Комедiя

КОМЕДIЯ (грец. komodia вiд komos весела процесiя i ode пiсня, лат.
comedia). 1. Вид драм, тв., де життєвi явища та характери
зображуються у смiшному, кумедному виглядi. Смiшною в людинi є
невiдповiднiсть тому, що вважається нормою. Вихiднi засади
теорiï К. було розроблено в ант. поетицi, зокрема Арiстотелем. За
ант. поетикою К. один iз двох видiв драми, дихотомiчний трагедiï
Спiввiдношення трагедiï та К. як високого та низького видiв
спираються на протиставлення системи ДО (диференцiйних ознак).
Дотримування цих засад забезпечувало чистоту трагедiï та К.,
ïх iдентичнiсть самим собi. Суворе розмежування драм, видiв було
чинне в європ. л-рi аж до класицизму включно. Але в лiт.-театр.
практицi вiдбувалася дифузiя трагедiйних i комедiйних складникiв у англ.
ренесанснiй трагедiï., напр., у В.Щекспiра, шо розглядалося Н.Буало
або Вольтером як прояв неосвiченостi та поганого смаку. Ця дифузiя
посилилася налрикiн. ХУIП на поч. XIX ст., коли виник третiй, середнiй
мiж трагедiєю та К. вид драма у вузькому розумiннi слова. Теорiю
К. можна подiлити на три частини:
1) К. як драм, вид, ïï диференцiйнi ознаки;
2) структурнi типи — комедiйнi жанри;
3) iст. та най. жанр, рiзновиди. Ще Арiстотель зазначав, шо К.
вiдтворення порiвняно поганого в людинi, але вади вiдтворюються не в
усiй повнотi, а як смiшне, бо смiшне це яка-небудь помилка чи
неподобство, тiльки не шкiдливе i не згубне. Сутнiсть К. в показi
суперечностi життєвих явиш iз сутнiстю та призначенням життя.
Як трагедiя зосереджує в тiсному колi свосï дiï
тiльки високi поет, моменти i подiï героя, так К.
зображує переважно прозу повсякденного життя, ïï
дрiбницi та випадковостi (В.Бєлiнський). У К. життя
виступає як заперечення себе самого. Це нiби лiт.-сценiчне
доведення вiд супротивного: життя навпаки (Ф.Шеллiнг). Мета К.
завжди викривати та виправляти або й знищувати зло. При цьому
позитивнi героï можуть бути активними борцями за добро, можуть
бути пасивними персонажами, можуть бути й вiдсутнi (М.Гоголь,
Й.Л.Караджале, Б.Нушич). У всiх випадках гол. героєм є
смiх, чесна благородна особа (Гоголь). Драм, конфлiкт у К. низький,
повсякденний. Дiя комедiйного героя (героïв) спрямована на
буденнi цiлi (напр.. Городничий хоче обдурити Хлестакова, чи
лицемiрство та брехня Тартюфа призводять до поразки цього
негативного героя). Кiнець (розвязка) К. — щаслива. Негативнi
героï зазнають поразки, драм, катастрофи. ïхнi неуспiхи не
викликають спiвчуття, а навпаки задоволення глядача. Чим
негативнiший герой, тим бiльше нещасть i страждань може пережити, не
викликаючи спiвчуття реципiєнта. Але є певне обмеження:
фiзична смерть у розв язцi К. неможлива: в такому разi К.
перетворюється на iн. жанр, структуру. Комедiйну боротьбу
проводиться смiшними, принизливими, недоречними засобами-, недоладнi
хитрошi, невмiле розрiзнення, помилковi оцiнки. К. властиве
перебiльшення та загострення, гiпербола, гротеск, буфонаднiсть
ситуацiй та характерiв. Комедiйний образ-персонаж має
викликати своєрiдне милування, за виразом В.Качалова, просто
розкiш, яка бридота. Психологiя героïв К. переважно ретельно
розроблена, крiм деяких «легких» жанрiв, як от К.
