса в моєму життi. Ïж, кажу, не
ображай мене як лiтератора.
Майк: Ох i ковбаса щира соя!
Стефан: Ремиґай, ремиґай, розумнику.
Майк: Буш республiканець емiгрантам на кшталт мене стало гiрше жити.
Вiйна жере моï грошi тi, що я сплачую до пенсiйного рахунку.
Уявляєш: моя майбутня старiсть працює на вiйну!
Стефан: Уяви собi, уявляю.
Майк: Трамп будує, Хiлтон шикує, Дисней шиє платтячка
для немовлят… Свiт удосконалився: нинi праця виснажує не
тiло, а душу. Працюй i заробиш на авто. Працюй i станеш помiчником
менеджера. Зроби щеплення працi своïй безсмертнiй душi i матимеш,
матимеш, матимеш…
Стефан: А потiм вiдкинеш копита. Усi чотири в один день. Парадокс, але
це й є щастя.
Майк: Щастя вигадка. Свiт замалий для щастя. Там вiйна тут криза. Колись
Америка вiд щирого серця поглузувала над Шпенґлером i думала, що
скасувала Шпенґлера, а вiн ïм ось вiддячує… Коли
ïду сабвеєм на Вест-Сайд, думаю, що щастя буває хiба в
Раю, а Рай Божий це Шевченкова Украïна, тiльки без москалiв та
гайдамакiв…
Стефан: I без Шевченка.
Майк: Знову парадокс? А втiм, маєш рацiю…
Ява друга
Стефан: Знайомся, Марто: емiгрант у першому поколiннi Михайло Матяш з
Подолу. Перепрошую: Майк Маташ з Манхаттана.
Марта: Привiт, Майку. Якi подарунки?
Майк: Йому джинси. Тобi капцi з кицями. Вам обом каву. Прегидку, як на
мене. Усе.
Стефан: Подякуй, Марто.
Марта: Дякую, дядечку Майк. Вiн у нас ночуватиме?
Стефан: Не вигойдуй стегнами, люба. А ти, Михайлику, не зважай: Марта
вiдмахала десять годин у хiмчистцi випари рiзнi, знаєш…
Марта: Пiду готувати гидку каву. Тобi якнаймiцнiшу, так, Стефане?
Ява третя
Майк: Усе пишеш?
Стефан: Пишу… Роман вийшов… Пишу…
Майк: Я теж пишу. Переважно Just Married та Chris&Melinda…
Хвалився тобi, що прикрашаю весiльнi торти? Добра робота…
Стефан: А я ось тупцююся на однiм мiсцi…
Майк: Ворушися! Ремонт у квартирi зроби…
Стефан: Робити ремонт означає ганяти власне убозтво з кiмнати в
кiмнату.
Майк: Придбай що-небудь корисне… комбайн кухонний…
Стефан: Придбати корисну рiч означає пересвiдчитися, як багато
iнших корисних речей залишилося на суперамаркетових полицях…
Майк: Поважаю фiлософiю, але зневажаю фiлософiв!
Ява четверта
Марта: Чого набурмосився, Стефане? Майк цiкавий, але спатиму сьогоднi з
тобою, недорiко… Цiкаво, я схожа на стриптизерку?
Стефан: Прихiмiчена стриптизерка-фантазерка… Американська кава
навiяла?
Марта: Не теревень дивися…
Стефан: Де плече обпекла?
Марта: Люську бiля праски пiдмiняла, а фах, бач, не той…
Стефан: Твiй фах дiтей спiву навчати. Забула?..
Марта: Дивися. А оце?..
Ява пята
Майк: Перепрошую, голубята…
Стефан: Нi, лишайся: це така гра. Називається сотий рiк
подружнього життя.
Марта: Насправдi ця гра називається Хто третiй?
Майк: Ходiмо провiтримося?
Стефан: Маєш рацiю. Обсукай сукню, будь лялечкою!
Ява шоста
Стефан: Безумно радий тебе бачити. Трохи запiзно, але запитаю: чим
зобовязаний такому вiзиту?
