Гекзаметр

ГЕКЗАМЕТР (вiл греи. Иєхатеiгоз шестимiрник) ант. шестисгоповий
вiрш, розмiр. За переказом, вперше виник у ст-давн. Дельфах як розмiр
свяшенних гiмнiв в кiн. II тисячолiття до н.е. Iснує думка, що Г.
склався на взiр подiбного розмiру хеттсько-хурритськоï лiтератури,
яка в свою чергу успадкувала його вiд праiндоєвроп. спiльноти.
Основу Г. складає дактилiчна стопа, яка в квантитативному
вiршуваннi була 4-дольною (4-морною) i нерiдко могла змiнюватись
еквiметр. спондеïчною стопою. Т.ч., ант. Г. мав 24-дольний (4 х
6=24) обєм. Проте в ант. Г. лише першi чотири дактилi замiнювалися
спондеями, пята стопа майже завжди була дактилiчною, а шоста
каталектичною (усiченою на один склад). Метр, схема ант. Г.
виглядає так: — и и — и и -IЛI — ЦI) - и и
— и Еквiметричиiсть дактиля i спондея дозволяла досягти вед.
варiативностi (можливi 32 комбiнацiï). Ритм, гнучкостi надавала
наявнiсть цезури, яка була рухомою i могла довiльно розташовуватись у
Г., однак найчастiше лежала на рiвнi половини, або ж пiсля 2-ï i
4-ï стопи (подвiйна цензура). Оскiльки в суч. європ., зокрема
словян., мовах вiдсутня така квантитативна характеристика, як довгота
складу i дактиль у них є лише 3-дольною стопою, то ант. 24-дольник
вiдтворюється 18-дольником (З х 6=18), який, по сутi, є лише
iмiтацiєю ант, Г. (т. зв. рос. Г., введений В.Тредiаковським), а
оскiльки ритм, малюнок конкретного вiрша може вiдхилятися вiд
iдеальноï метр-ï схеми, то на практицi ант. Г. незрiдка
передається поєднанням дактиля з хореєм: Сонце тим
часом зайшло, i тiнями вкрились дороги — ии — ии -// и -ии
— ии — и (Одiсея, пiсня 3, 497, пер. Б.Тена). Неможливiсть
вiдтворити звучання ант. Г. засобами нов. європ. мов
спричиняє пошуки iн. рiшень. Напр., поль. перекладач i вед.
знавець античностi Я.Парандовський переклав Гомера прозою вiдповiдним
чином не обгрунтувавши. Г. найпоширенiший вiрш, розмiр ант. поезiï,
шо вiдзначається плиннiстю, урочистiстю й монументальнiстю, тому
вiн використовується переважно в епiч. поемах (Гомер
«Iлiада», Одiссея», Гесiод «Теогонiя. Труди i днi,
Еннiй «Аннали, Дукрецiй Про природу речей, Вергiлiй Енеïда,
Овiдiй Метаморфози, Лукан Фарсалiя тошо), однак охоче зверталися до
нього i в менших жанрах i формах ант. поезiï (гомерiвськi гiмни,
буколiки, епiллiï, епiграми, сатири, послання). В поєднаннi з
пентаметром Г, утворює т.зв. елегiйний аистих. В Сер-вiччi виник
також т.зв. леонiнський Г., в якому два пiввiршi єдналися римою. В
л-рi нов. часу Г, вiдродився в перекладах ант. поезiï та в ант.
стилiзацiях, у поетiв європ. бароко. Серед найвiдомiших тв. нов.
л-ри, написаних Г., Месiада Ф.Г.Клопштока, Герман i Доротея та Райнеке-
Лис Й.В.ґьоте, «Пори року К.Донелайтiса, Еванджелiна Г.Лонгфелло,
Тiлль Ойленшпiгель Г.Гауптмана, Телемахiда Г.Тредiаковського, Ундина.
Наль i Дамаянтi В.Жуковського та iн. В Украïнi Г. з'явився в
ренесанснiй лат. поезiï (Ю.Дрогобич, П.Русин, Г.Тичинський,
С.Ф.Кльонович), пiзнiше його намагався теор. обгрунтувати в Поетицi
М.Довгалевський. Спроба точного метр, вiдтворення ант. Г. належить
Г.Смотрииькому (XVI ст.). Як мiшаний дактило-хореïчний розмiр
вживається в перекладах ант. авторiв. Зрiдка зустрiчається i
в оригiнальнiй творчостi укр. поетiв (Леся Украïнка. М.Зеров,
П.Тичина. М.Вiнграновський та iн.). Петро Рихло