ситуацiй, К. iнтриги, водевiль тощо. Застосовуються рiзнi засоби
комiзму (викликання смiху): комiзм форми (зовнiшностi),
фiзичноï дiï (вчинкiв), психiчноï дiï
(мовлення). Потреби комiзму визначають основнi особливостi мови К.
Вона повинна бути чiткою i прозорою. Реплiки дiйових осiб звучати як
звичайне людське спiлкування. Разом з тим персонажi ввесь час
зустрiчаються з необхiднiстю самозахисту й обстоюють своє я
мов. засобами. Кожна реплiка є ударною, має величезну
вагу для самохарактеристики персонажа. Дiалоги ше бiльшою мiрою, нiж
в iн. драм, тв., являють собою словеснi баталiï: всi персонажi
мають володiти та користуватися засобами мов. боротьби. Основнi
розряди реплiк:
4) реплiки-дотепи позитивних героïв (Фiгаро, Чаиький, Сiрано де
Бержерак);
5) реплiки-дотепи та коментарi кумедних персонажiв (шекспiрiвськi
блазнi, Фальстаф);
6) реплiки негативних персонажiв, смiшнi через дурiсть та безглуздiсть
(Мартин Боруля, персонажi Нушича);
7) самовикривальнi та лайливi реплiки негативних персонажiв (напр., у
Ж.-Б.Мольєра, Гоголя, Караджале). Поряд iз словесним iснують
суто театр, засоби комiзму зовн. (жести) i внугр. (iнтонацiя).
Засобом воднораз i зовн., i внутр. комiзму є мiмiка.Рiзнi
засоби комiзму здебiльшого поєднуються, вищеназвана
класифiкацiя має дешо умовний характер. Але автор, ставлення
до зображуваних явиш життя, переважання певного рiзновиду комiзму
визначає приналежнiсть тв. до вiдповiдного комедiйного жанру.
Багатоманiтнiсть зображуваних явиш, а також автор ставлення до них у
дiапазонi вiд поблажливого гумору до нищiвноï сатири
спричиняє постання багатьох жанр, рiзновидiв. певна
детермiнованiсть комедiйних жанрiв лiт. напрямом: класицизм К.
характерiв, романтизм К. ситуацiй, реалiзм побутова К. Але жанр,
рiзновиди К. суворо не розмежованi, окр. ïх складники
спостерiгаються в iн. жанрах: взаємопроникнення К. характерiв
i К. ситуацiй. Напр., в типово класицистичнiй К. характерiв в
мольєрiвському Тартюфi наявнi ознаки К. iнтриги,
побутовоï К., ф арсу, навiть трагедiï. Генетичними
передумовами К. були типол. подiбнi в рiзних народiв фольклор.-
обрядовi жанр, утворення. вроп лiт. К. виникла в стародавн.
Грецiï з двох джерел: аттичних дiонiсiй i прiапiчних
(фаллiчних) обрядiв, пiд час яких виспiвувано свавiльних й сатир,
пiсень, та дорiчних нар. мiмiв iмпровiзованих коротких комiч. сценок
мiфол. чи побутового змiсту, якi генетично були повязанi з
хлiборобськими обрядами. На цих двох пiдвалинах складається
перший рiзновид європ. К. ст-аттична К. (V ст. до н.е).
(Типол. подiбними засновками лiт. К. були в рiзних народiв фольклор.-
обрядовi утворення. Так, в Украïнi зародки К. знаходимо в
колядках, водiннi кози, маланцi», весняних iграх). Ст. К. була
полiтичною К. Найкращий ïï майстер Арiстофан згодом був
названий батьком К. Новоаттична (Менандр) i рим. (Теренцiй, Плавт)
К. звернулися до зображення приватного життя. Вiдповiднi сюжети
створювано або безпосередньо вiдображуючи життя, або переробляючи
фольклор, та лiт., зокрема Езопiвськi сюжети. Тут було започатковано
К. ситуацiй i К.характерiв. За Сер-вiччя розвиваються напiвфольклор.
