До Т. Г. Шевченка 22.ХI.1841

Будьте з пнлипiвкою здоровi, мiй любезний паночку! Спасибi Вам за Ваше письмо i усяку добру мову, написану гам. Читав у, Л и т [е р а т у р н о й] газет е, що Ваша дiвчина, що через тин ворожила у циганки, продалась, та i зрадовався, бо я так i надiявся. Спасибi Вам, що не дивитесь у вiчi оттим дурням, кацапам, що не вмiвши нашоï мови i не розiбравши у неï нiчого, кричать, мов жиди у шабаш: штiо, да штiо зта навернякано? Мьi не понимаем- ста ничаво! Спасибi, що плюєте на се та не перестаете писати. Пишiть, пишiть, нехай Вам господь поможе. Велике спасибi скажу, коли пришлете хоч подивитись, а вже не втерплю, прочитаю. Та де ж Вашi бiлети? Пишете, що посилаєте єсте, та й нема. Чурхнiть, кете, ïх до нас. Може, таки який-небудь десяток збудемо. Аж тричi спасибi попереду кажу за обiцянку намалювати мою сотникiвну, се як змалюєте та пришлете, то ще дуже дяковати буду за добру Вашу память i, дивлячися i любуючися на неï, буду завсегда дяковати Вам. Ануте, тепер є пильнеє дiло до Вас. Глядiть же, зробiть по-нашому, а не по-кацапському: скажiть добре та й зро 4* 99
бiть хутенько. Знайшовся i в нас парень-друзяка, до дiла штепний, та й хоче збити збiрник, по-панському альма-нах, i дав йому iмення Молодик i хоче назбирати уся-ких штучок, i по-московському, i по-нашому написаних. Московськi штучки i вiршi є преотмениьiє-ста, а справдi усi перших писачок, усi шлють йому, так наських ще трошки. Будьте ласкавi, пришлiть йому яку думку Вашу або видорвiть вiд готового чого який шматочок та й пришлiть на моє iмя аж у самiсiнький Харкiв. Велике Вам спасибi скаже! Об сiм попросiть вiд мене i вiд усiх, люблящих читати усе добреє, нашого вгенiя Павловича Гребенку, нехай утне яку приказку наську. Не будете жалковати, у чеснiй кумпанiï та меж добрими людьми будете. Та коли б хутенько, бо вже скоро вiдошле у ценсуру. Здiлайте милость, iще скажiть пану Гребенке, що його бiлети не дуже повзуть з рук. Тiльки скажеш кому, то зараз i втнуть: Знаєм ми сю, се петербурцi. А де ïх Iсторiя руського народу? а де пяте, десяте? То й кажеш: Та нi, батечки! се вже несе добра, чесна, правдива душа, не збреше. Так нi. Подай книжку, озьму i грошi знесу. От якоï спiвають. Та коли хоче i наш край надiлити своïм Богданом, то нехай присила, зараз збудемо. А Ластiвки його нема тут овсi. Покланявся Вам пан Артемовський. Я йому казав, що Ви писали про нього, а вiн сказав: Нi, я тiльки прочитав його Кобзаря, та й знаю, яку вiн має душу i яке серце в нього, i знаю його думки. От так казав. А пан Корсун троха сам не писав до Вас. От i усе. Бу-вайте здоровi i не переставайте любити i не забувайте щи-ро Вам преданного.