Майк: Канiкули. Дешево пiдремотую зуби моя медична страховка не
передбачає послуг дантиста. Побачу декого… Поïдеш до
Великого Яблука?
Стефан: I хто я там буду?
Майк: Маю потребу в помiчниковi. Замовлень побiльшало якiсть плюс
швидкiсть. Тебе знаю давно. Довiряю.
Стефан: Чвиркати кремом на весiльнi торти? Архiтектура для шлунку?
Майк: Ти й здохнеш дурнем. Усi ви тут повиздихаєте. Або потонете в
горiлцi й паливнiй кризi. Це скоро, Стефане швидше, нiж ти
думаєш…
Стефан: Маєш рацiю, Михайлику, але менi на те чхати. Живу.
Майк: Садок вишневий коло хати i таке iнше? Патрiотичний шашiль
заïдає хлопця-молодця?
Стефан: Ти чорт у Михайловiй подобi. Припхався по мою грiшну душу…
Майк: Ми ще тверезi, тож не ховайся за марнослiвям. Ïдеш чи нi?
Стефан: Так просто?
Майк: Я одному конгресменовi той дочку-репанку замiж випихав такий
тортик учудив!.. Дещо зробимо. Нiбито несподiвано виграєш ґрiн-
карту i кроком руш до землi обiтованоï!
Стефан: У тебе з географiєю поганенько: обiтована в iншiй пiвкулi.
Майк: Обiтована земля там, де опинишся ти, Стефанику! Потiм
збагнеш…
Стефан: Збагни ти: куди б я не вирядився, я потягну за собою цi
руïни вмивальник iз трiщиною, обдертi шпалери, убогi гонорари,
хворе серце, дратiвлива жiнка. Усе це стоятиме за моєю спиною в
черзi до амбасади, летiтиме над океаном, вïжджатиме до
охайненькоï винайманоï квартири… Та й Украïна
моя…
Майк: Патетичне моє дитя! Патетичне, патрiотичне й
дурнувате… А втiм, добранiч! Рушу до спальнi треба тишком-нишком
повз Марту пройти… Добранiч, кажу!
Дiя друга
Ява перша
Марта: Прокинешся за вiкном диво свiтанку або, принамнi, дощ. А сьогоднi
туман. Дива вичерпалися… Майкова кава не така вже й погана тiльки
занадто гiрка… I будiвлi за туманом дивнi. Куди вони пнуться, цi
вежi? Вавилон Вавилоном. I сонце вавилонське. Електросонце: двi хвилини
i спека… Пiду знову ляжу: прокинуся i всевсядеться по
мiсцях… In the rivers of Babylon… and we remember
Sion…
Ява друга
Стефан: Поïдеш до Києва?
Майк: Зранку те ж саме облиш, га?.. Сiм рокiв тут. Сiм тисяч сiмсот
тортiв i стiльки ж рахункiв, за якими менi чесно сплатили. I мiльйон
рахункiв, за якими я чесно сплатив сам… Ти що менi
запропонуєш? Фермерчуком зробитися? Я картоплю вiд буряка тiльки у
вiнегретi вiдрiзняю… Податися у бiзнес? Чесно робити грошi в
краïнi, де владарюють бандити, це схоже на маячню. Податися в
украïнську полiтику? У мене не такi чистi руки ба, вершковим кремом
закалянi… Тьху! Та зрозумiй ти, це Сполученi Штати звiдси не
повертаються…
Ява третя
Марта: Хлопцi, пояснiть, що вiдбувається?! Пояснiть, або в мене
почнеться гiстерика… Ти ще не бачив моєï гiстерики,
Майку?!
Стефан: Що, у бiса, сталося, люба?
Марта: Де ми, га?
Майк: Учора ти на дурняк обпилася мартiнi звiдси запитання. Ви зi
Стефаном гостюєте в мене: Велике Яблуко, авеню девять…
Стефан: Марто, тут не Францiя i навiть не Польща твоï
екстраваґанцiï дратують… Нi-нi, не треба плакати! Не
плач!