ярмарковi дiйства, фарси, фастнахтшпiлi, iнтермедiï та
iнтерлюдiï в церк.-рел. виставах, рiзнi види лялькового театру,
карнавали. Так, в Украïнi елементи лiт К. спершу виступають у
1-й пол. ХУП ст. у жанр, формi дiалогiв Памви Беринди та Iоанiкiя
Волковича (Размишлянє о муце Христа Спасителя нашего) та як
укр. iнтермедiï до шкiльних драм поль., лат., церк.-словян.
мовами. Вiдтак комедiйнi iнтермедiï є постiйними
складниками iн. драм, жанрiв: мiраклю, шкiльноï драми XVIГXVIIJ
ст. Подiбнi процеси спостерiгалися й у бiлор. драматургiï.
Становлення новоєвроп. лiт. К. вiдбулося в XVГXVII ст., коли
постала низка структурно урiзноманiтнених i нац. своєрiдних
жанр, рiзновидiв. В Iталiï це вчена комедiя (сотесiiа егибНа),
що орiєнтувалася на ант. зразки, та К. масок. У цей же перiод
формуються два основнi засадничо рiзнi типи (моделi) К. нов. часу.
Перший вiдкидав суворi канони ант. i класицистичноï теорiï
драми, поєднував зображення реального життя з казковiстю,
фарсовiстю, поетичнiстю, засвоював i розвивав надбання нар. театру.
Цей тип у зх. лiт-знавствi iнколи звуть романт. або шекспiрiвським.
Останнє визначення прийнятне шодо англ. К.
єлизаветинськоï доби (Р.Грiн, Ш єкспiр, Ф .Бомонт,
Д ж.Флетчер). Така К. вiдбивала нац. менталiтет i спиралася на нар.
драм, видовища. Iн. нац. варiант iсп комедiя плаща i шпаги (Лопе де
Вега, Тiрсо де Молiна, Кальдерон де ла Барка). У XVIII ст.
витворюється iтал. варiант, який генетично безпосередньо
повязаний з К. масок (фьяби К.ґоццi). У XIX ст. видозмiною цього
типу стає власне романт. нiм. (Г.Бюхнер, Л.Тiк) i франи. (А.
де Мюссе) К. Другий тип виробився в надрах класицизму.
Орiєнтуючись на ант.. зокрема рим., зразки, а також на вчену
К., франц. класицисти розробили т.зв. мольєрiвський тип К.,
або мольєрiану. Цей тип був поширений упродовж XVII 1-оï
пол. XIX ст. у Францiï, Англiï, Iталiï, Данiï,
Росiï, Польщi. У сер. XVIII ст. в Англiï та Францiï в
межах л- ри Просвiтництва виникає третiй сумiрний з К. та
трагедiєю середнiй вид: драма у вужчому розумiннi слова.
Спочатку як серйозна (за виразом Д.Дiдро) чи слiзлива К., а вiдтак
мiщанська драма, романт., реалiст., натуралiстична драма. Ж анрове
визначення К. проте досить мiцно зберiгається як данина
традицiï. Так, ше за часiв Вiдродження Л. де Вега називав
своï пєси комедiями, як, напр., пєсу з iнтонацiями
трагедiï Зiрка Севiльï». О.Островський бiльшу частину
своïх пєс, драм, за сутнiстю конфлiкту, але без
смертельноï розвязки, називав К. («На людному мiсцi,
Остання жертва, Таланти i поклонники). Ще умовнiшi автор, жанровi
пiдзаголовки А.Чехова: Iванов, Три сестри драми, Чайка, Вишневий сад
К. З поч. XIX ст. традицiï комедiйного виду зазнають вел. змiн.
