УКРАÏНСЬКА МОВА ЯК НАВЧАЛЬНИЙ ПРЕДМЕТ У ВИЩIЙ ШКОЛI

Однiєю з найважливiших умов утвердження, успiшного функцiонування
й розвитку держави, крiм усього iншого, є наявнiсть
єдиноï загальнодержавноï мови. Це розумiли полiтики
багатьох краïн.
У Францiï наприкiнцi XVIII ст. французькою мовою володiла ледве
половина населення (Доза А. История французского языка. М., 1956. C.
129). Французький буржуазний уряд, прийшовши до влади, негайно взявся за
утвердження насамперед через школу та армiю єдиноï
загальнодержавноï мови. I це великою мiрою посприяло тому, що
Францiя невдовзi стала лiдером свiтового культурного прогресу.
Коли Iталiя 1861 року здобула незалежнiсть, iталiйська мова на
ïï територiï ледве животiла: iз понад 25 млн. населення
тiльки 600 тис. (тобто 2,4%) володiли нацiональною мовою (Касаткин A.A.
Очерки истории литературного итальянского языка XVIII XX вв. Л., 1976.
С.161). Щоб подолати духовну й економiчну вiдсталiсть, iталiйський уряд,
крiм iншого, iнтенсивно, передусiм через школу та пресу,
впроваджує iталiйську мову в повсякденне життя, витiсняючи з нього
французьку та нiмецьку.
В Iндонезiï, колишнiй голландськiй колонiï, у якiй є
близько 300 мов i понад 1000 дiалектiв, єдиною державною мовою
було проголошено не розви- ненiшу i досить поширену мову колонiзаторiв,
а мову малайцiв (5% населення краïни). Тепер ця мова
обєднує численнi народи краïни i тому є
надзвичайно важливим чинником ïхньоï полiтичноï,
економiчноï й культурноï консолiдацiï (Маретин В.В.
Особенности бахаса Индонезиа как государственного языка Республики
Индонезии.// Вопросы социальной лингвистики. Л., 1969. С. 182).
89Росiйську мову досить успiшно використовували росiйськi царi й
комунiстичнi генсеки для закрiплення росiйського панування на загарбаних
чужих територiях. Катерина II в одному iз секретних указiв писала: Нiщо
так не обєднує переможених i переможцiв, як єднiсть
мови, i категорично вимагала всi справи … вести росiйською мовою.
Ïï настанови, дбаючи про могутнiсть Росiйськоï
iмперiï, ретельно впроваджували в життя й комунiстичнi керiвники: з
вузiв виганяли неросiйськi мови, школи в неросiйських республiках
посилено переводили на росiйську мову навчання.
У сучаснiй конституцiï багатонацiональноï Росiйськоï
держави теж записано: Державною мовою Росiйськоï Федерацiï на
всiй ïï територiï є росiйська мова. I це положення
неухильно виконується.
Держава (за небагатьма винятками) утверджує єдину г,
гальнодержавну мову на всiй своïй територiï. I це зрозумiло,
бо єдина мова цементує державний органiзм, консолiдує
суспiльство, концентрує й пiдсилює його сукупний
iнтелектуальний потенцiал.
Яку ж мову на своïй територiï має утверджувати
украïнська держава, якщо вона хоче забезпечити своïм
громадянам стабiльнiсть i процвiтання? Зрозумiла рiч, не англiйську, хоч
вона високо розвинена й поширена в усьому свiтi, i не польську та не
росiйську, хоч вони свого часу функцiонували на територiï
Украïни як окупацiйнi. В Украïнi єдиною
загальнодержавною мовою може бути лише украïнська (i це вже
закрiплено в Конституцiï Украïни), бо тiльки вона якнайкраще
пристосована до украïнського менталiтету, способу мислення,
природного оточення, якнайповнiше вiдбиває iсторичний досвiд
украïнського народу.
Утверджувати державну мову можна двома способами: шляхом заборони
вживання iнших мов або шляхом виховання украïномовноï (справдi
украïнськоï) iнтелiгенцiï, яку попереднiй режим
систематично винищував. Перший шлях нам не пiдходить. Залишається
другий. Виховувати ук
90раïномовну iнтелiгенцiю потрiбно ще й тому, щоб i наступним
поколiнням нашого народу не доводилося, як писав I.Франко, в сусiдiв
бути гноєм, тяглом у поïздах ïх бистроïзних. Народ
для того i є народом, щоб робити свiй iндивiдуальний внесок у
скарбницю вселюдського духу.
Викладання у вищих навчальних закладах Украïни, безперечно, повинно
вестися державною, украïнською мовою. Але оскiльки така потреба
саботується ще багатьма викладачами, вихованими в
русифiкаторському дусi, i поки що цю ситуацiю важко змiнити, потрiбно в
усiх вузах не тiльки гуманiтарних, а й технiчних та природничих
запровадити курс украïнськоï мови щонайменше на 140 аудиторних
годин (це трохи бiльше 2% вiд усього аудиторного навчального часу у
вузi) з обовязковим державним iспитом з украïнськоï мови.
Вузiвський курс украïнськоï мови нi в лкому разi не може
обмежуватися тiльки правописом, граматикою чи тiльки дiловим мовленням.
Це повинен бути насамперед практичний курс, спрямований на якомога
повнiше оволодiння виражальними засобами украïнськоï
лiтературноï мови: загальнонародною й професiйною лексикою,
науковою термiнологiєю, вiдтiнками значення слiв, стiйкими
зворотами, синтаксичними моделями, синонiмiкою висловлювань. Цей курс,
зрештою, повинен сприяти розвитковi мислення, вдосконаленню його
апарату.
Навчальна робота має включати виступи украïнською мовою,
складання iнструкцiй, написання рефератiв з фахових дисциплiн за украïнсько-
мовними й неукраïнськомовними джерелами, описи спостережень,
дослiдiв, мiркування на соцiально- громадськi теми. При цьому
надзвичайно важливим є вмiння логiчно й дохiдливо будувати
своï висловлювання, точно добирати слова, правильно
поєднувати ïх, компонувати текст.
Велике значення для розширення словникового запасу майбутнього
спецiалiста, збагачення йогомови синтаксичними моделями має
читання художнiх i публiцистичних творiв украïнських письменникiв з
наступним iдейним, образним та стилiстичним аналiзом ïх. Читання
художньоï лiтератури, крiм того, розвиває творчу уяву людини,
шлiфує ïï почуття, мiцнiше вяже ïï з
суспiльством, його проблемами. До речi, в Японiï вивчення
вiтчизняноï лiтератури є обовязковим для студентiв усiх
спецiальностей.
Украïнська мова (i, можливо, сучасна украïнська лiтература) в
навчальних планах усiх вузiв має посiсти таке ж чiльне мiсце, як
математика в технiчному вузi чи хiмiя в природничому. Це тiльки
сприятиме фаховiй пiдготовцi спецiалiстiв, ïхньому моральному й
культурному вдосконаленню. I студент, щоб одержати диплом про вищу
освiту, повинен, незалежно вiд фаху, так само скласти державний iспит на
володiння украïнською мовою. Тiльки так ми вийдемо з духовноï
i, зрештою, з економiчноï кризи. Цього вчить свiтовий досвiд.Соцiально-
гуманiтарна освiта Украïни та шляхи ïï розбудови:
Всеукраïнська нарада завiдуючих кафедрами соцiально-гуманiтарних
дисциплiн. К.: Генеза, 1997. С. 247250.