Апологетика

АПОЛОГЕТИКА публiцистика, яка виникла з практики ант. юридичноï
апологiï, але була присвячена вже не самооборонi особистостi в
сферi судового красномовства, а обстоюванню нов. для ант. сусп-ва бiбл.
iстин. Поч. А. тв. Йосифа Флавiя або Арiстобула, шо покликанi вiдкрити
очi скептичному шодо всього варварського рим. свiтовi на релiгiю Ягве
(толерантний шодо чужих богiв, Рим не мiг зрозумiти нематерiального Бога
юдеïв i висмiював цю iдею памфлетними прийомами: «в
русалимському Храмi вклоняються ослячiй головi» тощо). З виникненям
i поширенням християнства А. стала публiцистичною зброєю адептiв
нов. релiгiï. Початок цiєï течiï
спостерiгається на грунтi алексанарiй ськоï культури саме в
Алексанлрiï, де було ще в дохрист. часи створено греи. переклад Ст
Завiту Септуагiнту й обгрунтовано метод ïï екзегетичного
тлумачення (юдейський вчений Фiлон Александрiйський). Виникнення христ.
А. прийнято пов'язувати з апостолом Марком, справу якого в
Александрiï продовжили Пантен, Орiген, Iракл, Лiонiсiй, Дiлiм,
Климент Александрiйський; особливе мiсце в формуваннi христ. А. належить
Тертуллiану, що обгрунтував примат вiри серця i заперечив диктат логiк,
шо матиме самi серйознi наслiдки для подальшого лiт. пошуку. Апологети
мобiлiзували широкий матерiал, який був покликаний заперечити язичницькi
цiнностi вiд критики нар. вiрувань до витончених iдей греи. фiлос.
прози. А. ставила також на метi пояснити, Шо нова релiгiя не є
аморальною», як це твердили ïï опоненти. Протягом II-У
сг. апологетами було обгрунтовано основнi догматичнi положення нов.
духов. системи, якi згодом розвине патристика i якi стануть джерелом
iдейностi для л-ри христ. Сер- вiччя й, значною мiрою, пiзнiших епох.
Семен Абрамовнч