НАРОДНА ДРАМА

НАРОДНА ДРАМА — фольклорна iгрова вистава, видовише, шо
об'єднує рiзноманiтнi форми нар. театр, мист-ва, драм,
дiï, якi передавалися iз поколiння в поколiння у виконаннi
непрофесiйних (самодiяльних) акторiв. Найбiльш характернi такi види: 1)
обрядовi зооморфнi iгри; 2) драм, вистави (сцени) побутового характеру;
3) ляльковий театр;
4) власне драми (з розгорнутим сюжетом). Обрядовi iгри джерелами
сягають глибокоï давнини; у рiзних народiв вони розвивалися на
грунтi календарних i сiмейних обрядiв, у яких велику роль
вiдiграє культ родючостi, шо входить до аграрноï
магiï, тотемiзму, сакралiзацiï явиш природи. Обовязковим
складником багатьох дiйств, як в календарних обрядах, так i в
обрядах сiмейних, було рядження. Найдавн. персонажi (маски) нар.
гулянь — тварини: бичок, ведмiдь, коза, кобилка, кiнь,
журавель та iн. Судячи iз записiв ХIХ-поч. XX ст., у багатьох
народiв свiту був поширений культ священноï тварини»
(бика, кози та iн.). Так, напередоднi Нов. року селами вропи водили
священного бичка, заходячи з ним на подвiр'я, бажаючи господарям
гараздiв i доброго врожаю. За свiдченням давн- грец. iсторика i
письменника Ксенофонта (430-355 до н.е.), такий звичай, який
супроводжує пантомiмний танок плуга», iснував у окр.
фракiйських племен. Вiд них вiн частково був запозичений i
розвинутий суч. народами балк. (болгари, серби) i кара
(украïнцi, румуни) регiонiв. Згiдно з повiрям, свяшенний бик
(тобто виконання вiдповiдного обрядового дiйства) приносив родючiсть
худобi i добрий урожай. Проступово зооморфнi iгри набували симво
лiчного характеру. Напр., болг. кукери одягали на голову спецiальнi
прикраси у виглядi рогiв бика. В Галичинi ходили з деревяним
зображенням тварини (тура). Те саме спостерiгається в рум.
ритуальнiй грi — турка». Подiбна форма зоолатрiï
повязана i з культом Дiонiса, бога виноградноï лози у
давньогрец. мiфологiï. Спочатку вiн уявлявся в образi бика. Це
не суперечить гiпотезi про мiсцевi джерела ритуального дiйства,
оскiльки сам культ Дiонiса виник i розвивався у Фракiï як
уявлення про верховне божество, тiсно пов'язане з природою, сонцем,
рослиннiстю i родючiстю. Ще бiльше розповсюдження мала маска кози: у
сх. i зх. слов'ян, у сканд. народiв, в Сицилiï, Вiрменiï
(ettaperer) та iн. Найстiйкiший типовий епiзод гри — смерть i
воскресiння чи недуга i зцiлення тварини — виходить до
найстародавн. унiверсальних вистав про смерть i воскресiння духiв
природи, покровителiв урожаю. Окр. вченi (О.Веселовський) убачали
прямий зв'язок мiж цими актами (як i мiж iн. елементами новорiчних
маскарадних iгрищ) i оргiастично-жертовним культом Дiонiса.
