Русь у перiод феодальноï роздробленостi

Перiод феодальноï роздробленостi на Русi тривав з першоï
половини XII до кiнця XV столiття. Один з лiтописцiв записав у
своïй хронiцi пiд 1132 роком: И раздрася вся Росiйська
земля…, коли пiсля смертi великого князя киïвського
Мстислава, сина Мономаха, всi князiвства Русi вийшли з покори
Києву й почали жити самостiйним життям. Iз цього часу нiколи
єдина держава стала дiлитися на самостiйнi князiвськi володiння. У
серединi XII столiття на Русi було 15 князiвств, а в XIV столiттi
— приблизно 250.
Усерединi розглянутого перiоду iснував чiткий рубiж Татарська
Навала 1237 1241 рокiв, пiсля якого природний хiд росiйського
iсторичного процесу був порушений. У данiй статтi висвiтлюється
тiльки перша фаза феодальноï роздробленостi, що нерiдко називають
узагальнено домонгольским перiодом iсторiï Русi.
Говорячи про феодальну роздробленiсть, необхiдно мати на увазi, що
полiтичне дроблення Киïвськоï Русi не спричинило
культурноï роздробленостi. Загальна релiгiйна свiдомiсть,
традицiï, єднiсть церковноï органiзацiï сповiльнили
процес вiдокремлення й створили передумови для можливого майбутнього
возз'єднання росiйських князiвств.
Багато неясностi у визначеннi Причин, що породили феодальну
роздробленiсть. Бiльшiсть учених на перше мiсце ставить економiчнi
причини: панування натурального замкнутого господарства, що
означає вiдсутнiсть у виробникiв зацiкавленостi в розвитку
товарних вiдносин, розвиток феодальноï вотчини, що грає
органiзуючу роль у розвитку сiльськогосподарського виробництва.
Ряд авторiв зв'язує цей процес iз полiтичними, культурними й соцiально-
психологiчними факторами такими, як неотрегулированность порядку
князiвського престолонаследия (сходове сходження), звади усерединi
правлячоï династiï, сепаратизм i амбiцiï мiсцевоï
земельноï знатi.
Таким чином, у Киïвськiй Русi на початку XII столiття iснували як
об'єднуючi (зовнiшня небезпека, культура, порядок спадкування й т.
д.), так i початки, що роз'єднують (економiчний розвиток
територiй, полiтичнi й соцiально-психологiчнi фактори).
З оригiнальним поясненням роздробленостi Киïвськоï держави
виступив Л. Н. Гумилев . Вiдповiдно до його концепцiï, вона стала
результатом спаду пассионарной енергiï в системi давньоруського
етносу. Поступово на Русi сформувалася нова полiтична карта з багатьма
полiтичними центрами. Мiсцевi князi мали всi права суверенних государiв.
Невеликi розмiри князiвств дозволяли ïм особисто вникати в усi дела
по керуванню, вершити суд на своєму дворi або об'ïзд
володiнь.
При князi, як правило, iснувала боярська дума, що складалася з родовитих
бояр i духiвництва. Цей дорадчий орган не мав юридичного статусу, його
склад, скликання, питання для обговорення повнiстю залежали вiд князя.
Рекомендацiï думи були не обов'язковi, але найчастiше князi
прислухалися до них.
Маючи потребу в слухнянiй i надiйнiй опорi в боротьбi iз самоправнiстю
бояр, князi стали опиратися на людей, яких в XVI столiттi стали
називати дворянством або дiтьми боярськими. Це були дружинники, слуги,
рядовичи, тiуни, що виконували господарськi й адмiнiстративно-судовi
функцiï в князiвствi й князiвську милiсть, що одержували за службу,
— князiвськi землi в тимчасове користування. Можливо, частина з
них за особливi заслуги одержувала землi в спадкоємне, вотчинне
володiння, переходячи в розряд боярства.
Таким чином, суперником бояр i опорою князiв в XII столiттi стають
служивi люди.
Важливим елементом середньовiчного суспiльства були мiста. Середньовiчне
мiсто було складним i рiзноманiтним соцiальним органiзмом, що нiяк не
можна охарактеризувати якою-небудь однiєю рисою. Мiсто було
мiцнiстю, притулком у часи небезпеки для околишнiх смердiв, вiн був як
би, за словами Б. А. Рибакова, колективним замком великих земельних
магнатiв округiв на чолi iз самим князем. Вiн був адмiнiстративним
центром князiвства, мiсцем суду й платежу, мiсцем видання рiзних
постанов. Вiн був осередком рiзноманiтного ремесла: тут вироблялося все,
що було потрiбно для господарства або вiйни. Вiн був також найголовнiшим
(а iнодi i єдиним) мiсцем торгiвлi округи й осередком запасiв i
багатств.
У кожному князiвствi, згiдно особливостям його iсторичного розвитку,
складалося своє спiввiдношення сил, визначалася специфiка
полiтичного й економiчного розвитку.
Наприкiнцi XII початку XIII вв. на Русi визначилися три основних
полiтичних центри, кожний з яких впливав на розвиток сусiднiх земель i
князiвств: для пiвнiчно-схiдноï й захiдноï, а також до
деякоï мiри й для пiвнiчно-захiдноï Русi Володимиро-
Суздальське князiвство; для пiвденноï й пiвденно-захiдноï
Русi Галицько-Волинське князiвство; для пiвнiчно-захiдноï Русi
Новгородська феодальна республiка.
Цит по: Iсторiя Росiï З найдавнiших часiв
до 1917 року /В. Ю. Халтурин, С.
П. Боброва, О. Е. Богородская,
Г. А. Будник i iн.; Пiд Ред. В.
Ю. Халтурина: Учеб.
Посiбник / Iван. Гос.
Энерг. Ун-Т. —
Iваново, 2003. С. 24-26.