Марта: Добре, я дурна гiстеричка, але чому… чому вчора ми лягали
спати на вулицi Коцюбинського, а сьогоднi за вiкнами оцi вежi навiженi?!
Майк: Так буває. От я, наприклад: прокинувся тодi у вашому
закапелку мокрий як хлющ i приверзлося менi, що в моïй кишенiй
синiй iкластий паспорт i що менi там доведеться жити завжди. Оце
вiдчуття, скажу я вам! Андреналiн водограєм! Серце навскач!..
Тiльки авiаквиток урятував вiд iнфаркту…
Марта: Не хочу! Не хочу! Зараз додому! Додому!
Стефан: А чому ти вважаєш, що ми не вдома? Чому, га?.. Гаразд, не
лий марних слiз. Додому, тiльки рушимо пiшки. Згода, люба? Прямо, а
потiм трохи цабе i Киïв. Згодна?.. Так-так, я все поясню. Так,
кошмарнi снi теж треба тлумачити… Увiмкни телевiзор або випий менi
треба серйозно поговорити з Майком.
Ява четверта
Стефан: Простiр надто рухливий. Ми живемо не в просторi, а серед
химерних просторових рухiв, плям свiтла, клаптiв звуку, крихт запаху,
крапель смаку… Ти кликав мене на допомогу. Мене й Марту. Ось ми
тут. Розумiю: це сон.
Майк: Згодагався?! От молодець! Менi треба…
Стефан: Чому не звернувся до психоаналiтика?
Майк: Тут не в кожного псиська є власний психоаналiтик, друже.
Далеко не в кожного… А розпочати я б хотiв…
Стефан: З дитинства. Кожний невдаха шукає причину в дитинствi це
певний спосiб витруïти з памятi власну дорослу нiкчемнiсть…
Хоча ти й зiпсував моє сновидiння може, менi б наснилися пальми та
пляж замiсть твого Нью-Йорка? починай.
Майк: …Вона стояла, а сукня летiла. Вона не ворухнула жодним
мязом, а сукня навiснiла, сновигала, хльоскала ïï по гомiлках,
удавала iз себе прапор…
Стефан: Зупинимося на цьому епiзодi. Вона стояла на узбiччi шосе? Над
нею нахилилася калинова гiлка? Рiк вiсiмдесят шостий? Тобi шiстнадцять з
половиною?
Майк: Вона визирає iз самоï себе…
Стефан: Ïй кортить уваги…
Майк: Не моєï уваги…
Стефан: Ïй просто кортить…
Майк: Ти нахаба, але ïй таки кортить…
Стефан: I ця жiнка Марта?
Майк: Скiпка в памятi. Глибоко й боляче… Залиш ïï
тут…
Стефан: Тебе часто турбують подiбнi… вiзiï?
Майк: Щодня, радше, щовiкенду.
Стефан: Ти певен, що то була Марта?
Майк: Якби я був певен… Якби-якби-якби…
Ява пята
Марта: Правда, Стефан шляхетна людина? Вiн дозволив менi залишитися в
тебе. А я така дурна додому просилася! Америка мене вибачить, так? Я
тепер люблю Америку! До амбасади ступнув сто баксiв! Дихнув на повнi
груди ще сто! Лямпу засвiтив маєш бiлль! Вiскi сьорбнув маєш
головний бiль! Одне слово Краïна! Не те, що там, держава…
Посмiхнися! Ну ж бо, Майку, любий!
Майк: Стефане, Стефане, ти не змiнився, бодай увi снi… Летить
зараз над океаном. Аби тiльки лiтак крилечка не зтер… Облиш,
Марто. Бiльше нiчого не буде. Це блюз тисяча тiстечок на однiй тацi;
одне проколоте пяним пальцем. Утямила? Я цi брюки пiввечора прасував
бач, складний дизайн, а ти ляп сракою…
Продовження матерiалу скачуйте.