Насправдi, сценки карнавального типу зi спiвами i танцями,
перевдяганням рiзних тварин (козла, ведмедя, птахiв i т.д.) на
Дiонiсiвських святах i Сатурналiях, сатирiвськi iгри багат.о в чому
перегукуються з новорiчними синкретичними виставами суч. народiв
(коза», ведмiдь» та iн.). Такi генетичнi звязки можливi,
оскiльки культ Дiонiса був поширений у всьому ант. свiтi. Але
ïх слiди далеко не однаковi в рiзних культурно-етнографiчних
регiонах i зонах. Якщо на Сх., в Грецiï та Iталiï
пережитки найдавн. тотемiчних обрядiв набули вiдомоï форми
дiонiсiй i сатурналiй, то у сх. i зх. словян, а також у румунiв вони
розвивалися в руслi аграрних ритуалiв типу колядування (цикл
пiдготовки урожаю). Слiди ïх магiчноï функцiï
(принцип similia similus) краше збереглися в украïнцiв ( де
коза ходить, там жито родить), бiлорусiв (та ж формула), росiян
(Куда коза рогом, там сено стогом»), полякiв (Gdzie koza
chodzi, tam tyto rodzi»), румунiв у Карпатах (Unde sare сорта
noastra czreste, pinea sub tereastea») — (де коза наша
скаче, там росте хлiб). Найдавнiше ритуальне ядро гри поступово
доповнювалося рiзноманiтними антропоморфними, особливо побутовими
маска ми: дiл, баба, лiкар, смерть, чорт, єврей, циган, купець
— в украïнцiв i, частково, у румунiв (Маланка). Основна
ïх частина належить до основних типiв драм, традицiй багатьох
народiв. Деякi з них складають бiльш вузьку iзоглосу; вони найбiльш
популярнi в пн.-зх. Болгарiï (Старець i баба), у румунiв
Mosnegii (Дiди), Babele (Баби), Baba si mosneagul (Дiд та баба),
полякiв та бiлорусiв ( Dziady, Дзяди) i в украïнцiв, надто, на
Гуцульшинi, де В.Шухевич записав на поч. XX ст. бiльше 20
найменувань iгор про похорони дiда i голосiння баби. У народiв Зх.
вропи були поширенi веснянi (травневi) iгри, шо алегорично зображали
боротьбу зими i лiта, масляничнi вистави. Iз масляничних iгор i
комiч. iнтермедiй, шо включаються в рел, драми (Мiстерiя, Мiракль)
розвивалися фарси, надто в Iталiï та Францiï. В Нiмеччинi
одержав розвиток особливий жанр масляничноï вистави - фастнахтш
пиль — рiзновид ф а р с у Спорiдненими з фарсом були сотi
(франц. sottie — дурошi, м оралiте з характерними типами-
масками: простак-чоловiк, сварлива жiнка, шарлатан-лiкар, хвалько-
солдат та iн.), а також певною мiрою раннi форми iтал. comedie del
arte. Спорадичними учасниками цих вистав були i улюбленi героï
зооморфних i побутових казок, рядження. Аналогiчнi маски» в
бiльшостi були властивi й ляльковому театровi Англiï (Панч),
Iталiï (Пульчинелла), Нiмеччини (Ганс Вурст), Чехiï
(Кашпарек), Росiï (Петрушка — записи з XVII ст.),
марiонетковому укр. вертепу, бiлор. бетлейиi, поль. ш оп ц i, райку
(райошнику) та iн. як обовязкових ознак гулянь (описи поч, XIX ст.)
в днi рел. свят (масляноï, паски та iн.). В бiльшостi випадкiв
текст., реплiки, дiалоги iмпровiзувалися на мiсцi i мали
оказiональний характер. Краше збереглися серiï картинок рос.
райка, тобто райського дiйства» (оповiдання про грiхопадiння
Адама i ви) в раю, а також картини на iст. сюжети (вiйна 1812 р.,
рос.-тур. вiйни та iн.). Своєрiдним комплексом драм, сцен
виступав Маланка, найбiльш вiдома в украïнцiв та румунiв. Ця
вистава зберiгає рiзноманiтнi полiстадiальнi фольклор-
етнографiчнi компоненти. Бiльш архаïчний i мобiльний пласт
Маланки являє собою зооморфнi iгри, котрi мали в минулому
самостiйний ритуальний характер (Коза, Ведмiдь, Коник»,
«Козак i коник» та iн.) у багатьох народiв. Для укр.
