Гекзаметр
ГЕКЗАМЕТР (вiл греи. Иєхатеiгоз шестимiрник) ант. шестисгоповий вiрш, розмiр. За переказом, вперше виник у ст-давн. Дельфах як розмiр свяшенних гiмнiв в кiн. II тисячолiття до н.е. Iснує думка, що Г. склався на взiр подiбного розмiру хеттсько-хурритськоï лiтератури, яка в свою чергу успадкувала його вiд праiндоєвроп. спiльноти. Основу Г. складає дактилiчна стопа, яка в квантитативному вiршуваннi була 4-дольною (4-морною) i нерiдко могла змiнюватись еквiметр. спондеïчною стопою. Т.ч., ант. Г. мав 24-дольний (4 х 6=24) обєм. Проте в ант. Г. лише першi чотири дактилi замiнювалися спондеями, пята стопа майже завжди була дактилiчною, а шоста каталектичною (усiченою на один склад). Метр, схема ант. Г. виглядає так: — и и — и и -IЛI — ЦI) - и и — и Еквiметричиiсть дактиля i спондея дозволяла досягти вед. варiативностi (можливi 32 комбiнацiï). Ритм, гнучкостi надавала наявнiсть цезури, яка була рухомою i могла довiльно розташовуватись у Г., однак найчастiше лежала на рiвнi половини, або ж пiсля 2-ï i 4-ï стопи (подвiйна цензура). Оскiльки в суч. європ., зокрема словян., мовах вiдсутня така квантитативна характеристика, як довгота складу i дактиль у них є лише 3-дольною стопою, то ант. 24-дольник вiдтворюється 18-дольником (З х 6=18), який, по сутi, є лише iмiтацiєю ант, Г. (т. зв. рос. Г., введений В.Тредiаковським), а оскiльки ритм, малюнок конкретного вiрша може вiдхилятися вiд iдеальноï метр-ï схеми, то на практицi ант. Г. незрiдка передається поєднанням дактиля з хореєм: Сонце тим часом зайшло, i тiнями вкрились дороги — ии — ии -// и -ии — ии — и (Одiсея, пiсня 3, 497, пер. Б.Тена). Неможливiсть вiдтворити звучання ант. Г. засобами нов. європ. мов спричиняє пошуки iн. рiшень. Напр., поль. перекладач i вед. знавець античностi Я.Парандовський переклав Гомера прозою вiдповiдним чином не обгрунтувавши. Г. найпоширенiший вiрш, розмiр ант. поезiï, шо вiдзначається плиннiстю, урочистiстю й монументальнiстю, тому вiн використовується переважно в епiч. поемах (Гомер «Iлiада», Одiссея», Гесiод «Теогонiя. Труди i днi, Еннiй «Аннали, Дукрецiй Про природу речей, Вергiлiй Енеïда, Овiдiй Метаморфози, Лукан Фарсалiя тошо), однак охоче зверталися до нього i в менших жанрах i формах ант. поезiï (гомерiвськi гiмни, буколiки, епiллiï, епiграми, сатири, послання). В поєднаннi з пентаметром Г, утворює т.зв. елегiйний аистих. В Сер-вiччi виник також т.зв. леонiнський Г., в якому два пiввiршi єдналися римою. В л-рi нов. часу Г, вiдродився в перекладах ант. поезiï та в ант. стилiзацiях, у поетiв європ. бароко. Серед найвiдомiших тв. нов. л-ри, написаних Г., Месiада Ф.Г.Клопштока, Герман i Доротея та Райнеке- Лис Й.В.ґьоте, «Пори року К.Донелайтiса, Еванджелiна Г.Лонгфелло, Тiлль Ойленшпiгель Г.Гауптмана, Телемахiда Г.Тредiаковського, Ундина. Наль i Дамаянтi В.Жуковського та iн. В Украïнi Г. з'явився в ренесанснiй лат. поезiï (Ю.Дрогобич, П.Русин, Г.Тичинський, С.Ф.Кльонович), пiзнiше його намагався теор. обгрунтувати в Поетицi М.Довгалевський. Спроба точного метр, вiдтворення ант. Г. належить Г.Смотрииькому (XVI ст.). Як мiшаний дактило-хореïчний розмiр вживається в перекладах ант. авторiв. Зрiдка зустрiчається i в оригiнальнiй творчостi укр. поетiв (Леся Украïнка. М.Зеров, П.Тичина. М.Вiнграновський та iн.). Петро Рихло
