До Т. Г. Шевченка 23.10.1840

...От такая-то кумедiя лучилася Вашими письмами! А книжку, як розгорнув
дивлюсьКобзар, та вже дуже вичитаний. Дарма! Я його притулив до серця,
бо дуже шаную Вас i вашi думки крiпко лягають на душу. А що Катерина,
так що Катерина! Гарно, батечку, гарно! Бiльш не вмiю сказати. От так-то
москалики-воєннi обду-рюють наших дiвчаток! Списав iяСердешну
Оксану, от точнiсiнько як i Ваша Катерина. Будете читати, як пан
Гребiнка видрюкує. Як то ми одно думали про бiдних дiвчаток та про
бузовiрових москалiв… Нi, вже так, що Вашi думки! Прочитаєш
i по складам, i по верхам, та впять спершу, а серце так i йока! Що б то,
паночку-голубчику, як Ви так гарно складаєте вiршi, що б то, якби
Ви мою П а и н у С о т н и к i в н у (в 3 кн [ижке] Современника сего
(1840) года) та розказали по- своєму, вiршами: тогдi б вона була
дуже гарно розказана, i яка була добра, i як постраждала. Та ще б i
змалювали ïï патрет, бо чую, що Ви лучче малюєте, чим
Борисiвсь- кий iконописець, що Салдата колись списав....