Витворюються рiзноманiтнi комедiйнi жанри. В Росiï в 20-30-х
роках К. мольєрiвського типу набуває нов. якостей. У К.
О.Грибоедова Лихо через розум починається вiдступ вiд трьох
єдностей, вони обмежують комедiографа. днiсть мiсця дiï
формально зберiгається. Все вiдбувається в домi
Фамусова, але в чотирьох примiщеннях. дину дiю веде Чацький, що
сполучає функцiï гол. героя та резонера. У фiналi цей
позитивний герой, обмовлений i гнаний, зазнає поразки.
Частково зламана класицистична традицiя створювати однобiчнi
характери (Софья) i пiдкреслювати ïх визначальну рису значущими
антропонiмами. Дальше зростання реалiст, елементiв
вiдбувається в драматургiï Гоголя, шо його п'єси не
можна беззастережно зараховувати до жодноï жанр,
категорiï. Становленням i розвитком реалiзму як лiт. напряму
зумовлено постання побутовоï К. (Г.Квiтка-Основяненко,
Островський, I.Карпенко-Карий, Ф .П онсар, Е.Ожьє, Г.Фрайтаг).
З 1830-х рр. складається у Францiï iст. К. (Сiрано де
Бержерак Е. Ростана). У 1840-х рр. теж переважно у Францiï
розвивається бульварна К., т.зв. добре побудованi пєси,
тобто суто розважальнi, з майстерно розробленим легким сюжетом та
влучними реплiками (Е.Скрiб, В.Сарду, Е.Лабiш). Зокрема, бульварна
К. використала технiку водевiля. Н а межi X IX i X X ст. виникають
такi комедiйнi жанри, як комедiя настроïв (Чехов) i К. iдей
(Б.Шоу, К.Чапек), К. парадоксiв у поєднаннi з галантним фарсом
та буфонадою (О.Вайлд). З середини X X ст. комедiя абсурду та чорна
К. (Ф .Дюрренматт). Суч. комедiографiя характеризується ж анр,
строкатiстю, наявнiстю ш ирокого ж анр, репертуару. Видiляють багато
жанр, рiзновидiв за рiзними параметрами: соц.-викривальна, алегорично-
сатир.. iст., героïчна, лiр., вiрш., весела К.. ф арс,
трагiкомедiя та iн.). Значне мiсце серед комедiйних жанрiв посiдають
синтетичнi /пт.-муз.: коме дiя-балет. комiчна опера, зiнгшпiль,
водевiль, оперета, ию зiкл.
8.У XVII ст. в сх.-словян. л-рах К. називали мiстерiйно-притчевi
п'єси: Мала прохолодна комедiя про Iосифа та Жалiбна комедiя
про Адама та ву Чижинського, Комедiя про блудного сина С.Полоцького.
Спираючись на таку ст-давн. традицiю, О.Пушкiн первiсно дав
своïй трагедiï Борис Годунов стилiзовану назву
«Драматическая повесть, комедия о настоящей беде Московскому
государству. О царе Борисе. Летопись о многих мятежах… писано
бысть Алексашкою Пушкиным в лето 7333 на городище Ворониче.
9. Автор, умовне позначення тв. iн. жанру (аж нiяк не комедiйних). Так,
Данте Алiґєрi назвав Комедiєю славнозвiсну поему
(слово Божественна» додано пiзнiше його шанувальниками). На
взiр Дантовоï поеми, пiдкреслюючи широчiнь авторського задуму,
О. де Бальзак дав назву Людська комедiя цiлокупностi своïх
реалiст, романiв i повiстей про Францiю поч. XIX ст. Вел. поль.
романтик З.Красiньський назвав свою сои.-фiлос. трагедiю
Небожественною комедiєю. Маючи на увазi невiдповiднiсть життя
реального з уявою про гiдне життя, Т.Шевченко назвав К. поему Сон.
Людмила Волкова