До Т. Г. Шевченка 22.ХI.1841

Будьте з пнлипiвкою здоровi, мiй любезний паночку! Спасибi Вам за Ваше
письмо i усяку добру мову, написану гам. Читав у, Л и т [е р а т у р н о
й] газет е, що Ваша дiвчина, що через тин ворожила у циганки, продалась,
та i зрадовався, бо я так i надiявся. Спасибi Вам, що не дивитесь у вiчi
оттим дурням, кацапам, що не вмiвши нашоï мови i не розiбравши у
неï нiчого, кричать, мов жиди у шабаш: штiо, да штiо зта
навернякано? Мьi не понимаем- ста ничаво! Спасибi, що плюєте на се
та не перестаете писати. Пишiть, пишiть, нехай Вам господь поможе.
Велике спасибi скажу, коли пришлете хоч подивитись, а вже не втерплю,
прочитаю. Та де ж Вашi бiлети? Пишете, що посилаєте єсте, та
й нема. Чурхнiть, кете, ïх до нас. Може, таки який-небудь десяток
збудемо. Аж тричi спасибi попереду кажу за обiцянку намалювати мою
сотникiвну, се як змалюєте та пришлете, то ще дуже дяковати буду
за добру Вашу память i, дивлячися i любуючися на неï, буду завсегда
дяковати Вам. Ануте, тепер є пильнеє дiло до Вас. Глядiть
же, зробiть по-нашому, а не по-кацапському: скажiть добре та й зро 4* 99
бiть хутенько. Знайшовся i в нас парень-друзяка, до дiла штепний, та й
хоче збити збiрник, по-панському альма-нах, i дав йому iмення Молодик i
хоче назбирати уся-ких штучок, i по-московському, i по-нашому написаних.
Московськi штучки i вiршi є преотмениьiє-ста, а справдi усi
перших писачок, усi шлють йому, так наських ще трошки. Будьте ласкавi,
пришлiть йому яку думку Вашу або видорвiть вiд готового чого який
шматочок та й пришлiть на моє iмя аж у самiсiнький Харкiв. Велике
Вам спасибi скаже! Об сiм попросiть вiд мене i вiд усiх, люблящих читати
усе добреє, нашого вгенiя Павловича Гребенку, нехай утне яку
приказку наську. Не будете жалковати, у чеснiй кумпанiï та меж
добрими людьми будете. Та коли б хутенько, бо вже скоро вiдошле у
ценсуру. Здiлайте милость, iще скажiть пану Гребенке, що його бiлети не
дуже повзуть з рук. Тiльки скажеш кому, то зараз i втнуть: Знаєм
ми сю, се петербурцi. А де ïх Iсторiя руського народу? а де пяте,
десяте? То й кажеш: Та нi, батечки! се вже несе добра, чесна, правдива
душа, не збреше. Так нi. Подай книжку, озьму i грошi знесу. От якоï
спiвають. Та коли хоче i наш край надiлити своïм Богданом, то нехай
присила, зараз збудемо. А Ластiвки його нема тут овсi. Покланявся Вам
пан Артемовський. Я йому казав, що Ви писали про нього, а вiн сказав:
Нi, я тiльки прочитав його Кобзаря, та й знаю, яку вiн має душу i
яке серце в нього, i знаю його думки. От так казав. А пан Корсун троха
сам не писав до Вас. От i усе. Бу-вайте здоровi i не переставайте любити
i не забувайте щи-ро Вам преданного.