Альба

АЛЬБА (прованс. alba свiтанок, ранкова зоря) жанр cep-вiч. л
ицарськоï лiрики. Вранiшня пiсня, яка змальовує нiжно-болiсне
розставання закоханих на свiтаннi, пiсля таємного любовного
побачення. Виникла й сформувалася в Провансi, на пд. Францiï, в 1-й
пол. XII ст. в середовищi Прованс, трубадурiв {Гiраут де Борнейль та
iн.). В Нiмеччинi як Tageslied (пiсня дня) складала репертуар
мiннезiнгерiв (Дiтмар фон Айст, Вольфрам фон Ешенбах). Як правило, в А.
зображувалася типова ситуацiя: нiчна зустрiч лицаря i шляхетноï
дами (дружини сеньйора) в саду або в покоях замку переривається
настанням свiтанку, який звiстують природнi явища (пурпурова вранiшня
зоря, свiжий порив вiтру, спiв пташок) або згук рiжка з вежi замку чи
пiсня друга, який стоïть на чатах i попереджає про те, що час
розставання настав. В А. переважає дiалогiчна форма (чергування
строфiчних реплiк, взаємних скарг лицаря i дами), хоча зрiдка
зустрiчається й монологiчнi А., що мiстять скаргу одного з
закоханих. А. найчастiше писалися ямбiчними стопами i моноримною строфою
з заключним рефреном, в якому повторювалося слово А. На переломi
лицарськоï i бюргерськоï лiрики (май стерзанг) тематика А.
стає об'єктом пародiювання, коли ïï типовi сцени
переносяться в бюргерську або в селянську обстановку (Штейнмар).
Вiдгомiн А. зустрiчається в нов. європ л-рi (сцена на
балконi в трагедiï В.Шекспiра Ромео i Джульетта), де вона
сприяє поглибленому психол. зображенню любовного почуття. А.
захоплювався О .Пушкiн, високо оцiнюючи ïï поет, технiку,
зокрема вiртуозну риму. Альба спiвана колись на Вербну входить до поет,
циклу Г.Аполлiнера Пiсня нелюбого. Петро Рихло