фольклору специфiчний збiрний образ Маланки (Меланiï), а також
дiï i колядки, повязанi з цим персонажем (Наша Маланка в
Днiстрi воду брала, Маланка- пiдднiстрянка та iн.). Цей дуже
популярний, особливо на Подiллi, образ нар. театру проник (на Пн.
Буковинi) i в типол. подiбну до укр. вистав структуру рум. фольклор,
драматургiï разом з однiєю iз колядок про дiвчину, яка
носила це iмя. З численних укр. варiантiв частково була сприй нята
та пiсня про Маланку, в якiй розкривається дiя. персонажу, шо
дає можливiсть для iнсце- нування. Маланка зображується
працелюбною i гарною дiвчиною. Зв'язок театралiзованого дiйства з
обрядом колядування, що передбачає iдеалiзацiю персонажа,
зумовив i естет, переосмислення (в рум. нар. театрi) самоï
назви пєс. Вступна колядка (на Буковинi) дала йому нове
найменування - Маланка» замiсть трад. Дiд та баба»,
Дiди» та iн. На Украïнi i частково в пн. Молдовi, де
проживає рос. та укр. населення, побутували також рос. драми
(з розгорнутим систематизованим сюжетом) Цар Максимiлiан
(Максимiлiан, Трон, у румунiв Максимон», Маланка — по-
росiйськи, оскiльки текст iнтенсивно взаємодiяв з Маланкою) i
Човен (iн. назви Шлюпка, Шайка розбiйникiв, Чорний ворон,
рмак», Стєнька Разiн). Причиною виключноï
популярностi Максимiлiана було те, шо в нiй пєсi демократичнi
низи мiста i селянства могли бачити вiдображення своïх
утоггiйних, але стiйких полiт, поглядiв. Максимiлiан, шо сидить на
престолi, — це поганий цар, Адольф - переслiдуваний,
гноблений, несправедливо гнаний царевич, який мiг би бути згодом
добрим царем. Саме постiйне розчарування в нинiшньому царевi
приводило до того, шо спадкоємець користувався в селянському
середовишi вел. симпатiєю. Часом його героïзували.
Побутуючи (iнколи в перекладах) в Украïнi та Молдавiï з
2-ï пол. XIX до 60-70 рр. XX ст., рос. драма постiйно
трансформувалася; значна частина ïï епiзодiв була замiнена
елементами розважального характеру на основi Маланки, побутових
казок, анекдотiв, рядження. Рос. героïчну драму Човен за
деякими типол. характеристиками (тематика, образи i композицiйнi
особливостi) можна зiставити з рум. гайдуцькою драмою (Загiн (банда)
Бужора, Кодряне» та iн). Як рос., так i рум. драми належать до
розбiй ницького фольклору XVIII — поч. XIX ст. Однакова
ïхня iдейна суть; вона складається зi стихiйного
вираження незадоволення нар. мас. В обох випадках розкриваються сой.
причини розбiйництва шляхом застосування iдентичного прийому: до
шайки приходить незнайомець i промовляє монолог про себе, про
своє горе. В укр. варiантах Човна, як i в рум. гайдуцьких
пєсах, вводиться мотив любовi отамана до дiвчини-сироти. Цi та
iн. паралелi слiд вiднести до розряду загальнотипол. особливостей
розбiйницькоï драми. В багатьох краïнах традицiï Н.д.
мали суттєвий вплив на розвиток писемноï л-ри. Так, ф арс
мав неабияке значення для Мольєра. Дуже стiйка традицiя нар.
театру в краïнах Дал. Сх., особливо в Китаï, Японiï
(обрядовi польовi iгри — денгаку, мiмiчнi ритуальнi танцi
— кагура та iн.), а також в Iндiï, де вона носить
синкретичний характер (поєднує танок i музику). В
Украïнi розвиток Н.д. пiдготував грунт для виникнення в XIX ст.
реалiст, драматургiï i театру. Григорiя Бостан