ГЕЛЛЕНIЗМ (ЕЛЛЕНIЗМ)

ГЕЛЛЕНIЗМ (ЕЛЛЕНIЗМ) поняття, введене вiдомим нiм. iсториком
I.Г.Дройзеном (Iсторiя геллiнiзму», тт. 1-2, 1836-43) для
означення: 1) культури, що виникла в результатi розповсюдження грец.
(геллiнського) впливу на краïни Сх. (гипет, держави Мал. Азiï
тощо) пiсля встановлення в грец. мiстах-полiсах монархiчного
македонського верховенства i завоювальних походiв Александра
Македонського: 2) iмiтацiï, наслiдування або використання грец.
традицiй, обрядiв, мист-ва. фiлософiï i т.п. Хронологiчними межами
Г. трал, вважається перiод вiд Александра (336-323 р. до н.е.) до
рим. свiт, панування (пiдкорення Римом останньоï
геллiнiстичноï держави гипту в 31 р. до н.е.) або навiть до падiння
ант. свiту ( V ст. н.е.), тому в науцi про античнiсть iнколи говорять
про спiльний геллiнiстично-рим. перiод. Спочатку Г. був досить вузьким
поняттям i означав не шо iн., як граматично правильне вживання грец.
мови негреками, пiзнiше пiд ним почали розумiти запозичення сх. народами
ге/iлiнських звичаïв, обрядiв, мiфол. уявлень, рел, культiв,
системи освiти, мист. цiнностей тошо. В нiм-мов. регiонi та краïнах
Сх. вропи, а також на теренi колишнього СССР термiн
використовується для означення iст., а у Францiï,
Англiï, США культ, доби. Г. був виразом економiчних, культ, та
сусп. змiн, якi вперше вiдбувалися в такому широкому всесвiтньому
масштабi, вплив якого вiдчувався аж до вiзант. часiв. Г. охоплював як
сам перiод походiв Александра Македонського аж до Iндiï i Китаю,
так i розпад його гiгантськоï вiйськово- бюрократичноï
монархiï i утворення замiсть неï т.зв. держав дiадохiв
(спадкоємцiв), а також iсторiю цих держав до пiдкорення ïх
Римом. Основними геллiнiстичними державами були династичнi новоутворення
Антiгонiдiв (Македонiя), Селевкiдiв (Сiрiя, Месопотамiя, пiзнiше
Палестина i частина Анатолiï), Птолемеïв (гипет). Атталiдiв
(Перґам), а також дрiбнiшi державнi утворення на пд. узбережжi
Чорного моря (Вiфiпiя, Каппадокiя, Понт) та у Вiрменiï. Основнi
центри культури Г. Александрiя, Пергам, Антiохiя. Iст.-культ, значення
Г. полягає у виробленнi нов. форм сусп. життя, шо прийшли на змiну
полiснiй органiзацiï, розвитковi свiт, економiчних, полiт, та
культ, зв'язкiв, становленнi свiт, культури», в якiй
поєдналися грец.-рим. та орiєнтальнi елементи в одну змiшану
культуру Гсупрапац. культура), зберiгаючи своï специфiчнi
властивостi. Можливо, найнаочнiше це проявило себе у синкретизмi
мiфологiй та релiгiй геллiнськоï. єгипет., гебр. (Зевс
Серапiс Ягве, Дiонiс Осiрiс Христос. Деметра Iсiда i т.п.), в
поєднаннi обрядiв, в утвореннi спiльноï грец. мови
«свiтовоï мови койне. Через злиття грец.-рим. та
орiєнтальних (євр.. єгипет., ефiопських, коптських)
первнiв починає формуватися нова рел. свiдомiсть (монотеïзм),
яка готує грунт для майбутнього християнства. Новi умови життя
сприяють появi iндивiдуалiстичних тенденцiй, духу авантюризму (грец.
богиня долi, удачi, випадку Тюхе стає чи не найпопулярнiшим
божеством трал, релiгiï), жаданню розкошi. Величезнi матерiальнi
блага зосереджуються в одних руках, отож з являються честолюбнi задуми
реалiзацiï грандiозних проектiв (храм Артемiди в Ефесi, Колос
Родоський, Фароський маяк, Пергамський вiвтар т.зв. чудеса свiту). З
виникненням царських палацiв грец.-македонських династiє в нов.
столицях, перш за все в Александрiï, концентруються тв. мист-ва
(Мусейон, Александрiйська бiблiотека). Образотвор. мист-во все бiльш
орiєнтується на замовлення, в ньому зявляються риси
манiрностi (Лiсiпп, Скопас), швидкими темпами йде диференцiацiя наук, шо
дiстають вiдчутнi iмпульси для розвитку: астрономiя (Арiстарх
Самоський), математика (Евклiд, Архiмед), механiка i фiзика (Фiлон
Вiзантiйський, Стратон, Герон), географiя (Ератосфен), iсторiографiя
(Полiвiй. Страбон, Дiодор), лiтературознавство (Арiстофан Вiзантiйський,
Арiстарх Самофракiйський). В фiлософiï Г. вiдбилась криза
полiсноï системи, ïï основнi напрямки i школи епiкурейцi,
скептики, стоïки, кiнiки. Зусиллями вчених Александрiйськоï
бiблiотеки формується нова наука фiлологiя, виникають початки лiт.
критики ('екзегетика'). З являється iдея гуманностi, поняття
класицизму (Перiкловi Афiни), вперше ставиться проблема народностi
культури i мист-ва. Найбiльшi завоювання Г. ‘ нова аттична ком
едiя (Менандр, Фiлемон, Дiфiл), яка вiдходить вiд сусп.-полiт, тем i
зосереджується винятково на приватнiй сферi, зображеннi побуту,
сiмейних вiдносин. Вчена александрiйська поезiя культивує як малi
форми елегiю, буколiку, iдилiю, епiграму (Феокрiт, Мосх, Бiон,
Каллiмах), так i жанр епiч. поеми (Аргонавтика Аполлонiя Родоського),
розробляючи при цьому рiдкiснi мiфи, периферiйнi епiзоди сюжетiв лiт.
клас, перiоду, демонструючи невичерпну винахiдливiсть i вiртуознiсть
поет, технiки. З являються беллетристичнi проз, ж анри фольклор. новела,
чарiвна казка, любовний роман (Харитон. Ахiлл Татiй, Лонг, Гелiодор).
Водночас грец. л-ра збагачується сх. складниками, зокрема
легендами i апокалiптичними мотивами. Дана епоха зображувалась i в
худож. л-рi: Роман про Александра Псевдо-Каллiсфена (III ст.); легенди
про Iскандера в перс, л-рi (Шах- Наме Фiрдоусi, бл. 1000 р.; Iскандер-
Наме Нiзамi, XII ст.): сер-вiч. лицарський роман «Роман про
Александра», вiдомий у численних перекладах i переробках в рiзних
най. л-рах; драма Расiна Александр Великий (1665): романи Я.Вассермана
Александр у Вавiлонi» (1905). К.Манна «Александр (1929).
В.Штайнберга «Нiч опускається на Вавiлон.
I.фремова Таïс Афiнська. Л.Воронковоï Син Зевса тощо. В укр.
л-рi геллiнiстичну епоху вiдтворюють «Еллiни Таврiди
М.Костомарова, Герострат» В.Самiйленка, деякi сонети М.Зерова
(Олександрiя. Херсон). Залишки культури Г. (архiтектура, матерiальна
культура) наявнi в Криму. Петро Рихло